Розгляд кримінальних справ

Юридическая помощь, юридическая защита. Юридическая консультация. Переквалификация, Экспертизы. Свидетели. Потерпевшие. Звоните сейчас.

Розгляд кримінальних справ

Розгляд кримінальних справ
Розгляд кримінальних справМетодична допомога суддям першої інстанції під час розгляду кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів та психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів та психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів

Головам місцевих судів Херсонської області

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів. З метою надання методичної допомоги суддям першої інстанції під час

розгляду кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів та психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів, недопущення

судових помилок при розгляді кримінальних справ вказаної категорії, Апеляційний суд Херсонської області звертає увагу суддів судів першої

інстанції на висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах вказаної категорії за наслідками їх

перегляду в касаційному порядку, які необхідно застосовувати в судовій практиці:

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

1. Призначаючи засудженому додаткове покарання за ч. 2 ст. 307, ч.2 ст.317 КК України та за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.309, ч.2 ст.307, ч.1 ст.317, ч.2 ст.317 КК України, у виді конфіскації майна, суд не врахував вимоги ч. 2 ст. 59 КК України, згідно з якою конфіскація майна  встановлюється лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

З пред’явленого за ч. 2 ст. 307, ч.2 ст.317 КК України обвинувачення, яке визнано судом доведеним, видно, що ці злочини вчинено ним не з корисливих мотивів.

З огляду на це, на підставі ч.2 ст. 59 КК України йому не могло бути призначено за ч. 2 ст. 307, ч.2 ст.317 КК України та за сукупністю злочинів на підставі ст.70 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна навіть у випадку, коли воно передбачено санкцією статті як обов’язкове ( ухвала ВССУ від13.09.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

 2. Суд вважає за необхідне виключити з обвинувачення   за ч. 2 ст. 307 КК України кваліфікуючу ознаку — «вчинення злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 309 КК України».

Так, відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 4 «Про судову практику в

справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» незаконне заволодіння наркотичними засобами та

наступне їх зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи без такої мети, а також їх незаконний збут утворюють сукупність злочинів,

передбачених ст. 307 чи ст. 309 КК України, проте не утворюють ознаки повторності, передбаченої ч. 2 ст. 307 або ч. 2 ст. 309 КК України.

Тобто, засуджений вчинив одночасно незаконне придбання і зберігання особливо небезпечних наркотичних засобів як з метою збуту так і для власного

вживання, що утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 307 та ст. 309 КК України, а тому не має кваліфікуючої ознаки — «вчинення злочину особою, яка

раніше вчинила злочин, передбачений ст. 309 КК України» (ухвала ВССУ від 09.10.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

 3. Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26 квітня 2002 року № 4 «Про судову практику в справах про злочини у

сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» злочини передбачені статтями 307, 309, або 311 КК України,

визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей альтернативних дій. У випадках, коли винна особа

вчинила одну або декілька зазначених дій, але не встигла вчинити іншу дію із тих, які охоплювались її умислом, скоєне слід розглядати як закінчений злочин

за виконаними діями, а незавершена дія окремої кваліфікації як готування до злочину або як замах на злочин не потребує.

Перекваліфіковуючи дії засуджених з ч. 2  ст. 307 КК України на ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК України за епізодом від  21 червня 2011 року, із закінченого злочину

на закінчений замах на вчинення злочину, апеляційний суд не врахував цих вимог.

Окрім того така перекваліфікація призвела до того, що підсудного засуджено за обвинуваченням із кваліфікуючою ознакою закінчений замах на збут, яке не

пред’являлось йому на досудовому слідстві. Засуджений обвинувачувався лише у незаконному зберіганні наркотичних засобів з метою збуту (ухвала ВССУ від 06.12.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

 4. Прохання прокурора, який брав участь у розгляді справи у касаційному порядку, перекваліфікувати дії засудженого з ч. 2 ст. 307 КК (незаконне

придбання, зберігання з метою збуту і збут особливо небезпечного наркотичного засобу) на ч. 1 ст. 315 КК (схиляння певної особи до вживання

наркотичних засобів) є безпідставним з огляду на таке.

У вироку встановлено, що підсудний самостійно придбав наркотичний засіб з метою збуту 07 листопада 2011 року зранку і до 18-ї год. цього дня зберігав при

собі, коли безкоштовно збув іншій особі, з яким цей засіб вжив. За таких обставин спільне вживання цих осіб наркотичного засобу не свідчить про

відсутність у діях засудженого його збуту. До того ж сам засуджений в суді визнав себе винним у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту і збуті

особливо небезпечного наркотичного засобу за обставин, установлених у вироку.

Отже, підстави для перекваліфікації дій засудженого з ч. 2 ст. 307 на ч. 1 ст. 315 КК відсутні (ухвала ВССУ від 04.09.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

5. У формулюванні обвинувачення в мотивувальній частині вироку суд зазначив, що 11 листопада 2011 року близько 19:00 у приміщенні кафе по вул.

8-го Березня, 37 у с. Крижівцях підсудний незаконно зберігав при собі у внутрішній кишені куртки без мети збуту особливо небезпечний наркотичний

засіб — канабіс, розмір якого в перерахунку на суху речовину становив 2,66г.

Зазначений вид і розмір наркотичного засобу знайшов своє підтвердження у висновку судової фізико-хімічної експертизи від   30 листопада 2011 року №

639/1717.

Згідно із Таблицею № 1 невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, що знаходяться у незаконному обігу, затвердженою

наказом Міністерства охорони здоров’я України від 01 серпня 2000 року № 188 зі змінами, внесеними наказом від 29 липня 2010 року   № 634, вага

наркотичного засобу «канабіс» до 5,0г є невеликим розміром, у зв’язку з чим його незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення,

пересилання без мети збуту в такому розмірі тягне лише відповідальність за ст. 44 КпАП. Тобто кримінальна відповідальність за такі дії з наркотичним

засобом настає тоді, коли його розмір перевищує 5,0г.

Положення вказаного підзаконного нормативного акта залишилися поза увагою апеляційного суду.

Таким чином, у діях підсудного  щодо незаконного зберігання при собі у внутрішній кишені куртки без мети збуту канабісу, розмір якого в перерахунку

на суху речовину становив 2,66г, відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 309 КК.

Вчинення засудженим цих дій після вчинення злочину, передбаченого ст. 307 КК, у цьому випадку не має кримінально-правового значення, оскільки

первісним для наявності складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, є розмір наркотичного засобу (ухвала ВССУ від 04.09.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

 6.  Доводи у касаційних скаргах про відсутність в діях засуджених кваліфікуючої ознаки — вчинення злочину організованою групою перевірялися

судом першої та апеляційної інстанції і обґрунтовано визнані безпідставними, оскільки суперечать матеріалам справи.

Згідно з ч. 3 ст. 28 КК України злочин визнається скоєним організованою групою, якщо у його вчиненні брали участь три і більше особи, які попередньо

зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та інших злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи,

спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

За змістом закону така група повинна характеризуватися стійкістю, чітким розподілом ролей, плануванням заздалегідь вчинення злочинів, наявністю

керівника, який би організовував інших членів групи на вчинення злочинів.

Зі змісту вироку видно, що судом встановлено, що злочини вчинено у складі групи, до якої увійшли п’ятеро осіб.

При цьому, доведено, що останній організував решту членів групи на вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, кожному з учасників

було відведено свою роль, об’єднання засуджених характеризувалося стійкістю, їхні дії були об’єднані єдиним планом підготовки та вчинення злочинів,

засуджені мали спільну мету на збут наркотичних засобів з метою збагачення незаконним шляхом.

Дії засуджених правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 307 КК України як незаконне придбання, виготовлення, зберігання, перевезення з метою збуту та

незаконний збут особливо небезпечних наркотичних засобів, повторно за попередньою змовою групою осіб у складі організованої групи.

Посилання засудженого про отримання доказів по справі незаконним шляхом були предметом перевірки суду, який визнав їх безпідставними, належно

обґрунтував свій висновок, зокрема, наявністю у справі постанови про відмову у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції, винесеної за

результатом перевірки з приводу застосування недозволених методів ведення слідства щодо засуджених.

Доводи засудженого щодо порушення його права на захист під час досудового слідства спростовуються матеріалами кримінальної справи, з яких убачається,

що йому були належно роз’яснені процесуальні права і він не бажав мати захисника, про що свідчать його власноручні підписи у відповідних протоколах

(ухвала ВССУ від 27.09.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

7. Вказівка у скарзі прокурора щодо необхідності зазначення в резолютивній частині вироку редакції кримінального закону, за яким засуджено підсудного, є слушною.

Як убачається з матеріалів справи, засуджений вчинив злочин 15 серпня 2011 року. Законом України від 6 жовтня 2011 року внесено зміни до редакції ст. 307

КК України. З огляду на положення ст. 5 КК України підсудного було засуджено за ч. 1 ст. 307 КК України в редакції кримінального закону станом на

5 квітня 2001 року, про що й слід було вказати у вироку, тому цей недолік слід усунути шляхом внесення відповідних змін до судових рішень, вважати

підсудного засудженим за ч. 1 ст. 307 КК України в редакції від 5 квітня 2001 року (ухвала ВССУ від 27.11.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

8. Відповідно до вимог ст. 334 КПК України наряду з формулюванням обвинувачення, наведенням доказів, на яких ґрунтується висновок суду щодо

підсудного, суд зобов’язаний мотивувати призначене покарання, в тому числі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини

Кримінального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 69 КК України більш м’яке покарання  призначається за наявності обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь

тяжкості злочину та з урахуванням даних про особу винного.

При розгляді даної кримінальної справи суд не дотримався цих вимог кримінально-процесуального закону. Призначаючи покарання засудженому із

застосуванням ст.69 КК України суд послався на окремі обставини та дані про особу винного, разом із тим не навів висновку які саме обставини істотно

знижують ступінь тяжкості злочинів, скоєних винним. Не дана оцінка обставинам та даним про особу засудженого, на які посилається прокурор.

Зокрема, на факти тривалого зайняття злочинною діяльністю, намагання уникнути кримінальної відповідальності, тривалого переховування від

правоохоронних органів, скоєння злочинів, які за ступенем тяжкості відносяться до особливо тяжких та тяжких.

Наведене свідчить про порушення судом вимог ст.ст. 65, 69, 334 КПК України, у зв’язку з чим, відповідно до ст.ст. 372, 398 КПК України вирок суду підлягає

скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд (ухвала ВССУ від 01.11.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

9. Разом з тим, призначаючи підсудній покарання, суд в достатній мірі не врахував обставини, що його пом’якшують, та обставини справи, що обумовило

призначення покарання, яке є несправедливим внаслідок суворості.

Так, із матеріалів справи вбачається, що підсудна розкаялася та повністю визнала вину, має на утриманні малолітню дитину, матір похилого віку,

вчинила злочин будучи вагітною.

З огляду на обставини справи, тяжке протікання вагітності, що потребувало матеріальних витрат,  необхідно визнати показання  підсудної, відповідно до

яких злочин нею вчинено внаслідок збігу тяжких сімейних та матеріальних обставин, такими, що заслуговують на увагу.

За наявності вище наведених обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винної

колегія суддів вважає можливим застосування ч. 1 ст. 69 КК України і пом’якшити засудженій покарання, призначене за ч. 2 ст. 307 КК України (ухвала ВССУ від 25.10.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

10. Відповідно до вимог ст. 32 КК України, повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь,

об’єднаних єдиним злочинним наміром. Засуджений раніше не притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ст. 307

КК України, вказану кваліфікуючу ознаку становлять дії засудженого зі збуту особливо небезпечного наркотичного засобу двом іншим особам.

Оскільки, вказані дії засудженого охоплювались єдиним умислом та утворюють єдиний продовжуваний злочин вони не потребують кваліфікації за ознакою повторності (ухвала ВССУ від 18.10.2012 року).

11. Згідно ст. 77 КК України, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. При цьому призначення такого додаткового покарання як конфіскація майна, при застосуванні ст. 75 КК України зазначеним законом не передбачено.

Проте суд, звільнивши засудженого від призначеного йому за ч. 2 ст. 307 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України, всупереч вимогам ст. 77 КК Українипризначив йому додаткове покарання у виді конфіскації майна (ухвала ВССУ від 24.07.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

12.  Дії засудженого за ч. 2 ст. 309 КК України судом, зокрема, кваліфіковані як придбання і зберігання без мети збуту особливо небезпечного наркотичного засобу.

Проте, диспозицією ст. 309 КК України не передбачено таку кваліфікуючу ознаку, як «особливо небезпечний наркотичний засіб».

Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий суд неправильно застосував кримінальний  закон, у зв’язку із чим, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 398 КПК України вирок необхідно змінити та виключити кваліфікуючу ознаку «особливо небезпечний наркотичний засіб, вчинення злочину повторно» за  ч. 2 ст. 309 КК України (ухвала ВССУ від 18.10.2012 року).

13. Відповідно до роз’яснень, що містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» під незаконним збутом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також прекурсорів потрібно розуміти будь-які оплатні чи безоплатні форми їх реалізації всупереч Закону «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» та «;Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» (продаж, дарування, обмін, сплата боргу, позика, введення володільцем цих засобів або речовин ін’єкцій іншій особі за її згодою тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, підсудний виготовлену ним психотропну речовину — кустарно виготовлений препарат з ефедрину збув (пригостив) знайомим.

Таким чином, його дії за ч. 2 ст. 307 КК України кваліфіковані правильно (ухвала ВССУ від 25.09.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

14. У вступній частині вироку Апеляційного суду Автономної Республіки Крим зазначена судимість засудженого за вироком  Феодосійського міського суду АР Крим від 01.07.2009 року, яким він визнаний винуватим та засуджений за ст. 309 ч.1 КК України  до позбавлення волі строком на 1 рік і на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік. Постановою суду Феодосійського міського суду АР Крим від 09.07.2010 року, яка наявна в матеріалах справи, засудженого звільнено від покарання за спливом іспитового строку.

Відповідно до вимог ст. 89 ч.1 п.1 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи засуджені відповідно до ст. 75 КК України, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом.

Таким чином, судимість засудженого вироком Феодосійського міського суду АР Крим від 01.07.2009 р. на момент вчинення ним злочину — на серпень 2011 року, була погашена.

За таких обставин, вказана судимість підлягає виключенню із вступної частини вироку.

Крім того, обґрунтованими є і доводи прокурора про неправильне застосування кримінального закону та помилковості вказівки суду на ознаку повторності при кваліфікації дій засудженого за ст. 307 ч.2 КК України.

Зі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи вбачається, що умисел засудженого був направлений на зберігання з метою збуту і збут усього наявного у нього об’єму наркотичного засобу. Так, у серпні 2011 року він незаконно виготовив та зберігав наркотичний засіб з метою збуту, в січні 2012 року частину цього ж наркотичного засобу він збув, а іншу частину продовжував зберігати з метою збуту, після чого засуджений був затриманий працівниками міліції і наркотичний засіб у нього був вилучений.

Таким чином, окремі елементи дій засудженого не є окремими складами злочинів і не потребують самостійної кваліфікації, а тому не утворюють повторності (ухвала ВССУ від 16.08.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

15.  Доводи прокурора у касаційній скарзі про допущене судом порушення вимог ст. 63 КК при призначенні засудженому покарання за ч. 2 ст. 309 цього Кодексу із застосуванням ст. 69 КК є слушними, оскільки відповідно до вимог ч. 2 ст. 63 КК позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років за винятком випадків, передбачених Загальною частиною КК.

Проте суд, не врахувавши вимог ч. 2 ст. 63 КК, призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 6 місяців, що є меншим від мінімальної межі позбавлення волі на певний строк дорослих осіб (керуючись ст. 69 КК, суд може призначити позбавлення волі нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, але не менше одного року).

Разом з тим, ураховуючи те, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, якої підсудний не уникав за вчинений ним злочин, а також другорядну роль кари як мети покарання, його поведінку за період кримінального провадження, а також те, що підсудний вчинив злочин середньої тяжкості, відсутній корисливий мотив, що він позитивно характеризується, також враховуючи його стан здоров’я (друга група інвалідності), визнання вини, щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, а також те, що обставин, котрі обтяжують покарання у справі не встановлено, колегія суддів вважає за можливе пом’якшити покарання із застосуванням ст. 69 КК і призначити йому більш м’яке покарання у виді арешту на строк 6 місяців (ухвала ВССУ від 04.12.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

16. Місцевий суд, постановляючи вирок щодо засудженого, безпідставно кваліфікував його дії ще й за такою кваліфікуючою ознакою як вчинення незаконних дій у сфері обігу особливо небезпечних психотропних речовин.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до висновку експерта від 25.05.2011 року в наданій на експертне дослідження речовині, яка була вилучена у засудженого та оперативного закупника, виявлений первітин (метамфетамін) який, відповідно до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, зазначених у таблиці ІІ списку № 2 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року з послідуючими змінами, в тому числі і внесеними постановою КМУ від 27 липня 2011 року №796 є психотропною речовиною, обіг якої обмежено, та за незаконні дії з якою настає кримінальна відповідальність.

Отже, судове рішення щодо засудженого підлягає зміні в зв’язку з необхідністю виключення такої кваліфікуючої ознаки його дій, як особлива небезпечність психотропних речовин, які були предметом злочину.

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

17. Посилання засудженого   на те, що проведення оперативної закупки у нього здійснювалось у порушення вимог чинного законодавства, безпідставні.

Так, із матеріалів кримінальної справи убачається, що проведення оперативної закупівлі психотропної речовини було санкціоноване в установленому законом порядку та здійснювалось у порядку, регламентованому Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Твердження засудженого про те, що він не збував психотропної речовини, спростовані дослідженими судом доказами, зокрема, показаннями свідків, які вказували на те, що при проведенні оперативної закупівлі психотропної речовини у підсудного свідку були вручені помічені грошові кошти за які останній безпосередньо у засудженого придбав 16.07.2011 року та 19.07.2011 року психотропну речовину, та видав її працівникам міліції.

При цьому свідок також послідовно та незмінно зазначав про придбання психотропної речовини у підсудного.

При проведенні особистого огляду підсудного у нього були виявлені та вилучені помічені грошові кошти, які передавалися закупнику для проведення закупівлі психотропної речовини.

Те, що поняті безпосередньо не бачили факту передачі психотропної речовини не свідчить про недоведеність винуватості засудженого у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.307, ч.2 ст.307 КК України, оскільки цим особам були відомі обставини, які відносяться до справи, і їх показання узгоджуються з іншими наявними у матеріалах справи доказами (ухвала ВССУ від 13.12.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

18. Кваліфікуючи зазначені дії підсудного за ч. 2 ст. 307 КК України, суд послався як на доказ на протокол № 4135 про результати проведення оперативно-технічних заходів від 8 липня 2011 року по кримінальній справі за фактом вбивства, який містить інформацію щодо   змісту телефонних розмов між певними особами в період з  29 травня по 30 червня 2011 року, з яких убачається, що одна з цих осіб просила передати йому в Сімферопольський СІЗО «чай», тобто наркотичний засіб. При цьому суд у вироку зазначив, що інформація щодо законності приводів і підстав порушення кримінальної справи щодо є таємницею і суд не має до неї доступу.

Разом із тим, з обвинувального висновку убачається, що органами досудового слідства даний протокол не був прийнятий як доказ. Так, даний протокол № 4135 не прошитий, не пронумерований, аркуші не підписані, немає посилання на постанову суду, який узгодив проведення прослуховування телефонних розмов. Висновок про те, що голоси належать саме цим особам, нічим не підтверджений. Оскільки обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях, суд також не мав визнавати цей протокол допустимим доказом у даній справі та покласти його в основу вироку.

Інших доказів на підтвердження направленості умислу підсудного на збут особливо небезпечного наркотичного засобу матеріали справи не містять.

Тому висновок суду про доведеність винуватості підсудного у вчиненні дій, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, саме із метою їх збуту, є не мотивованим і не обґрунтованим.

Отже, дії підсудного слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 309 КК України як незаконне придбання, перевезення та зберігання наркотичного засобу без мети збуту з призначенням відповідного покарання (ухвала ВССУ від 05.07.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

19. Згідно зі ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі та не призначати додаткового покарання, встановлених в санкції частини статті, за якою особу засуджено.

Як випливає зі змісту вироку, суд, вирішуючи питання щодо необхідного для виправлення засудженого покарання, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відносяться до категорії тяжких й соціально небезпечних, особу винного та всі інші обставини, що мають правове значення. Досліджуючи дані про особу, суд установив, що він в силу ст. 89 КК України вважається не судимий, характеризується задовільно. Водночас суд взяв до уваги молодий вік засудженого, наявність у нього непрацездатних батьків. Також зважив на невеликий розмір реалізованого наркотичного засобу та мінімізацію наслідків винних дій у зв’язку з проведенням оперативних закупівель. Крім того, суд врахував щире каяття засудженого та активне сприяння ним розкриттю злочину. Наведені обставини фактично визнано такими, що пом’якшують покарання.

З огляду на це та відсутність обставин протилежного змісту, ураховуючи особу винного й дотримуючись принципу індивідуалізації відповідальності, суд належним чином умотивувавши своє рішення, призначив підсудному за ч. 2 ст. 307 КК України покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України, яке за розміром нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 307 КК України (ухвала ВССУ від 04.12.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

20.  Як убачається з матеріалів справи, підсудний збув особливо  небезпечний наркотичний засіб канабіс, маса якого в перерахунку на суху  речовину становить 27,5231 г., що є невеликим розміром відповідно до Таблиці невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів,  психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу,    затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 01.08.2000 р. № 188, а тому дана кваліфікуюча ознака підлягає виключенню із вироку (ухвала ВССУ від 27.09.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

21. Як убачається з матеріалів справи, підсудного засуджено за незаконне виготовлення, перевезення та зберігання з метою збуту особливо небезпечних наркотичного засобу, у великих розмірах.

Разом з тим, правильно встановивши фактичні обставини справи, за яких підсудний вчинив протиправні дії, суд дійшов необґрунтованого висновку про винність засудженого у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Згідно з показаннями засудженого, даними в судовому засіданні, вилучені у нього наркотичні засоби він придбав, виготовив та зберігав у знайомого з метою власного вживання, без мети збуту. Зазначив, що марихуану вживає з 2010 року та досить часто. На обліку у лікаря нарколога не знаходиться, оскільки він раніше з цього приводу не затримувався .

Не визнавав він своєї вини за ч. 2 ст. 307 КК України і в ході досудового слідства, посилаючись на відсутність у нього мети збуту наркотичного засобу.

Визнаючи винним підсудного за ч. 2 ст. 307 КК України, суд послався на те, що вилучені у нього наркотичні засоби він мав на меті збувати, оскільки сам на обліку у нарколога не знаходиться, під час перевезення наркотичного засобу у нього не було грошей на оплату послуг таксиста та великий розмір вилученого наркотичного засобу. Разом з тим, на думку колегії суддів, всі ці обставини не можуть беззаперечно свідчити про наявність у підсудного умислу на збут наркотичних засобів.

Інших достатніх даних, які б свідчили про те, що підсудний мав намір збути вилучені у нього наркотичні засоби, у справі не встановлено.

Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд неправильно застосував кримінальний закон, а тому судові рішення щодо засудженого слід змінити та перекваліфікувати його дії з ч. 2ст. 307 КК України на ч. 2 ст. 309 КК України як незаконне виготовлення, зберігання та перевезення без мети збуту наркотичного засобу у великому розмірі, призначивши покарання, в межах санкції даної статті (ухвала ВССУ від 22.01.2013 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

22. Висновок суду про доведеність вини засудженого у вчиненні ним  злочину передбаченого ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 364 КК України, за обставин викладених у вироку підтверджується сукупністю доказів, яким суд дав належну оцінку.

Доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій підсудного за      ч. 2 ст. 307 КК України та відсутність складу злочину за ч. 3 ст. 364 КК України не знайшли свого підтвердження, вони перевірялись судом апеляційної інстанції та спростовуються наступним.

Із показань підсудного вбачається, що наркотичні засоби  він придбав з метою передати їх у місця позбавлення волі одному із засуджених на прохання останнього.

Ці показання узгоджуються із показаннями свідків, очевидців вилучення наркотичних засобів у засудженого.

За протоколом огляду місця події , засуджений добровільно указав слідчому на приміщення та місце зберігання другої частини наркотичних засобів, які він разом із своїми речами мав намір пронести на територію колонії для наступного збуту.

Наведені докази, яким суд дав належну оцінку спростовують доводи скарги про відсутність у засудженого мети збуту.

Підсудний як посадова особа приймав присягу співробітника кримінально-виконавчої системи, був повідомлений про правила поведінки, мав спеціальне звання старший лейтенант внутрішньої служби.

Оцінюючи докази, суд обґрунтовано виходив з того, що істотна шкода завдана  службовою особою — підсудним полягала у вчиненні дій, які підривають авторитет департаменту по виконанню покарань України, як державного органу влади.

За таких обставин колегія суддів вважає, що злочинні дії засудженого  за  ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 364  КК України кваліфіковано вірно (ухвала ВССУ  від 17.01.2013 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

23. Встановлені судом фактичні обставини скоєння підсудним злочину та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 364 КК України в касаційній скарзі не оскаржено.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про неправильне застосування судом вимог кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то вони є безпідставними.

Так, відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Нормою ст. 69 КК України передбачено, що за наявності обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частин статті) Особливої частини КК України.

А положеннями ст. 75 КК України передбачено можливість звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд порушень вимог цих законів не допустив.

Як вбачається з матеріалів справи, суд, призначаючи підсудному покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу засудженого, який раніше не судимий, по місцю проживання та роботи має виключно позитивні характеристики, свою вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував збитки, має на утриманні вагітну дружину та неповнолітню дитину, та прийшов до обґрунтованого висновку про можливість призначення за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, покарання із застосуванням ст. 69 КК України, та звільнення від відбування покарання, призначеного за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 307 КК України, з випробуванням з іспитовим строком.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що районний суд на законних підставах прийняв рішення про застосування вимог ст. ст. 69, 75 КК України та прийшов до обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому покарання нижче від найнижчої межі, встановленою санкцією ч. 2 ст. 307 КК України, та звільнення його від відбування покарання, призначеного за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 307 КК України. А тому, навіть з врахуванням доводів касаційної скарги прокурора, вважає, що покарання призначене відповідно до вимог ст. 65 КК України, є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Наведені в касаційній скарзі прокурора доводи про неправильне застосування кримінального закону і невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості перевірялись судом апеляційної інстанції, висновки якого вмотивовано відповідно до вимог ст. 377 КПК України.

Що стосується доводів прокурора про обов’язковість позбавлення засудженого на підставі ст. 54 КК України спеціального звання «лейтенанта внутрішньої служби», то вони є також безпідставними, так як згідно до статей 54, 77 КК України застосування даного виду додаткового покарання є правом суду, а не його обов’язком (ухвала ВССУ  від 21.02.2013 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

24. Висновки суду про доведеність винуватості підсудного та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 317 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Що стосується доводів прокурора про незаконність постановлених щодо засудженого судових рішень у частині звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, то вони є непереконливими.

Так, мотивуючи своє рішення про можливість та доцільність застосування положень статей 65 і 75 КК України, суд урахував тяжкість вчинених злочинів, конкретні обставини справи, дані про особу засудженого і обставини, що обтяжують чи пом’якшують його покарання. Зокрема, суд урахував те, що підсудний у силу ст. 89 КК України не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, перебуває на обліку у лікаря-нарколога з діагнозом «Полінаркоманія». Зважив суд і на обставини, що пом’якшують покарання підсудного, якими визнав повне визнання своєї вини, щире каяття у вчиненому, активне сприяння встановленню істини у справі, а також зважив й на те, що підсудний є інвалідом 2-ї групи та інвалідом Радянської Армії прирівняним до інвалідів війни, а також на відсутність обставин, що обтяжували б покарання.

Аналогічні доводи щодо м’якості призначеного засудженому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України були наведені в апеляції прокурора, перевірялися судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі, і вважати його необгрунтованим чи сумнівним підстав немає.

З урахуванням сукупності перелічених обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст. 75 КК України є мотивованим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Також є безпідставними доводи прокурора про необхідність скасування судових рішень через неправильне застосування  судом ст. 76 КК України, оскільки зазначене порушення суд може усунути в порядку, передбаченому ст. 409 КПК України 1960 року.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути справу і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення (ухвала ВССУ  від 24.01.2013 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

25. Як убачається зі змісту судових рішень, покарання за ч. 2 ст. 307 КК судами першої та апеляційної інстанцій призначалося підсудному відповідно до санкції цього закону, який діяв на час вчинення нею останнього злочину, тобто в редакції 2001 року. Законом України від 06 жовтня 2011 року № 3826-VI «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів і одурманюючих засобів» було збільшено мінімальну межу покарання, встановленого у санкції ч. 2 ст. 307 КК. Разом із тим, відповідно до ст. 5 КК закон, що посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної сили.

Отже, відсутність у судових рішеннях вказівки на редакцію кримінального закону, застосованого при призначенні покарання, на думку колегії суддів, не може бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень (ухвала ВССУ від 12.02.2013 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

26. Призначаючи підсудній покарання в межах санкції ч. 2 ст. 307 КК України, місцевий суд не дав належної оцінки особливостям даних конкретних злочинів, даним про особу засудженої та обставинам, які  пом’якшують покарання, в результаті чого призначив покарання, що не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженої внаслідок суворості.

Не ґрунтується на вимогах кримінального закону врахування судом при призначенні покарання фактів притягнення підсудної до кримінальної відповідальності в минулому.

Попередня судимість засудженої погашена у встановленому законом порядку. Виходячи з вимог статей 88, 89 КК України, припинення судимості анулює всі кримінально-правові і загальноправові наслідки засудження та призначення покарання.

Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, що раніше злочину не вчиняла, і покарання не відбувала. Вона не повинна відчувати жодних негативних наслідків погашеної або знятої судимості.

Врахування останньої при вирішенні будь-яких питань, у тому числі при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим.

Апеляційний суд,  залишаючи без задоволення апеляцію засудженої на вирок місцевого суду, зазначеного до уваги не взяв і помилку місцевого суду не виправив.

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

Враховуючи вкрай незадовільний стан здоров’я підсудної, яка страждає на СНІД IV клінічної стадії, туберкульоз легень, гепатит С та інші тяжкі захворювання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, невеликі розміри наркотичних засобів, що були предметом незаконного придбання, зберігання з метою збуту і збуту, а також враховані місцевим судом дані, що позитивно характеризують особу засудженої, й обставини, які пом’якшують покарання, колегія суддів вважає, що вони у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів і дають підстави для застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання за ч. 2 ст. 307 КК України.

Крім цього, відповідно до вимог ч. 2 ст. 59 КК України та роз’яснень, які містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК за тяжкі й особливо тяжку корисливі злочини.

З установлених судом фактичних обставин справи в діях засудженої не вбачається корисливого мотиву під час збуту наркотичного засобу й особистого збагачення засудженої в результаті вчинення таких дій.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що із покарання, призначеного підсудному за ч. 2 ст. 307 КК України й на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, слід виключити додаткове покарання в виді конфіскації майна (ухвала ВССУ від 21.02.2013 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

27. Необґрунтованими вважає колегія суддів й посилання захисника у скарзі щодо порушення права на захист підсудного, оскільки під час досудового та судового розгляду останньому були перекладені на його рідну мову не всі процесуальні документи, що містять матеріали справи.

Ці ж твердження захисника перевірялись апеляційним судом, який обґрунтовано визнав їх безпідставними.

Засудженому, громадянину Грузії, як під досудового слідства, так і під час судового розгляду справи щодо нього, була забезпечена безоплатна допомога перекладача не лише до усних виступів на судовому розгляді, а й до документальних матеріалів, що відповідає вимогам п. 3 (е) ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1989 року у справі не можна вважати, що вказаний пункт Конвенції вимагає письмового перекладу всіх письмових доказів чи офіційних документів у справі.

Допомога перекладача має бути такою, щоб уможливити розуміння особи справи проти неї і ведення свого захисту, зокрема завдяки тому, що через перекладача він може висувати на розгляд суду свою версій подій.

Як вбачається з матеріалів справи, підсудному було уможливлено розуміння справи проти нього і здійснено переклад

всіх основних процесуальних документів на його рідну грузинську мову, а саме постанови про притягнення в якості

обвинуваченого, скасованого вироку місцевого суду від 18 квітня 2011 року, вироку місцевого суду від 14 жовтня 2011 року,

скасованого вироку апеляційного суду (ухвала ВССУ від 21.03.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

28. Кваліфікуючи зазначені дії підсудного за ч. 3 ст. 307 КК України, суд послався на те, що працівники правоохоронних органів, діючи на підставі наявної у них оперативної інформації, зупинили на автодорозі його автомобіль, провели особистий догляд автомобіля і самого підсудного та вилучили наркотичні засоби. Крім того, суд взяв до уваги особливо великий розмір наркотиків і спосіб їх розфасовки.

Однак належних даних про наявність такої інформації, а також інших доказів на підтвердження направленості умислу підсудного саме на збут особливо небезпечного наркотичного засобу матеріали справи не містять.

Крім того, судом не взято до уваги, що за встановлених судом фактичних обставин справи підсудний особисто не розфасовував і не упаковував наркотичні засоби.

Відповідно до положень ст. 63 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Тому у даному випадку висновок суду про доведеність винуватості підсудного у вчиненні дій, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, саме із метою їх збуту, за відсутністю епізодів збуту або замаху на збут, з урахуванням практики Європейського Суду України з прав людини,   є недостатньо мотивованим і необґрунтованим.

Отже, дії підсудного слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 309 КК України як незаконне придбання, перевезення та зберігання наркотичного засобу в особливо великому розмірі без мети збуту (ухвала ВССУ  від 24.01.2013 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

29. Разом з тим, перевіркою матеріалів справи встановлено, що висновки суду про виправдання підсудного за ч. 2 ст. 310 КК України та виключення з обвинувачення кваліфікуючої ознаки вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 310 КК України — за попередньою змовою групою осіб, підтверджується сукупністю достатніх, допустимих та відносних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом, яким дана належна оцінка.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що посівом та вирощуванням коноплі на ділянці домоволодіння

підсудний 1 займався самостійно, і тільки в червні 2010 року він повідомив підсудного 2 про наявні у нього насадження.

Даних, які б вказували на участь підсудного 2  в незаконному посіві, вирощуванні коноплі, в ході досудового та судового слідства не встановлено.

Тому суд обґрунтовано виправдав підсудного 2 за ч. 2 ст. 310 КК України та у зв’язку з цим вмотивовано виключив кваліфікуючу ознаку ч. 2 ст. 310 КК України у підсудного 1— скоєння злочину за попередньою змовою групою осіб.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії засудженого  1 за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 310 КК України кваліфіковані правильно. Підстав для сумніву в її правильності колегія суддів не вбачає, а, відповідно, і у виправданні підсудного 2 за ч. 2 ст. 310 КК України (ухвала ВССУ від 25.10.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

30. Вироком  Шполянського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2011 року, засуджено, громадянина України   за ч. 1 ст. 310 КК України на 3 роки обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробовуванням протягом однорічного іспитового строку з покладенням обов’язків, передбачених пп. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України. В апеляційному порядку справа не переглядалась.

Згідно вироку, підсудний, у травні 2011 року, незаконно виростив на своїй присадибній ділянці 1 130 рослин снотворного маку.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про зміну цього вироку, оскільки суд призначив засудженому покарання без урахування положень ст. 69-1 КК України.

Відповідно до вимог ст. 69-1 КК України, за наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини 1 статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

В даній справі суд встановив, що шкоду злочином не заподіяно,  підсудний визнав свою вину, щиро розкаявся, обставини, що обтяжують покарання, відсутні.

В касаційній скарзі прокурор обґрунтовано посилається на роз’яснення, яке міститься в п. 6-2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з яким добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно.

Отже, строк призначеного засудженому обмеження волі не повинен був перевищувати двох років, оскільки санкцією ч. 1 ст. 310 КК України передбачений трьохрічний максимальний строк такого найбільш суворого покарання за цим кримінальним законом.

Зважаючи на зазначене, вирок підлягає зміні (ухвала ВССУ від 17.04.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

31. Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 вересня 2011 року громадянку України, таку, що не має судимостей, засуджено

за ч. 1 ст. 310 КК України до покарання у виді обмеження  волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

За вироком суду підсудну визнано винною та засуджено за те, що вона навесні 2011 року посіяла, обробляла та виростила 256 кущів маку снодійного та 15 кущів конопель, які 7 липня 2011 року були виявлені та вилучені працівниками міліції.

Доводи прокурора про неправильне застосування судом кримінального закону при призначенні засудженій покарання у виді обмеження волі, є слушними.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується до осіб, що досягли пенсійного віку.

Як убачається з матеріалів справи, суд, обираючи підсудній  вид і міру покарання, залишив поза увагою, що на момент вчинення злочину вона досягла пенсійного віку, і всупереч вищезазначеним вимогам ч. 3 ст. 61 КК України призначив покарання у виді обмеження волі.

Санкцією ч. 1 ст. 310 КК України, крім обмеження волі, передбачено такі види покарання, як штраф та арешт.

Однак, оскільки у касаційній скарзі не ставиться питання про скасування вироку щодо засудженої через м’якість призначеного їй  покарання, а штраф і

арешт  як покарання мають виконуватися реально, суд при новому розгляді справи також позбавлений можливості призначити дані види покарання.

За таких обставин засуджена відповідно до роз’яснень, викладених у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7

«Про практику призначення судами кримінального покарання» підлягає звільненню від кримінального покарання (ухвала ВССУ від 10.04.2012 року).

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

32. Постановою Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2011 року кримінальну справу за

обвинуваченням громадянина України, раніше не судимого, за ч. 1 ст. 310 КК України закрито, а його звільнено від кримінальної

відповідальності на підставі ст. 45 КК України. Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

Згідно з постановою, обвинувачений, у кінці травня 2011 року, знаходячись на городі свого домоволодіння, незаконно посіяв

та вирощував до 10 вересня 2011 року 13 рослин коноплі. Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

Відповідно до вимог ст. 64 КПК України при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню,

зокрема, подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) та винність обвинувачуваного у вчиненні злочину і мотиви злочину.

Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

Суд при вирішенні питання про звільнення підсудного від кримінальної відповідальності без проведення судового слідства

не встановив, що інкриміноване діяння дійсно мало місце, що воно містить склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 310 КК України і чи

підсудний винний в його вчиненні.

Судом також не було встановлено умови та підстав звільнення підсудного від кримінальної відповідальності. Розгляд

кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

Зазначене є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, оскільки перешкодило суду постановити

законне та обґрунтоване судове рішення. Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного обороту наркотичних засобів

Відповідно до ст. 45 КК України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої

тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла

розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Розгляд кримінальних справ у сфері

незаконного обороту наркотичних засобів

Проте суд, не дослідивши матеріали кримінальної справи та не зробивши висновків про наявність у справі доказів, які

підтверджують активне сприяння розкриттю вчиненого ним злочину, дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про

можливість застосування  ст. 45 КК України (ухвала ВССУ від 24.05.2013 року). Розгляд кримінальних справ у сфері незаконного

обороту наркотичних засобів

Судова палата з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Херсонської області

Мировое соглашение о разделе имущества супругов

Юридическая помощь и защита по делам о преступлении против жизни и здоровья личности, против собственности, в сфере обращения наркотических веществ. Адвокаты, консультация, прием.

Мировое соглашение о разделе имущества супругов

Мировое соглашение о разделе имущества супругов

Мировое соглашение о разделе имущества супругов. Если суд утвердил мировое соглашение, по которому супругу отходит ипотечное имущество, банк вправе его оспорить.

Стороны и другие лица, участвующие в деле, а также лица, не участвовавшие в деле, если суд решил вопрос об их правах и обязанностях, имеют право

обжаловать в апелляционном порядке решение суда первой инстанции полностью или частично (согласно части первой статьи 292 ГПК).

адвокаты в уголовном процессеК такому выводу пришел Верховный Суд Украины при рассмотрении дела № 6-2513цс16 о разделе имущества супругов по заявлению «Банк Кредит

Днипро».

Апелляционному суду были предоставлены копии договоров ипотеки, постановления об открытии исполнительного производства, акта описи и

ареста имущества, из которых усматривается, что часть недвижимого имущества, которое было предметом раздела между супругами и перешло в

собственность истца, находится в ипотеке банка, это имущество описано и арестовано в процессе принудительного исполнения решения суда о

взыскании с ответчика в пользу банка суммы долга по кредитному договору.

При таких обстоятельствах вывод судов апелляционной и кассационной инстанций о том, что обжалуемым определением об утверждении мирового

соглашения и прекращении производства по делу суд не решал вопрос о правах и обязанностях банка, является ошибочным, противоречит смыслу

статьи 292 ГПК и препятствует дальнейшему производству по делу.

ВСУ направил дело в суд апелляционной инстанции для решения вопроса об открытии апелляционного производства.

Объект права общей совместной совместной собственности

Действующий СК ( Семейный Кодекс ), говорит о том, что все имущество, приобретенное супругами за время брака, кроме вещей индивидуального

пользования, является объектом права общей совместной собственности супругов.

И при разделе ( в судебном порядке ) названного имущества части супругов, если иное не оговорено последними в договоре, являются равными.

Отдельного внимания требуется уделить вопросу связанному с корпоративными правами. Особенности на которые стоит обратить внимание.

При наличии у одного из/или у обоих супругов акций акционерного общества такие акции подлежат разделу между ними как вещи (исходя из ст. 177

Гражданского кодекса Украины), при условии, что такие акции были приобретены за счет совместных средств супругов ( требуется доказать).

К числу последних, относится заработная плата, пенсия, стипендия и прочие доходы (за исключением премий, наград, а также денежных средств,

полученных в дар либо в порядке наследования, либо вырученных от отчуждения имущества, полученного в дар либо в порядке наследования). Мировое соглашение о разделе имущества супругов

Если один из/либо оба супруга являются собственниками корпоративных прав иных обществ (например, с ограниченной или дополнительной

ответственностью), т.е. участниками указанных обществ, ситуация с разделом имущества обстоит несколько иначе. Мировое соглашение о разделе имущества супругов

Так, согласно ст. 12 ЗУ «О хозяйственных обществах» имущество, внесенное участником в учредительный фонд общества, является собственностью

последнего. Следовательно, с момента внесения в учредительный фонд имущества не является объектом права общей совместной собственности супругов. Мировое соглашение о разделе имущества супругов

При этом разделу между супругами может подлежать исключительно доход, полученный от общества, если взнос в учредительный фонд был сделан за счет совместного имущества. Мировое соглашение о разделе имущества супругов

А в случае, если такой взнос был сделан из совместных средств без согласия другого из супругов или с нарушением требований о порядке распоряжения

общей совместной собственности, последний имеет право на компенсацию стоимости своей доли. Мировое соглашение о разделе имущества супругов

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи — пленум ВСУ

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості. Юридическая помощь, юридическая защита, юридическая консультация. Ведения дела в суде, досудебном следствии, юридическая помощь потерпевшим. Юридическая защита свидетелям.Экспертизы.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості. ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А від 30.05.2008 N 5.

Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Узагальнення судової практики у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи свідчить, що при розгляді справ цієї категорії суди в основному правильно застосовують чинне законодавство, проте ще мають місце й недоліки.

З метою однакового та правильного застосування судами законодавства про відповідальність за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, запобігання виникненню судових помилок при розгляді таких справ Пленум Верховного Суду України

П О С Т А Н О В Л Я Є

дати судам такі роз’яснення:

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

1. За змістом статті 152 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (далі — КК) зґвалтуванням слід розуміти природні статеві зносини між особами різної статі всупереч або з ігноруванням волі потерпілої особи із застосуванням фізичного
насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Перелік неправомірних дій, якими обумовлюється факт зґвалтування, є вичерпним. Тому дії особи, яка домоглася згоди особи протилежної статі на статеві зносини в інший спосіб, наприклад, шляхом настирливих пропозицій вступити у статеві зносини або шляхом обману чи зловживання довірою (освідчення у коханні, завідомо неправдива обіцянка укласти шлюб, сплатити за сексуальну послугу тощо) не можуть кваліфікуватись за статтею 152
КК ( 2341-14 ).

Потерпілою особою від зґвалтування може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її поведінки до вчинення злочину, способу життя, попередніх стосунків із суб’єктом злочину, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім’єю тощо.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

2. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153 КК) ( 2341-14 ) виключає природний статевий акт і може полягати у вчиненні акту мужолозтва, лесбійства, а також в інших діях сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті суб’єкта злочину (чоловіка або жінки) неприродним способом, із застосуванням фізичного
насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Насильницьке уведення в отвори тіла потерпілої особи різних предметів (палиці, пляшки тощо) може кваліфікуватися за відповідною частиною статті 153 КК ( 2341-14 ) тільки за умови, якщо умисел винної особи був направлений на задоволення у такий спосіб статевої пристрасті неприродним способом. У разі відсутності такого умислу ці дії за наявності передбачених кримінальним законом ознак мають кваліфікуватися за відповідними статтями КК, якими передбачено відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи, або ж як хуліганство тощо.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

3. Фізичним насильством, передбаченим диспозиціями статей 152, 153 КК ( 2341-14 ), слід вважати умисний зовнішній негативний вплив на організм потерпілої особи або на її фізичну свободу, вчинений з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи або приведення її у безпорадний стан. Такий вплив може виражатись у нанесенні ударів, побоїв, заподіянні тілесних
ушкоджень, здавлюванні дихальних шляхів, триманні рук або ніг, обмеженні або позбавленні особистої волі, уведенні в організм потерпілої особи проти її волі наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин тощо.

Заподіяння потерпілій особі при зґвалтуванні або насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом чи замаху на ці злочини умисного легкого тілесного ушкодження охоплюється відповідною частиною статті 152 або статті 153 КК ( 2341-14 ) і додаткової кваліфікації за статтею 125 КК не потребує, оскільки заподіяння шкоди здоров’ю у таких межах охоплюється диспозицією закону про відповідальність за зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. У разі поєднання насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом із заподіянням потерпілій особі умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження дії винної особи необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною статті 122 КК та відповідною частиною статті 152 або статті 153 КК.

Зґвалтування (стаття 152 КК) ( 2341-14 ) та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153 КК) слід визнавати вчиненим із застосуванням фізичного насильства і тоді, коли таке насильство застосовувалося не до самої потерпілої особи, а з метою подолання чи попередження її опору до іншої людини, доля якої їй не байдужа (родича, близької особи).

Заподіяння в ході зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи тілесних ушкоджень її родичам чи близьким їй особам, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтею 152 або статтею 153 КК ( 2341-14 ) та відповідними статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини проти здоров’я особи, оскільки у такому разі умисел суб’єкта злочину направлений не тільки на вчинення зґвалтування потерпілої особи або насильницького задоволення щодо неї статевої пристрасті неприродним способом, а й на заподіяння шкоди здоров’ю
іншій особі (іншим особам).

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

4. Погрозою застосування фізичного насильства як способу подолання чи попередження опору потерпілої особи слід вважати залякування її застосуванням такого насильства до неї і (або) до іншої людини, доля якої потерпілій не байдужа (родича, близької особи), яке може полягати у висловлюваннях, жестах, демонструванні зброї або предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, предметів, що імітують зброю, які потерпіла особа сприймає за справжню зброю, чи інших діях.

Погроза застосування фізичного насильства повинна сприйматися потерпілою особою як реальна, тобто у неї має скластись враження, що у разі, якщо вона протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, цю погрозу буде реалізовано. Судам слід мати на увазі, що така погроза може сприйматися потерпілою особою як реальна, виходячи з часу, місця та обстановки, що склалася (оточення групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статеві зносини чи задовольнити статеву пристрасть неприродним способом тощо).

Інші види погроз, зміст яких не передбачав застосування фізичного насильства до потерпілої особи чи іншої людини (наприклад, погроза знищити або пошкодити майно потерпілої особи чи її родичів, розголосити відомості, що ганьблять їх честь і гідність), не дають підстав розглядати вчинені з використанням таких погроз статеві зносини чи дії сексуального характеру як
зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Погроза вчинити вбивство, висловлена з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи при зґвалтуванні або насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом охоплюється диспозиціями статей 152, 153 КК ( 2341-14 ) і не вимагає додаткової кваліфікації за статтею 129 КК.

Якщо погроза вбивством була висловлена після зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, наприклад, з метою, щоб потерпіла особа не повідомила про вчинене щодо неї, дії винної особи за умови, зазначеної у диспозиції частини першої статті 129 КК ( 2341-14 ), підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною цієї статті та відповідною частиною статті 152 або
статті 153 КК.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

5. Стан потерпілої особи слід визнавати безпорадним, коли вона внаслідок малолітнього чи похилого віку, фізичних вад, розладу психічної діяльності, хворобливого або непритомного стану, або з інших причин не могла розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір. При цьому необхідно, щоб винна особа, яка вчиняє зґвалтування чи насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, усвідомлювала (достовірно знала чи припускала), що потерпіла особа перебуває саме у такому стані.

Вирішуючи питання про те, чи є стан потерпілої особи безпорадним внаслідок алкогольного, наркотичного сп’яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин, судам слід виходити з того, що безпорадним у цих випадках можна визнати лише такий стан, який позбавляв потерпілу особу можливості розуміти характер і значення вчинюваних з нею дій або чинити винній особі опір. При цьому не має значення, чи винна особа
привела потерпілу особу у такий стан (наприклад, дала наркотик, снодійне, напоїла алкогольними напоями тощо), чи остання перебувала у безпорадному стані незалежно від дій винної особи. Якщо потерпілу особу доведено до безпорадного стану з метою зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом шляхом уведення проти її волі в її організм алкоголю, наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин, слід вважати ці злочини вчиненими із застосуванням фізичного насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Визначення характеру впливу на організм потерпілої особи лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, вживання яких могло привести її до безпорадного стану, потребує спеціальних знань. Тому у таких та в інших подібних випадках слід призначати відповідну експертизу.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

6. Повторним є зґвалтування чи насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, якщо кожному з них відповідно передувало вчинення цією ж особою такого ж злочину. Зґвалтування, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 КК ( 2341-14 ), а так само насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтею 152 або статтею 154 цього Кодексу, є спеціальним видом повторності та окремою кваліфікуючою ознакою цих злочинів. Для визнання злочину повторним не мають значення стадії вчинених винною особою злочинів, вчинення їх одноособово чи у співучасті, наявність чи відсутність факту засудження винної особи за раніше вчинений злочин (злочини).

Ознака повторності відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності, або якщо судимість за раніше вчинений злочин було погашено чи знято у встановленому законом порядку, або якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин.

Відповідно до вимог статті 33 КК ( 2341-14 ) при вчиненні двох або більше зґвалтувань чи насильницьких задоволень статевої  пристрасті неприродним способом, відповідальність за які передбачена різними частинами статті 152 або статті 153 цього Кодексу, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю вчинених злочинів. Це правило застосовується і тоді, коли перший злочин було вчинено без обтяжуючих обставин, а другий кваліфікується за частиною другою статті 152 чи частиною другою статті 153 КК лише за ознакою його повторності. Таким же чином слід кваліфікувати і дії винної особи, якщо вчинені нею злочини мали різні стадії, а також коли один із злочинів вона вчинила одноособово чи як виконавець (співвиконавець), а при вчиненні іншого була організатором, підбурювачем або пособником.

Зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене без обтяжуючих обставин, а потім повторне їх вчинення за наявності ознак частини третьої чи частини четвертої статті 152 або частини третьої статті 153 КК ( 2341-14 ) повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених частиною першою статті 152 чи частиною першою статті 153 КК та відповідно частиною третьою чи частиною четвертою статті 152 або частиною третьою статті 153 цього Кодексу. У таких випадках кваліфікація дій винної особи за частиною другою цих статей за кваліфікуючою ознакою повторності не потрібна. Проте ця ознака має бути зазначена у постанові про притягнення особи як обвинуваченого, обвинувальному висновку та у вироку.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

7. Зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом не може вважатися вчиненим повторно, якщо винна

особа, діючи з єдиним злочинним наміром, без перерви або без значної перерви у часі, вчинила два чи більше насильницьких природних статевих

актів або два чи більше актів насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом з однією й тією ж потерпілою особою, тобто за

наявності ознак продовжуваного злочину.

У разі вчинення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, а потім зґвалтування чи навпаки щодо однієї й тієї ж

потерпілої особи, ці злочини кваліфікуються самостійно, причому останній злочин кваліфікується з урахуванням спеціальної повторності.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

8. Згідно з частиною другою статті 27 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) (далі — КПК) справи про злочини, передбачені частиною

першою статті 152 КК ( 2341-14 ), порушуються не інакше як за скаргою потерпілої особи.

Тому при вчиненні двох зґвалтувань без кваліфікуючих ознак приводом до порушення справи за частиною другою статті 152 КК є подача скарги особою,

потерпілою від першого злочину, або подача скарг обома потерпілими особами. Якщо особа, потерпіла від першого злочину, не порушувала питання

про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності і справу на підставі частини третьої статті 27 КПК не порушено прокурором, то наступне

вчинення цією ж особою зґвалтування іншої особи не може розцінюватись як повторний злочин. У такому випадку за наявності скарги про порушення

справи лише потерпілої особи від другого зґвалтування дії винної особи мають кваліфікуватися за частиною першою статті 152 КК.

Вирішуючи питання про перекваліфікацію дій винної особи з частин другої, третьої або четвертої на частину першу статті 152 КК ( 2341-14 ) при відсутності

у справі скарги потерпілої особи, суд повинен з’ясувати у неї або її законного представника, чи вимагають вони притягнення підсудного до

кримінальної відповідальності за зґвалтування. Якщо таке питання виникне при оцінці обставин справи у нарадчій кімнаті, суд повинен поновити судове

слідство. Скарга потерпілої особи або її законного представника подається письмово або усно, але усна їх скарга обов’язково заноситься до протоколу

судового засідання. Якщо від цих осіб не надійде письмової чи усної скарги про притягнення підсудного до кримінальної відповідальності, у

відповідних випадках суд закриває справу або постановляє виправдувальний
вирок.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

9. Злочин, передбачений статтею 152 чи статтею 153 КК ( 2341-14 ), визнається вчиненим групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше)

виконавців (співвиконавців), тобто співучасників, ознаки яких зазначені у частині другій статті 27 КК. При цьому виконавці (співвиконавці) діють

узгоджено, з єдиним умислом і кожен з них безпосередньо виконує діяння, що
утворюють повністю чи частково об’єктивну сторону складу злочину. Для

визнання зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом вчиненими групою осіб не вимагається попередньої

змови між виконавцями (співвиконавцями) цих злочинів. Злочинна діяльність одного виконавця може приєднуватися до діяльності іншого (інших) і в ході

вчинення злочину, але до його закінчення або припинення.

Дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт чи задоволення статевої пристрасті неприродним способом, але безпосередньо

застосовувала фізичне насильство, погрожувала його застосуванням чи довела потерпілу особу до безпорадного стану шляхом уведення в її організм проти її

волі наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин з метою зґвалтування її чи вчинення щодо неї насильницького задоволення

статевої пристрасті неприродним способом іншою особою, повинні розглядатися як співвиконавство у цьому злочині. Дії таких

співвиконавців визнаються вчиненими групою осіб і кваліфікуються без посилання на статтю 27 КК ( 2341-14 ).

Дії особи, яка, сприяючи виконавцю (виконавцям) злочину у вчиненні насильницького статевих зносин чи насильницького задоволення статевої

пристрасті неприродним способом, застосовувала насильство до особи, яка намагалася перешкодити вчиненню злочину, надала приміщення для

вчинення злочину тощо, необхідно кваліфікувати як пособництво в зґвалтуванні або насильницькому задоволенні статевої пристрасті

неприродним способом за частиною п’ятою статті 27 КК ( 2341-14 ) і відповідною частиною статті 152 КК чи статті 153 КК.

Якщо винні особи діяли узгоджено та одночасно щодо кількох потерпілих осіб, хоча кожна з них мала на меті і зґвалтувала одну потерпілу особу, дії

кожної із таких осіб належить розглядати як зґвалтування, вчинене групою осіб. Такий підхід має застосовуватись і у разі вчинення узгоджених дій,

направлених на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом щодо декількох потерпілих осіб.

 Згідно зі статтею 26 КК ( 2341-14 ) співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Тому у разі,

коли із групи осіб, які вчинили зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, лише одна особа є суб’єктом

злочину, а решта осіб внаслідок неосудності або у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не

можуть бути суб’єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як

вчинення злочину групою осіб.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

10. Неповнолітніми потерпілими від зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом слід вважати осіб

віком від 14 до 18 років, малолітніми — осіб, яким на момент злочину не виповнилося 14 років.

Кримінальна відповідальність за вчинення зґвалтування неповнолітньої чи малолітньої особи або насильницького задоволення статевої пристрасті

неприродним способом щодо такої особи настає лише за умови, якщо винна особа усвідомлювала (достовірно знала чи припускала), що вчиняє такі дії

щодо неповнолітньої або малолітньої особи, а так само, коли вона повинна була і могла це усвідомлювати. При цьому суд повинен враховувати не

тільки показання підсудного, а й потерпілої особи, ретельно перевіряти їх відповідність усім конкретним обставинам справи. При вирішенні цього

питання враховується вся сукупність обставин справи, зокрема, зовнішні фізичні дані потерпілої особи, її поведінка, знайомство винної особи з нею,

володіння винною особою відповідною інформацією. Неповнолітній або малолітній вік потерпілої особи не може бути підставою для кваліфікації

вказаних дій за частиною третьою чи четвертою статті 152 КК ( 2341-14 ) або частиною другою чи третьою статті 153 КК, якщо буде доведено, що винна

особа сумлінно помилялася щодо фактичного віку потерпілої особи.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

11. Особливо тяжкими наслідками, передбаченими частиною четвертою статті 152 та частиною третьою статті 153 КК ( 2341-14 ) можуть бути визнані, зокрема,

смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я,

поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи

втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є

небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Відповідальність за спричинення особливо тяжких наслідків настає як тоді, коли винна особа передбачала можливість їх настання, так і тоді, коли вона

хоча і не передбачала, але повинна була і могла передбачити настання таких наслідків.

У разі, коли при зґвалтуванні або насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом чи замаху на ці злочини смерть потерпілої

особи настала внаслідок її власних дій (наприклад, вона вистрибнула з транспортного засобу під час руху й отримала ушкодження, від яких настала

смерть), дії винного охоплюються частиною четвертою статті 152 або частиною третьою статті 153 КК ( 2341-14 ) і додаткової кваліфікації за статтею 119 цього Кодексу не потребують.

Зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом чи замах на ці злочини, поєднані з умисним заподіянням потерпілій

особі тілесного ушкодження, визнаного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя на момент його заподіяння, не можуть вважатися

такими, що спричинили особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами

статей 152 або 153 і відповідними частинами статті 121 КК ( 2341-14 ).

Не є особливо тяжкими наслідками при зґвалтуванні або насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом свідоме поставлення

потерпілої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, якщо зараження не настало. Такі дії

слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статті 152 або статті 153 КК ( 2341-14 ) та

частиною першою статті 130 КК.

Не становить особливо тяжких наслідків зґвалтування вагітність потерпілої, а також втрата нею незайманості (дефлорація).

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

12. Заподіяння при вчиненні зґвалтування або насильницького задоволенні статевої пристрасті неприродним способом тяжкого тілесного ушкодження, що

спричинило особливо тяжкі наслідки. Таке діяння кваліфікується за частиною четвертою статті 152 або частиною третьою статті 153 КК ( 2341-14 ) за цією

кваліфікуючою ознакою і додаткової кваліфікації за частиною другою статті 121 КК не потребує.

У разі, коли зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом було поєднано з умисним вбивством потерпілої особи,

яке мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після них, такі дії слід  кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених пунктом

10 частини другої статті 115 та частиною четвертою статті 152 чи частиною третьою статті 153 КК ( 2341-14 ), як такі, що спричинили особливо тяжкі

наслідки.

Якщо умисне вбивство потерпілої особи було вчинено через деякий час після її зґвалтування чи насильницького задоволення щодо неї статевої пристрасті

неприродним способом з метою приховати ці злочини, дії винної особи кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами

статті 152 або статті 153 та пунктом 9 частини другої статті 115 КК ( 2341-14 ).

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

13. Зґвалтування вважається закінченим злочином з моменту початку статевих зносин, при цьому не має значення, чи закінчила винна особа статевий акт у

фізіологічному розумінні. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом вважається закінченим злочином з початку здійснення

дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті
неприродним способом.

Дії, спрямовані на вчинення зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, але не доведені до кінця з причин,

що не залежали від волі винної особи, слід розглядати як замах на зґвалтування чи замах на насильницьке задоволення статевої пристрасті

неприродним способом і кваліфікувати із посиланням на відповідні частини статті 15 КК ( 2341-14 ). При цьому суди повинні встановлювати, чи

діяв підсудний з метою вчинення злочину, передбаченого статтею 152 або статтею 153 КК, і чи було застосовано фізичне насильство або висловлена

погроза його застосування з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи та з яких причин злочин не було доведено до кінця.

Засуджуючи особу за замах на зґвалтування чи на насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, суд повинен вказати у вироку

конкретні причини, що не залежали від волі винної особи і перешкоджали їй довести злочин до кінця.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

14. Судам слід розмежовувати готування до зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом або замах на ці

злочини від добровільної відмови від доведення їх до кінця, що відповідно до статті 17 КК ( 2341-14 ) виключає відповідальність за готування до цих злочинів

або замах на них. Для визнання відмови від доведення цих злочинів до кінця добровільною слід виходити з того, що особа, маючи

реальну можливість довести їх до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа підлягає кримінальній

відповідальності лише у тому разі, якщо фактично вчинені нею дії містять склад іншого злочину.

Разом з тим суди повинні мати на увазі, що не може визнаватися добровільною відмова від зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті

неприродним способом, що викликана неможливістю подальшого продовження злочинних дій з причин, незалежних від волі винної

особи (наприклад, коли цьому перешкодили інші особи, або винна особа не змогла подолати опору потерпілої особи, закінчити злочин з фізіологічних

причин тощо).

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

15. Судам слід враховувати, що склад злочину, передбаченого частиною першою статті 154 КК ( 2341-14 ), може мати місце лише за умови доведеності,

що на потерпілу особу чоловічої чи жіночої статі здійснювався вплив із використанням її матеріальної або службової залежності від винної особи з

метою примусити її вступити в статевий зв’язок природним або неприродним способом всупереч її волі. При цьому за змістом частини першої статті 154 КК

під статевим зв’язком природним або неприродним способом слід розуміти природний статевий акт, акт мужолозтва або лесбійства, на який відповідно до

умислу винної особи, має погодитись потерпіла особа внаслідок її примушування.

Матеріальна залежність потерпілої особи має місце зокрема тоді, коли вона перебуває на повному або частковому утриманні винної особи, проживає на її

житловій площі, а також тоді, коли винна особа своїми діями чи бездіяльністю спроможна викликати істотне погіршення матеріального становища потерпілої

особи. Службова залежність має місце, коли жінка або чоловік обіймає посаду, згідно з якою вона підлегла особі, яка застосовує примушування, або підпадає

під контрольні дії такої особи, або інтереси потерпілої особи залежать від службового становища винної особи.

Сама лише пропозиція особі, яка матеріально або службово залежна від особи, яка висловлює таку пропозицію, до вступу у статевий зв’язок за відсутності

примушування не утворює складу злочину, передбаченого частиною першою статті 154 КК ( 2341-14 ). Не можна вважати примушуванням обіцянку іншій

особі поліпшити її матеріальне або службове становище, якщо жінка або чоловік дадуть згоду вступити у статевий зв’язок.

Дії, зазначені у частині першій статті 154 КК ( 2341-14 ), поєднані з погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її

(його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких родичів, кваліфікуються за частиною другою статті 154 КК.

Погроза має бути адресована потерпілій особі та сприйматися нею як реальна.

Погрозою знищення майна є погроза доведення майна, яке належить потерпілій особі або її близьким родичам, до повної непридатності щодо

використання його за призначенням. Погроза пошкодження майна — це погроза приведення майна у часткову непридатність. Погроза вилучення

майна означає погрозу протиправним шляхом із застосуванням насильства або без такого позбавити власника його майна.

Відомостями, що ганьблять потерпілу особу чи її близьких родичів, слід вважати такі відомості, які, як на думку зазначених осіб, так і об’єктивно здатні

принизити честь та гідність особи. При цьому не має значення, відповідають ці відомості дійсності чи є вигаданими. Розголошення — це повідомлення таких

відомостей будь-яким способом хоча б одній особі, котрій вони не були відомі, які потерпіла особа бажала зберегти у таємниці.

Суб’єктом злочинів, передбачених частиною першою та частиною другою статті 154 КК ( 2341-14 ), є особа, від якої потерпіла особа матеріально або

службово залежна.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

16. Добровільні статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, утворюють склад злочину, передбаченого статтею 155 КК ( 2341-14 ), у разі,

якщо винна особа усвідомлювала (достовірно знала або припускала), що потерпіла особа не досягла статевої зрілості, а так само, коли вона повинна

була і могла це усвідомлювати. Добровільними статевими зносинами слід визнавати такі, що здійснюються без застосування фізичного

насильства, погрози його застосування і використання безпорадного стану потерпілої особи. Якщо потерпіла особа внаслідок свого

розумового відставання або малолітнього віку не могла розуміти характеру та значення здійснюваних з нею дій, статеві зносини з такою особою необхідно

розцінювати як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Судам слід мати на увазі, що статева зрілість — це такий фізіологічний стан організму людини, який характеризується здатністю до повного виконання

статевих функцій. За змістом Правил проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи (

z0253-95 ), затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 17  січня 1995 року N 6 ( z0248-95 ), особи як жіночої, так і чоловічої статі віком до

14 років вважаються такими, що не досягли статевої зрілості. Встановлення статевої зрілості проводиться щодо осіб віком з 14 до 18 років. Питання про

досягнення потерпілою особою статевої зрілості вирішується на підставі висновку судово-медичної експертизи, призначення якої у таких випадках є

обов’язковим. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Батьком або матір’ю, зазначеними у частині другій статті 155 КК ( 2341-14 ), слід вважати як рідних батьків, так і тих, які усиновили (удочерили) потерпілу

особу згідно з положеннями глави 18 Сімейного кодексу України ( 2947-14 ). Особами, що їх замінюють, є вітчим, мачуха, а також опікуни і

піклувальники, призначені за правилами глави 19 зазначеного Кодексу. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Безплідністю, яка визначена як кваліфікуюча ознака частиною другою статті 155 КК ( 2341-14 ), є втрата потерпілою особою репродуктивної здатності.

Іншими тяжкими наслідками, що настали внаслідок статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, є, зокрема, зараження вірусом імунодефіцита

людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою, захворювання тяжкою хворобою, у тому числі і психічною, самогубство потерпілої

особи. Безплідність та інші тяжкі наслідки повинні перебувати у причинному зв’язку із статевими зносинами з особою, яка не досягла статевої

зрілості. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

17. Розпусні дії, відповідальність за які передбачено статтею 156 КК ( 2341-14 ), повинні мати сексуальний характер і можуть бути у виді фізичних дій або

інтелектуального розбещення. Такі дії спрямовані на задоволення винною особою статевої пристрасті або на збудження у неповнолітньої особи статевого

інстинкту. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Під фізичними розпусними діями слід розуміти оголення статевих органів винної чи потерпілої особи, непристойні доторкання до статевих органів, які

викликають статеві збудження, навчання статевим збоченням, імітація статевого акту, схиляння або примушування потерпілих до вчинення певних

сексуальних дій між собою, вчинення статевих зносин, акту онанізму у присутності потерпілої особи тощо. Інтелектуальними розпусними діями

є, зокрема, ознайомлення потерпілої особи із порнографічними зображеннями, відеофільмами, цинічні розмови з нею на

сексуальні теми тощо. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Використання в ході вчинення розпусних дій творів, зображень або інших предметів порнографічного характеру кваліфікується за сукупністю злочинів,

передбачених відповідними частинами статті 156 і статті 301 КК ( 2341-14 ). Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Розпусні дії щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, можуть відбуватися як за її згодою, так і з застосуванням до неї фізичної сили з метою

примушення її до вчинення певних дій сексуального характеру. Якщо розпусним діям передували або вони супроводжувалися нанесенням побоїв чи

мордуванням, тілесними ушкодженнями або погрозою вбивством, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтею 156 і

статтями 125, 126, 121, 122 чи 129 КК ( 2341-14 ). Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Розпусні дії можуть бути вчинені особою чоловічої статі щодо особи жіночої статі і навпаки, а також між особами однієї статі, але у всіх випадках

потерпілою є особа, яка не досягла шістнадцятирічного віку. Попередня поведінка потерпілої особи (зокрема, її попереднє статеве життя) на

кваліфікацію дій винної особи за статтею 156 КК ( 2341-14 ) не впливає. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

18. Розпусні дії з потерпілою особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку, вчинені безпосередньо перед її зґвалтуванням, насильницьким задоволенням

статевої пристрасті неприродним способом або статевими зносинами з особою, яка не досягла статевої зрілості, з урахуванням спрямованості умислу винної

особи повністю охоплюються диспозиціями відповідних частин статті 152 або статті 153, або статті 155 КК ( 2341-14 ) і додаткової кваліфікації за статтею 156

КК не потребують. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

19. Судам необхідно вимагати від органів досудового слідства правильного викладення обставин вчиненого злочину проти статевої свободи або статевої

недоторканності особи у постанові про притягнення особи як обвинуваченого та в обвинувальному висновку, а також неухильно додержуватись вимог статті

334 КПК ( 1003-05 ) при формулюванні у вироку обвинувачення, визнаного судом доведеним. У цих документах, зокрема, має бути зазначено, за

якою кваліфікуючою ознакою відповідно до диспозиції статей, що передбачають відповідальність за такі злочини, особу притягнуто

до кримінальної відповідальності та засуджено судом. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

20. У випадку недопустимої натуралізації опису в обвинувальному висновку обставин вчиненого злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості

особи, що унеможливлює його публічне оголошення, судам необхідно повертати справу прокурору для складання нового обвинувального висновку.

Вирок, в якому допущена така натуралізація, підлягає скасуванню як такий, що
принижує гідність потерпілої особи. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

21. Звернути увагу судів на те, що відповідно до вимог статті 22 КК ( 2341-14 ) за зґвалтування (стаття 152 цього Кодексу) та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153 КК) підлягають кримінальній відповідальності особи віком від чотирнадцяти років. За вчинення інших злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а саме, передбачених статтями 154-156 цього Кодексу, відповідальність можуть нести особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

22. При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за позовами потерпілих осіб судам необхідно керуватися відповідними положеннями Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та роз’ясненнями, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 ( v0004700-95 ) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5 ( v0005700-01 ). Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

23. Призначаючи покарання особам, винним у вчиненні злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, суди мають неухильно дотримуватись вимог ст. 65 КК ( 2341-14 ) щодо індивідуалізації покарання, а саме: враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання. Визначаючи ступінь тяжкості злочину, суди повинні враховувати стадію його вчинення, кількість епізодів, тяжкість наслідків, що настали тощо. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

24. Відповідно до статей 20, 253 КПК ( 1001-05, 1003-05 ) розгляд кримінальних справ про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи допускається в закритому судовому засіданні за мотивованою постановою судді чи ухвалою суду. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Суди повинні мати на увазі, що необхідно чітко вирішувати питання щодо слухання справ про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості

особи у закритому судовому засіданні, що має важливе значення для запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які

беруть участь у цих справах. При цьому суд може прийняти рішення про закритий розгляд справи як у повному обсязі, так і частково (наприклад, при

проведенні судового слідства). Із урахуванням вимог статті 20 і статті 307 КПК ( 1001-05, 1003-05 ) суд при розгляді справ цієї категорії повинен вживати

необхідні заходи для того, щоб особи молодше шістнадцяти років, крім підсудних та потерпілих, не знаходились у залі судового засідання.

Головуючим у судових засіданнях потрібно стежити за змістом і формою запитань до підсудних, потерпілих і свідків, а також за виступами учасників

розгляду справи в судових дебатах для того, щоб не принижувалася честь і гідність цих осіб. Вважати неприпустимим надсилання вироків у справах про

злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи для обговорення в колективах за місцем проживання, роботи чи навчання

засуджених або потерпілих осіб. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

25. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 4 ( v0004700-92 ) «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» зі змінами та

доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 року N 3 ( v0003700-93 ) та від 3 грудня 1997 року N 12 ( v0012700-97 ). Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.

Голова Верховного Суду України В.В.Онопенко
Секретар Пленуму Верховного Суду України Ю.Л.Сенін

Право собственности в практике ВСУ (незавершенное строительство)

Право собственности в практике

Судебная палата по хозяйственным делам Верховного Суда Украины вынесла постановление от 6 июля 2016 года, в котором была изложена позиция о праве собственности на объекты незавершенного строительства.

Исходя из обстоятельств дела, если в инвестиционном договоре специально не предусмотрены вопросы о такой недвижимости, то по закону инвестор не может получить права на это имущество, и застройщик вполне может эту часть недвижимости продать. Как и случилось в деле, о котором идет речь ниже.

В ВСУ обратилось ООО «Стилф» с заявлением о пересмотре решения Высшего хозяйственного суда от 15 марта 2016 года по делу №910/1891/14. В данном деле истцом выступало ООО «Призма Бета», а ответчиками — уже упомянутое ООО «Стилф» и ЧАО «Днепровская пристань». Тематикой иска было признание договора купли-продажи недействительным и признание права собственности.

Заявитель просил упомянутое решение ВХСУ отменить, также отменить постановление Киевского апелляционного хозяйственного суда от 9 июля 2015 года, оставив без изменений постановление Киевского апелляционного хозяйственного суда от 30 сентября 2014 года. Основанием для этого, по мнению заявителя, служит неодинаковое применение судом кассационной инстанции положений Гражданского кодекса (статьи 186, 203, 213, 215, 392). Заявитель ссылается на ряд постановлений ВХСУ, а также на постановления ВСУ от 18 ноября 2015 года по делам №6-1858цс15 и №244цс14 в подтверждение своих требований.

Суд первой инстанции

право собственности в практикеКак было установлено судами первой и апелляционной инстанции, предметом иска по делу №910/1891/14 является требование ООО «Призма Бета» о признании недействительным договора купли-продажи объекта незавершенного строительства, который был заключен 10 августа 2012 года между ЧАО «Днепровская пристань» и ООО «Стилф», а также о признании за истцом права собственности на данный объект незавершенного строительства — многоуровневый паркинг по адресу: г. Киев, пр-т Генерала Ватутина, 2т (готовность 26%). Суть требования состояла в том, что оспариваемый договор купли-продажи был заключен между ответчиками с нарушением требований действующего законодательства, без согласования с ответчиком и инвестором строительства спорного объекта недвижимости.

Решением Хозяйственного суда города Киева от 20 июля 2014 года указанный иск был удовлетворен. Решение суда первой инстанции было обосновано тем, что постройка спорной недвижимости (многоуровневого паркинга в составе второй очереди постройки торгово-развлекательного комплекса) была предметом инвестиционного договора между ООО «Призма Бета» и ЗАО «Днепровская пристань» (после смены наименования — ЧАО «Днепровская пристань»). Истец, будучи инвестором, выполнил денежное обязательство по инвестиционному договору, уплатив стоимость объекта строительства (включая как объекты завершенного, так и незавершенного строительства), совершив, таким образом, направленные на возникновение юридических фактов, необходимых и достаточных для получения права требования перехода права собственности на объект строительства или получения имущественных прав на данный объект.

Поскольку ЧАО «Днепровская пристань» при заключении оспариваемого договора купли-продажи не получило в установленном законом порядке согласие инвестора (как вкладчика денежных средств), то это противоречит ч. 5 ст. 7 Закона «Об инвестиционной деятельности». Право владения, пользования и распоряжения объектами и результатами инвестиций согласно этой статье принадлежит инвестору (включая торговые операции и реинвестиции). Также суд отметил, что отчуждение объекта незавершенного строительства свидетельствует о том, что истец был лишен права требования перехода права собственности или получения имущественных прав на спорный объект, а значит — есть основания для защиты права собственности в порядке ст. 392 ГК. Исходя из указанных обстоятельств, суд первой инстанции удовлетворил иск ООО «Призма Бета».

Суд апелляционной инстанции

Решением Киевского апелляционного хозяйственного суда от 30 сентября 2014 года, которое было оставлено без изменений постановлением ВХСУ от 17 ноября 2014 года, решение суда первой инстанции было отменено и принято новое решение, которым в иске ООО «Призма Бета» было отказано. Напомним, что именно это решение заявитель при обращении в ВСУ просил оставить без изменений.

Суд апелляционной инстанции, с выводами которого согласился суд кассационной инстанции, принимая решение об отказе в удовлетворении иска, исходил из того, что на момент заключения оспариваемого договора истец не был фактическим собственником спорного имущества (т.к. имущество на тот момент принадлежало ЧАО «Днепровская пристань»). Сам договор непосредственно был заключен с соблюдением норм законодательства, поэтому отсутствуют основания для признания его недействительным. Суд апелляционной инстанции констатировал отсутствие недоказанности наличия какого-либо права у истца на спорное имущество и пришел к выводу об отсутствии факта нарушения прав и законных интересов.

В июне 2015 года ООО «Призма Бета» обратилось в Киевский апелляционный хозсуд с заявлением о пересмотре постановления от 30 сентября 2014 года по вновь открывшимся обстоятельствам. Заявитель утверждал, что ему стали известны существенные обстоятельства дела, которые имеют значение для правильного решения спора, но во время рассмотрения дела судом апелляционной инстанции они не были известны.

Новым постановлением от 9 июля 2015 года заявление ООО «Призма Бета» было удовлетворено, что привело к отмене постановления от 30 сентября 2014 года, а решение Хозяйственного суда города Киева от 20 июня 2014 года оставлено без изменений. Отменяя предыдущее постановление, суд апелляционной инстанции исходил из того, что в июне 2015 года истцу стало известно о заключении эксперта от 8 июня 2015 года №9303/9304/15-42 по результатам судебной строительно-технической экспертизы в рамках уголовного производства. Для спорной недвижимости из этого заключения было важно то, что эксперт установил принадлежность спорного недостроенного паркинга к объекту инвестирования. На момент заключения оспариваемого договора купли-продажи, и на момент рассмотрения дела строительно-технические характеристики недвижимости существовали, но истец не имел доступа к строительной документации.

Оставляя без изменений решение суда первой инстанции, которым иск ООО «Призма Бета» был удовлетворен, суд апелляционной инстанции исходил из того, что действительный правовой статус спорного имущества, его технические и строительные характеристики и неотъемлемость его от объекта инвестирования свидетельствуют о закреплении права на данный объект у истца, являющегося инвестором, на основании приведенных выше положений ГК и Закона «Об инвестиционной деятельности», а также условий инвестиционного договора. При таких обстоятельствах, отчуждение или распоряжении спорным имуществом каким-либо другим образом приводит к тому, что оно выбывает и правового режима, установленного инвестиционным договором, что нарушает законные права и интересы истца, как обладателя прав на объект инвестирования. ВХСУ 15 марта 2016 года оставил решение апелляционной инстанции без изменений.

Позиция Верховного Суда Украины

Верховный Суд Украины принял решение об удовлетворении заявления ООО «Стилф» (второго ответчика по иску от ООО «Призма Бета»), исходя из следующего. Согласно положениям инвестиционного договора, заключенного между компаниями ООО «Призма Бета» и ЧАО «Днепровская пристань», после завершения строительства и принятия объекта в эксплуатацию, инвестор получает право собственности на данный объект (п. 7.3). 16 марта 2010 года акт готовности к эксплуатации ТРЦ был согласован, а 12 мая 2010 года был выдан сертификат соответствия, который подтверждает соответствие завершенного строительства именно ТРЦ. Строительство спорного объекта было не завершено и его готовность составляет 26%.

Исходя из содержания частей 1 и 2 ст. 331, ч. 1 ст. 182 ГК, раздела 8 Временного положения о порядке государственной регистрации права собственности и других имущественных прав (приказ Минюста от 7 февраля 2002 года №7/5), право собственности на новосозданное имущество возникает у лица, которое это имущество создало, после завершения строительства и введения его в эксплуатацию, получения свидетельства о праве собственности и регистрации права собственности. Соответственно, до принятия новосозданного объекта недвижимости в эксплуатацию и его государственной регистрации, право собственности на этот объект не возникает.

До возникновения права собственности на новосозданную недвижимость есть только материалы, оборудование и другое имущество, которое было использовано в процессе строительства (абз. 1 ч. 3 ст. 331 ГК). Эта же статья Гражданского кодекса предоставляет лицу право заключать договора, касающиеся объекта незавершенного строительства. При этом статьей не предусмотрена возможность признания права собственности на недостроенное недвижимое имущество в судебном порядке. Ст. 392 ГК Украины, в которой идет речь о признании права собственности, не порождает его, а только подтверждает ранее полученное на законных основаниях право собственности. Возможность возникновения права собственности по решению суда обусловлена положениями статей 335 и 376 ГК. Учитывая положения инвестиционного договора и положения законодательства, право собственности на спорный объект недвижимости (недостроенный паркинг) не возникало и нарушение такого права не произошло. Таким образом, суд первой инстанции при удовлетворении иска, а также суды апелляционной и кассационной инстанций, пришли к ошибочному выводу о нарушенном праве компании-истца и необходимости защищать такое право на основании ст. 392 ГК.

Также, исходя из того, что истец не получил право собственности на спорный объект, нет оснований и для признания недействительным оспариваемого договора-купли продажи указанного имущества, принимая во внимание то, что инвестиционный договор между истцом и одним из ответчиков не содержал для ООО «Призма Бета» возможности возникновения каких-либо прав на объект незавершенного строительства.

 

ВСУ исключил получение земель без торгов

Юридическая помощь, юридическая защита.Юридические консультации бесплатно и не ограничено во времени.Звоните сейчас.

Получение земель

получение земельполучение земельПолучение земель, правовая позиция ВСУ. Верховный Суд Украины пришел к выводу, что, рассматривая заявление гражданина о предоставлении земельного участка для ведения фермерского хозяйства по сути, орган исполнительной власти или местного самоуправления (а в случае переданного на рассмотрение суда спора — суд) должен дать оценку обстоятельствам и условиям, указанным в заявлении; проверить доводы заявителя, приведенные в обоснование размера земельного участка с учетом перспектив деятельности фермерского хозяйства, получение земельв т.ч. и о наличии трудовых и материальных ресурсов. Поскольку отсутствие надлежащей проверки, формальный подход к решению заявления гражданина создает предпосылки для неоправданного, искусственного использования процедуры создания фермерского хозяйства, как упрощенного, льготного порядка получения другими частными субъектами в пользование земель государственной или коммунальной собственности вне предусмотренной законом обязательной процедурой — без проведения земельных торгов.

Об этом идет речь в Постановлении Судебных палат в гражданских и административных делах ВСУ от 3 февраля 2016 года №6-2902цс15.

Такая правовая позиция членов палат обоснована тем, что при решении исковых требований о законности решения органа исполнительной власти или органа местного самоуправления о предоставлении земельного участка для ведения фермерского хозяйства применению подлежат правила предоставления (передачи) земельных участков для ведения фермерского хозяйства согласно ст. 7 Закона №973-IV «О фермерском хозяйстве», как специального по отношению к ст. 123 ЗК Украины.

Таким образом, по смыслу статей 1, 7, 8 Закона №973-IV заявление гражданина о предоставлении земельного участка для ведения фермерского хозяйства должно содержать комплекс предусмотренных ч. 1 ст. 7 Закона №973-IV условий и обстоятельств. В свою очередь, рассматривая заявление гражданина по сути, орган исполнительной власти или местного самоуправления (а в случае переданного на рассмотрение суда спора — суд) должен дать оценку обстоятельствам и условиям, указанным в заявлении; проверить доводы заявителя, приведенные в обоснование размера земельного участка с учетом перспектив деятельности фермерского хозяйства, в т.ч. и о наличии трудовых и материальных ресурсов.

По результатам указанной проверки орган государственной исполнительной власти или орган местного самоуправления должен убедиться в действительности волеизъявления заявителя, наличии у него желания создать фермерское хозяйство и способности вести хозяйство такого вида; производить товарную сельскохозяйственную продукцию, занимаясь ее переработкой и реализацией с целью получения прибыли на земельных участках, предоставленных для ведения фермерского хозяйства. В противном случае, отсутствие надлежащей проверки, формальный подход к решению заявления гражданина создает предпосылки для неоправданного, искусственного использования процедуры создания фермерского хозяйства, как упрощенного, льготного порядка получения другими частными субъектами в пользование земель государственной или коммунальной собственности вне предусмотренной законом обязательной процедурой — без проведения земельных торгов.

Судебно-юридическая газета

 

Основания приобретения права собственности

Профессиональные адвокаты. Юридическая помощь и защита по делам о преступлении против жизни и здоровья личности.Консультации бесплатно. Юридическая помощь и защита по делам о преступлении против собственности.Консультации бесплатно. Звоните сейчас.

Основания приобретения права собственности

основания приобретения права собственности

Основания приобретения права собственности — вывод ВСУ. Верховный Суд Украины пришел к выводу, что суд при применении статьи 328 ГК Украины

должен установить, из каких именно предусмотренных законом оснований, в который предусмотренным законом способом истец приобрел право

собственности на спорный объект и подлежит это право защиты в порядке, определенном статьей 392 настоящего Кодекса.

Об этом идет речь в Постановлении Судебной палаты в гражданских делах ВСУ от 10 февраля 2016 года №6-2124цс15.

Такая правовая позиция членов палаты обоснована тем, что по правилам статьи 392 ГК Украины иск о признании права собственности может быть

предъявлено, во-первых, если лицо является собственником имущества, но ее право оспаривается или не признается другим лицом; во-вторых, если лицо

утратило документ, удостоверяющий его право собственности.

Статьей 328 ГК Украины предусмотрено, что право собственности приобретается на основаниях, не запрещенных законом, в частности из сделок.

Право собственности считается приобретенным правомерно, если иное прямо не вытекает из закона или незаконность приобретения права собственности не

установлена судом. основания приобретения права собственности

основания приобретения права собственности

Поскольку в соответствии со статьей 328 ГК Украины приобретения права собственности – это определенный юридический состав, с которым закон

связывает возникновение у лица субъективного права собственности на определенные объекты, суд при применении этой нормы должен установить,

из каких именно предусмотренных законом оснований, в который предусмотренным законом способом истец приобрел право собственности на

спорный объект и подлежит это право защиты в порядке, определенном статьей 392 настоящего Кодекса. основания приобретения права собственности

Статья 328 ГК Украины
статьей 392 настоящего Кодекса
приобретения права собственности – это определенный юридический состав, с которым закон
связывает возникновение у лица субъективного права собственности на определенные объекты
иск о признании права собственности
истец приобрел право собственности на спорный объект
Статья 328. Основания приобретения права собственности

1. Право собственности приобретается по основаниям, не запрещенным законом, в частности, по сделкам.
2. Право собственности считается приобретенным правомерно, если иное прямо не вытекает из закона или незаконность приобретения права собственности не установлена судом.

Статья 329. Приобретение права собственности юридическим лицом публичного права

Юридическое лицо публичного права приобретает право собственности на имущество, переданное ему в собственность, и на имущество, приобретенное им в собственность по основаниям, не запрещенным законом.

Статья 330. Приобретение добросовестным приобретателем права собственности на имущество, отчужденное лицом, не имевшим на это права.

Если имущество отчуждено лицом, не имевшим на это права, добросовестный приобретатель приобретает право собственности на него, если в соответствии со статьей 388 настоящего Кодекса имущество не может быть истребовано у него.

Статья 331. Приобретение права собственности на вновь созданное имущество и объекты незавершенного строительства

1. Право собственности на новую вещь, изготовленную (созданную) лицом, приобретается им, если иное не установлено договором или законом.
Лицо, изготовившее (создавшее) вещь из своих материалов на основании договора, является собственником этой вещи.
2. Право собственности на вновь созданное недвижимое имущество (жилые дома, здания, сооружения и т. п.) возникает с момента завершения строительства (создания имущества).
Если договором или законом предусмотрено принятие недвижимого имущества в эксплуатацию, право собственности возникает с момента его принятия в эксплуатацию.
Если право собственности на недвижимое имущество в соответствии с законом подлежит государственной регистрации, право собственности возникает с момента государственной регистрации.
3.  До завершения строительства (создания имущества) лицо считается собственником материалов, оборудования и т. п., которые были использованы в процессе этого строительства (создания имущества).
В случае необходимости лицо, указанное в первом абзаце настоящей статьи, может заключить договор относительно объекта незавершенного строительства, право собственности на который регистрируется органом, осуществляющим государственную регистрацию прав на недвижимое имущество на основании документов, подтверждающих право собственности или пользования земельным участком для создания объекта недвижимого имущества, проектно-бюджетной документации, а также документов, содержащих опись объекта незавершенного строительства.
(В ред. от 15.12.2005 года)