Оскарження реєстрації прав та обтяжень

Оскарження реєстрації прав та обтяжень Реальна допомога у кримінальній цивільній справі у суді Харків Харківська область Консультація 0679331668 0668243914

Оскарження реєстрації прав та обтяжень

Оскарження реєстрації прав та обтяжень

Оскарження реєстрації прав та обтяжень


Скасування рішення районної державної адміністрації


Скасування рішення районної державної адміністрації про державну

реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме права оренди земельної ділянки

Постанова від 04 вересня 2018 року Справа № 915/127/18 Провадження № 12-

184гс18 Оскарження реєстрації

http://reyestr.court.gov.ua/Review/76649464 Оскарження реєстрації

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 1 липня

2004 року № 1952-IV«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме

майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та

їх обтяжень — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття,

зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав

шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе

орендарем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного

реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права

оренди іншої особи. При цьому рішення суб’єкта державної реєстрації прав про

державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного

реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Оскарження реєстрації

Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є

не скасування рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну

реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію

права оренди (частина друга статті 26 Закону України «Про державну

реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Оскарження реєстрації

Визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора

Визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди на земельну ділянку

Постанова від 12 червня 2018 року Справа № 823/378/16 Провадження № 11-

374апп18 Оскарження реєстрації

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75241943 Оскарження реєстрації

Обґрунтовуючи позов, ТОВ «Айова» зазначило, що на час прийняття

оскаржуваного рішення згадана земельна ділянка перебувала у користуванні

позивача згідно з договором оренди, укладеним із ОСОБА_4 30 листопада

2005 року на п’ять років. 3 грудня 2012 року цей договір був зареєстрований

відділом Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області, про що

внесено запис № 712408364008394 у Державний реєстр земель. Оскарження реєстрації

Проте відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не перевірив наявність/

відсутність суперечностей між заявленим ТОВ «ВП «Імпульс плюс» правом на

користування земельною ділянкою ОСОБА_4 та вже зареєстрованими правами

інших осіб на цю земельну ділянку, чим допустив подвійну державну

реєстрацію речового права. Оскарження реєстрації

ТОВ «ВП «Імпульс плюс» не позбавлений права на звернення до державного

реєстратора та розгляд цим суб’єктом владних повноважень його заяви про

державну реєстрацію права з учиненням відповідних записів за відсутності

передбачених для цього законом перешкод, адже скасування рішення про

державну реєстрацію не призводить до скасування підстави її проведення. Оскарження реєстрації

Скасування наказів органу Державного земельного кадастру

Негайне скасування наказів органу

Державного земельного кадастру про надання дозволу на розроблення

документації із землеустрою та затвердження проекту землеустрою щодо

відведення земельної ділянки; скасування державної реєстрації речового

права, а саме договору оренди землі. Оскарження реєстрації

Постанова від 29 травня 2018 року Справа № 816/619/15-а Провадження № 11-

300апп18 Оскарження реєстрації

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75068889 Оскарження реєстрації

Визнання протиправним та скасування оскаржених наказів та скасування

державної реєстрації вказаного договору оренди не призведе до поновлення

прав ФОП ОСОБА_5, адже договір оренди на спірну земельну ділянку,

укладений між ГУ Держземагентства та ОСОБА_6, залишиться чинним, а тому

поновити своє порушене право щодо користування вказаною земельною

ділянкою позивач може шляхом звернення до суду в порядку цивільного

(господарського) судочинства. Оскарження реєстрації

Скасування державного акта

Скасування державного акта, що посвідчує право на земельну ділянку

Постанова від 22 серпня 2018 року Справа № 925/1265/16 Провадження № 12-

158гс18 Оскарження реєстрації

http://reyestr.court.gov.ua/Review/76474144 Оскарження реєстрації

Захист земельних прав — це передбачені законом способи охорони цих прав у

разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Оскарження реєстрації

Під способами захисту суб’єктивних земельних прав розуміють закріплені

законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за

допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених

(оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині

третій статті 152 ЗК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а

цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним

частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який

передбачено законом.

Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та

юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення

будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не

пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і

відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється

шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

З набранням чинності Законом України від 07 липня 2011 року № 3613-VІ

«Про Державний земельний кадастр» та постановою Кабінету Міністрів

України від 17 жовтня 2012 року №1051 «Про затвердження Порядку ведення

Державного земельного кадастру» право власності на земельну ділянку та

право постійного користування нею оформляється відповідно до Закону

України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх

обтяжень» без оформлення державних актів.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію

речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна

реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі — державна

реєстрація прав) — офіційне визнання і підтвердження державою фактів

набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень

таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру

речових прав на нерухоме майно.

Державний акт — це документ, що посвідчує право на земельну ділянку, із

визнанням недійсним якого без внесення до державного реєстру відповідного

запису щодо належного власника або землекористувача, спір про право може

бути не вирішеним.

У випадку коли позивач стверджує про порушення свого права постійного

користування частиною земельної ділянки особою, яка володіє нею шляхом

державної реєстрації за собою права власності (права користування) цієї

спірної частини, право позивача може бути захищено шляхом подання позову

про визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України),

витребування нерухомості з володіння, усунення перешкод у користуванні

майном (статті 387, 388, 391, 396 ЦК України) чи іншим способом відповідно

до закону.

Особливості проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів визначені у

статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на

нерухоме майно та їх обтяжень».

Зокрема, відповідно до частини другої цієї статті Державна судова

адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке

передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно,

обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових

прав на нерухоме майно, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про

скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного

реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру речових прав на

нерухоме майно примірника такого судового рішення.

При цьому вказані вимоги мають бути заявлені до осіб, на ім’я яких було

зареєстровано право власності (постійного користування), оскільки предмет

спору безпосередньо стосується їх прав та обов’язків.

Однак при вирішенні спору за цим позовом такі особи не були залучені до

участі у справі як відповідачі.

Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України (в

редакції, чинній на момент звернення позивачів до суду з цим позовом), що

подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи

оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим кодексом, —

фізичні особи, яким пред’явлено позовну вимогу (частини друга та третя статті

21 ГПК України у вказаній вище редакції).

Відповідачем є особа, яка, за твердженням позивача, є або порушником його

прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права і на яку

внаслідок цього може бути покладено обов’язки судовим рішенням.

Однак, Міністерство оборони України та Квартирно‑експлуатаційний відділ м.

Біла Церква визначили відповідачем у цій справі Управління Держгеокадастру,

не зазначивши обставин порушення останнім їхніх прав та не навівши

нормативного обґрунтування протиправності дій відповідача, фактично

оспорюючи правомірність дій третіх осіб у справі щодо використання

земельних ділянок, визначених спірними актами.

Не встановлено порушень прав позивачів саме відповідачем та не наведено

нормативного обґрунтування такого порушення і попередніми судовими

інстанціями.

Судами також не враховано, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2

Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та

їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх

обтяжень — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття,

зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав

шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно.

Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем

земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру

речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності

(користування) іншої особи.

При цьому рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну

реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру

речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію.

Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є

не скасування рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну

реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію

права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України «Про

державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Оскільки, вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд та суд

апеляційної інстанції зазначеного не врахували, Велика Палата Верховного

Суду вважає необґрунтованими висновки про необхідність відмови в позові з

підстави спливу позовної давності, а не з огляду на відсутність підстав для

задоволення позову по суті.

У свою чергу Вищий господарський суд України не врахував, що предметом

спору не є вимоги про усунення перешкод у користуванні майном.

Під час розгляду справи в попередніх судових інстанціях позивачі

обґрунтовували свої вимоги нормами статей 152, 155 ЗК України і не

посилались на статтю 391 ЦК України, яку може бути застосовано у спорі, що

виник між володіючим власником та особою, дії якої не ґрунтуються на

чинному правочині або нормах законодавства.

В свою чергу, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій прийняли

правильні процесуальні рішення про відмову в позові, але з помилкових

мотивів пропуску позивачами позовної давності, а не з огляду на відсутність

порушення визначеним відповідачем прав позивачів та обранням останніми

неефективного способу захисту прав, тобто з помилковим застосуванням норм

матеріального права, то наявні підстави для зміни рішення Господарського

суду Черкаської області від 20 грудня 2016 року та постанови Київського

апеляційного господарського суду від 21 березня 2017 рокув їх мотивувальних

частинах згідно з наведеними вище висновками Великої Палати Верховного

Суду.

Встановлення факту належності позивачу державного акта

Встановлення факту належності позивачу державного акта на право користування землею на земельну ділянку (окреме провадження / позовне провадження)

Постанова від 20 червня 2018 року Справа № 636/1324/16-ц Провадження №

14-225цс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75042934

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон

України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до

Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального

кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших

законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону

провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних

на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Звертаючись у квітні 2016 року до суду із заявою, ВЧ А-4104 посилалася на

статтю 256 ЦПК України та просила встановити факт належності їй

державного акта серії Б № 047623 на право користування земельною ділянкою

площею 3069,2 га, що розташована в с. Благодатному на території

Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області.

ВЧ А-4104 вважала, що у зв’язку з помилкою в держаному акті, вона не може у

повному обсязі скористатися своїми правами землекористувача.

Відповідно до статті 234 ЦПК України (у редакції на час звернення до суду)

окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, у порядку

якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або

відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та

інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи

майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних

прав.

Згідно із частинами першою, другою статті 256 ЦПК України (у редакції на час

звернення до суду) суд розглядав справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку могли бути встановлені також інші факти, від яких

залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав

фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З матеріалів справи вбачається, що з приводу права користування земельною

ділянкою площею 3 069,2 га, що розташована в с. Благодатному на території

Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області, існує

декілька судових спорів у господарських судах між ВЧ А-4104, КЕВ м. Харкова

та Харківським національним університетом повітряних сил імені

ІванаКожедуба.

З аналізу судових рішень, а також із доводів, які наводила Військова

прокуратура сил антитерористичної операції у своїх поясненнях та в

апеляційній скарзі, вбачається, що між ВЧ А-4104, КЕВ м. Харкова та

Харківським національним університетом повітряних сил імені Івана Кожедуба

існує тривалий спір про право користування земельною ділянкою площею

3069,2 га, що розташована в с. Благодатному Зміївського району Харківської

області.

Ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд на зазначене уваги не звернули та

не дотрималися вимог ЦПК України.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 256 ЦПК України (у редакції, що

діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) суддя відмовляє у

відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має

юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде

виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Згідно із частиною шостою статті 235 ЦПК України (у редакції, що діяла на час

розгляду справи судом першої інстанції) якщо під час розгляду справи у

порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в

порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює

заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних

підставах.

Аналогічні вимоги закріплені й у частині шостій статті 294 ЦПК України у

редакції від 03 жовтня 2017 року.

Витребування землі з чужого незаконного володіння

Витребування землі з чужого незаконного володіння (ст. 388 ЦК)

Витребування земель оборони



Визнання недійсним договору оренди земельної ділянки
Визнання недійсним договору оренди земельної ділянки (спірна земельна ділянка знаходиться в постійному користуванні Адміністрації Державної прикордонної служби України, міськрада незаконно розпорядилась землями оборони)

Постанова від 12 червня 2018 року Справа № 916/3727/15 Провадження № 12-

126гс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75068891

Окрема думка

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75286983

За змістом статей 387, 388 Цивільного кодексу України власник має право

витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової

підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права

його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний

набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі,

якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав

майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його

відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача

у всіх випадках.

Зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що власник майна, який

фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним

майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних

умов має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-

правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає

договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з

власником договору.

При цьому необхідно зазначити, що стаття 17 Закону України від 23 лютого

2006 року № 3477 IV «Про виконання рішень та застосування практики

Європейського суду з прав людини»встановлює, що суди застосовують при

розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод

(далі — Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело

права.

Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції,

ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожна

фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах

суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами

міжнародного права.

Витребування земель сільськогосподарського призначенння

Витребування земель водного фонду


Постанова від 15 травня 2018 року Справа № 372/2180/15-ц Провадження №

14-76цс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75287005

Отже, правовідносини, пов’язані з вибуттям земель із державної чи

комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а

незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади

або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка

вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не

відповідає.

Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає

критерію законності:

воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв’язку з

порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України,

які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх,

об’єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок,

проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки

перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння

держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів,

добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під

обґрунтований сумнів.

!!! Висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що

переглядається, також узгоджуються з висновками Великої

Палати ЄСПЛ у справі «ОСОБА_10 проти Франції» від 29

березня 2010 року (заява № 34044є/02).

Встановлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість

втручання у право власності та надання відповідної компенсації напряму

корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його

придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке

втручання здійснюється.

Постанова від 30 травня 2018 року Справа № 469/1393/16-ц провадження №14-71цс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74475898

ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне

володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у

власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях

позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у

власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами ст. 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у

державній, комунальній та приватній власності.

Однак громадяни та юридичні особи за рішенням органів виконавчої влади

або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно одержати у

власність лише замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Натомість землі водного фонду можуть передаватися цим суб’єктам тільки на

умовах оренди для визначених законом потреб (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

Отже, стосовно землі водного фонду закон забороняє органам місцевого

самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність

землю відповідного цільового призначення окремо від дозволеного для

передачі об’єкта замкненої природної водойми загальною площею до 3 га.

Таким чином, юридичні чи фізичні особи, в тому числі й відповідачі у справі,

на яку посилається ОСОБА_3, не могли законно набути право приватної

власності на спірні земельні ділянки.

Натомість вони набули таке право власності в спосіб, який за формальними

ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності

відповідачів на землю стало можливим у результаті прийняття органом

виконавчої влади низки рішень та наступного укладення договорів купівлі-

продажу.

Верховний Суд України у справі №6-1376ц16 дійшов висновку, що

витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідачів відповідає

критерію законності: воно здійснюється на підставі норми ст. 388 ЦК України в

зв’язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК

України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх,

об’єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок,

проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки

перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння

держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів,

добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під

обґрунтований сумнів.

Висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій у справі, що

переглядається, також узгоджуються з висновками Великої Палати ЄСПЛ у

справі «Депаль проти Франції» (заява № 34044є/02) від 29 березня 2010 року.

За таких обставин висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій у справі,

що переглядається, не суперечать загальним принципам і критеріям

правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном,

закладеним у ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Витребування земель лісогосподарського призначення


Визнання протиправним та скасування рішення сільської ради щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у власність громадянам (землі лісогосподарського призначення)


Постанова від 4 липня 2018 року Справа № 361/3009/16-ц Провадження № 14-

163цс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75296549

Прокуратура звернулася до суду з позовом про визнання протиправним і

скасування рішення № 953. Мотиви його оскарження пов’язані з відсутністю

згоди власника на відчуження спірних земельних ділянок або зміни їх

цільового призначення, а у Рожнівської сільської ради Броварського району

Київської області відсутні повноваження на розпорядження землями

лісогосподарського призначення.

За рішенням № 953 спірні земельні ділянки були передані у власність

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

ОСОБА_11, ОСОБА_12, яких суд залучив до участі у справі як третіх осіб, які не

заявляють самостійних вимог на стороні відповідача.

Позовна вимога про визнання рішення № 953 незаконним спрямована на

оспорення права власності на земельні ділянки вказаних фізичних осіб, що

виникло на підставі цього рішення.

Спір є приватноправовим і за суб’єктним складом сторін має розглядатися за

правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права

й обов’язки зазначених осіб.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у

постановах від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16 та від 16 травня 2018

року № 911/4111/16.

Майно може бути витребувано від кінцевого набувача з підстав, передбачених

статтею 388 ЦК України, оскільки вимоги власника про визнання недійсними

правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після визнання

незаконним і скасування первинного рішення про його відчуження, не

підлягають задоволенню (див. також постанову Пленуму Верховного Суду

України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду

цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,абзаци 2 і 3 пункту 10).

Визнання недійсним та скасування рішення Сільради

Визнання недійсним та скасування рішення Сільради у частині затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію земельної ділянки, витребування земельної ділянки


Постанова від 30 травня 2018 року Справа № 368/1158/16-ц Провадження №

14-140цс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74506124

Стосовно доводів касаційної скарги заявника щодо неможливості

витребування в нього як добросовісного набувача спірної земельної ділянки

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи в цій частині рішення судів

попередніх інстанцій, керується тим, що захист порушених прав особи, яка

вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом

пред’явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном

особи (у разі відсутності між ними зобов’язально-правових відносин), якщо для

цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема,

дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин

вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання

цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не

мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в

разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було

передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з

їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК

України).

Крім того, згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на

чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника

майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій, з’ясувавши, що право розпорядження

спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте Сільрадою з

перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією

земельною ділянкою відповідним органом виконавчої влади не вчинялося,

тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника — держави — поза

його волею, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли

обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування

зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача — ОСОБА_3 в

порядку статті 388 ЦК України.

Право на земельну ділянку

Скасування державного акта, що посвідчує право на земельну ділянку


Постанова від 22 серпня 2018 року Справа № 925/1265/16 Провадження № 12-

158гс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/76474144


Захист земельних прав — це передбачені законом способи охорони цих прав у

разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб’єктивних земельних прав розуміють закріплені

законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за

допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених

(оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких

способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК

України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а

цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним

частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який

передбачено законом.

Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та

юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення

будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не

пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і

відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

З набранням чинності Законом України від 07 липня 2011 року № 3613-VІ

«Про Державний земельний кадастр» та постановою Кабінету Міністрів

України від 17 жовтня 2012 року №1051 «Про затвердження Порядку ведення

Державного земельного кадастру» право власності на земельну ділянку та

право постійного користування нею оформляється відповідно до Закону

України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх

обтяжень» без оформлення державних актів.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію

речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна

реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі — державна

реєстрація прав) — офіційне визнання і підтвердження державою фактів

набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень

таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру

речових прав на нерухоме майно.

Державний акт — це документ, що посвідчує право на земельну ділянку, із

визнанням недійсним якого без внесення до державного реєстру відповідного

запису щодо належного власника або землекористувача, спір про право може

бути не вирішеним.

У випадку коли позивач стверджує про порушення свого права постійного

користування частиною земельної ділянки особою, яка володіє нею шляхом

державної реєстрації за собою права власності (права користування) цієї

спірної частини, право позивача може бути захищено шляхом подання позову

про визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України),

витребування нерухомості з володіння, усунення перешкод у користуванні

майном (статті 387, 388, 391, 396 ЦК України) чи іншим способом відповідно

до закону.

Позовна давність

У справах за позовами прокурорів в інтересах держорганів


Визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок (землі водного фонду)

Постанова від 6 червня 2018 року Справа № 372/1387/13-ц Провадження № 14-

147цс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75296545

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що перевіркою

законності відведення у власність громадянам земельних ділянок на території

Козинської селищної ради встановлено, що рішеннями виконавчого комітету

цієї селищної ради від 6 лютого 2003 року № 25/1, 25/6, 25/7, 25/9, 25/10, 25/11

(далі — рішення 25) ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

ОСОБА_9 передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та

обслуговування житлових будинків на території смт Козин.

На підставі рішень виконавчого комітету селищної ради 20 травня 2003 року

видано державні акти на право приватної власності на землю, а саме:

ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,1074 га, кадастровий номер

НОМЕР_1; ОСОБА_9 — 0,1014 га, кадастровий номер НОМЕР_2; ОСОБА_4 —

0,1014 га, кадастровий номер НОМЕР_3; ОСОБА_7 — 0,1074 га, кадастровий

номер НОМЕР_6; ОСОБА_8 — 0,1014 га, кадастровий номер НОМЕР_4;

ОСОБА_5 — 0,1 га, кадастровий номер НОМЕР_5.

Виконавчий комітет Козинської селищної ради перевищив повноваження та

всупереч чинному законодавству незаконно розпорядився землею

територіальної громади смт Козин, яка відноситься до категорії земель водного

фонду.

З висновками суду першої інстанції про незаконність передачі у власність

відповідачам спірних земельних ділянок погодитись й суди апеляційної і

касаційної інстанцій.

Разом з тим, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про

відмову в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що прокурор

звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, а тому в позові слід

відмовити.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого

особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права

або інтересу.

Отже, позовна давність — це строк, протягом якого особа може реалізувати

належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права

чи інтересу шляхом пред’явлення в належному порядку нею чи іншою

уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК

України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом

перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла

довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна

давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої

порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду

з позовом в інтересах іншої особи — носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої

порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою

уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного

й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45

ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено право

прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в

межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною

заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві

самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та

обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений

державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо

звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі

набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України у

редакції, чинній на час розгляду справи).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права,

свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України (у редакції,

чинній на час розгляду справи).

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України (у зазначеній редакції)

органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до

суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають

процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком

права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов’язки і користується правами

сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що

положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на

звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Отже, якщо в передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся

прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність

обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його

порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної

позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг

позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як

суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про

порушення прав і законних інтересів.

Закон пов’язує початок перебігу позовної давності не з моментом

поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом,

коли стало відомо про порушення закону та у зв’язку з цим прав і

охоронюваних законом інтересів.

Висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що державі через

утворені нею органи, які мали повноваження щодо розпорядження землями

державної власності та контролю за додержанням органами державної влади,

органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами

земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення

права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення — є

неправильними.

При цьому суди не врахували, що ДІСГ в Київській області є органом

виконавчої влади, завдання якого полягає в реалізації державної політики у

сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловій сфері.

Таким чином, саме ДІСГ в Київській області як територіальний орган під час

здійснення державного нагляду (контролю) в листопаді 2012 року виявила

допущені виконавчим комітетом Козинської селищною ради порушення

чинного законодавства при передачі у приватну власність громадянам

земельних ділянок, які є природоохоронною територією з режимом обмеженої

господарської діяльності.

А Київська ОДА та Обухівська РДА згідно з наданими їм повноваженнями не

мали можливості самостійно встановити зазначені обставини, а тому

довідалися або могли довідатись про зазначені порушення лише після

проведення відповідної перевірки уповноваженим державним органом

контролю, а саме ДІСГ в Київській області.

Визнання недійсними розпоряджень

Визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок на користь держави

Постанова від 05 червня 2018 року Справа № 359/2421/15-ц Провадження №

14-168цс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74777585

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється

тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частини першої ст. 261 ЦК України перебіг позовної

давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила

про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено

вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п. 4 ч. 1 цієї статті в

редакції, яка діяла до 15 січня 2012 року (на час виникнення спірних

правовідносин), зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про

визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади

Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким

порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не

поширюється.

Відповідно до п. 5 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №

4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15

січня 2012 року, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання

незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної

Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його

право власності або інше речове право.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання

відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх

скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку

покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від

інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку

позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних

органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

З огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень

положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови

прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист

права державної власності або іншого речового права держави, порушеного

незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної

позовної давності, а на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної

давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів

владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх

прав і законних інтересів.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна

давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої

порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду

з позовом в інтересах іншої особи — носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої

порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою

уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного

й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45

ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів

громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом,

звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його

позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві

самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та

обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений

державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо

звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі

прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права,

свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які

відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб

або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки

особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов’язки і користується правами

сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк позовної давності має вираховуватись із моменту, коли особа дізналася,

або могла дізнатися про порушення своїх прав.

Разом з тим суди всупереч вимог ч. 1 ст.261 ЦК України не з’ясували, з якого

моменту у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом в

інтересах держави, а також не з’ясували, коли саме Кабінету Міністрів України

стало відомо про порушення державних інтересів щодо права власності на

вищезазначені земельні ділянки.

Оскільки суди не встановили всіх обставин справи, від яких залежить її

правильне вирішення, не з’ясували та не перевірили, з якого моменту Кабінет

Міністрів України довідався або міг довідатися про порушення державних

інтересів, постановлені у справі рішення судів першої, апеляційної та

касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий

розгляд до суду першої інстанції.

Визнання розпоряджень та державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, витребування їх у власність та постійне користування держави

Постанова від 30 травня 2018 року Справа № 359/2012/15-ц Провадження №

14-101цс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75287090

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може

звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

(стаття 256 цього Кодексу).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є

підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК

України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності

починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим статтею 45 ЦК України (у редакції, чинній на час звернення

прокурора до суду із цим позовом) встановлено, що прокурор, який звертається

до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в

чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх

захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати

відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо

звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі

прокурор набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про

початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси

якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про

захист державних інтересів.

Під час розгляду справи апеляційним судом, з висновками якого погодився й

суд касаційної інстанції, встановлено порушення прав Кабінету Міністрів

України як розпорядника лісовими земельними ділянками, що перевищують

площу 1 га.

Разом з тим суди попередніх інстанцій не встановили початку перебігу

позовної давності для Кабінету Міністрів України, а сторони не надали жодних

доказів у розумінні статей 57, 59 ЦПК України (у редакції, чинній на час

розгляду справи судами попередніх інстанцій) на підтвердження того, що

Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту

звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду, тоді як згідно із

частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається

від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого

права або про особу, яка його порушила.

Оскільки суди апеляційної та касаційної інстанцій, встановивши порушення

прав Кабінету Міністрів України, не з’ясували та не перевірили, з якого

моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, а

Велика Палата Верховного Суду, діючи в межах повноважень, установлених

підпунктом 1 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України в

редакції Закону № 2147-VIII, статей 355, 3602 ЦПК України в редакції до

набрання чинності цим Законом, не може встановлювати обставини, збирати і

перевіряти докази та надавати їм оцінку, що позбавляє її можливості ухвалити

нове рішення у справі, тому справу слід направити на новий розгляд до суду

апеляційної інстанції.

Визнання недійсними рішень, скасування рішень

Визнання недійсними рішень, скасування рішень про державну реєстрацію та витребування земельних ділянок із незаконного володіння

Постанова від 30 травня 2018 року Справа № 367/2271/15-ц Провадження №

14-146цс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74537188

Позовну заяву мотивовано тим, що Міською радою прийнято рішення від 02

вересня 2008 року № 941-38-V, яким затверджено проект землеустрою щодо

припинення права постійного користування земельними ділянками загальною

площею 24 га Навчально-дослідного господарства «Ворзель» Національного

аграрного університету (далі — НДГ «Ворзель» НАУ) у межах м. Бучі

(мікрорайон «Рокач») Київської області, припинено право постійного

користування НДГ «Ворзель» НАУ зазначеними ділянками, прийнято їх до

земель запасу Міської ради та переведено до категорії земель житлової

забудови.

Суди першої та апеляційної інстанцій, зазначаючи про пропуск позивачем

встановленої статтею 257 ЦК України позовної давності, не врахували того, що

перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з’ясувати та зазначити в

судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес

позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи

інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес

особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву

іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної

давності за відсутності наведених стороною позивача поважних причин її

пропуску.

Однак у рішеннях судів попередніх інстанції будь-які висновки щодо

гарантованих статтею 55 Конституції України, статтями 15, 16 ЦК України та

статтями 1, 3, 15 ЦПК України в редакції, яка була чинною на момент розгляду

та вирішення справи судами, прав особи, за захистом яких звернувся прокурор,

у процесуальному розумінні відсутні.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників

цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього

Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної

влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних

відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За частиною другою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час

виникнення спірних правовідносин та розгляду справи у судах першої,

апеляційної та касаційної інстанцій) у випадках, встановлених законом, до суду

можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права,

свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

На прокуратуру відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України

покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах

першої, апеляційної та касаційної інстанцій) передбачено, що прокурор, який

звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає,

в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх

захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати

відповідні функції у спірних відносинах.

І лише у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень

щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває

статусу позивача.

Верховний Суд України в рішенні від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15

зазначив, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із

загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК

України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний

розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати

про посягання на права.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого

особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права

або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної

давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для

відмови в позові.

У частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної

давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком

пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими

суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах

іншої особи — носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої

порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою

уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й

того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення її права або про особу, яка його порушила.

Велика Палата не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції.

Крім того, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не встановили, коли

саме орган, що наділений правом розпорядження спірними земельними

ділянками (КМУ), довідався або міг довідатися про порушення свого права або

про особу, яка його порушила, що з огляду на положення частини першої

статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності.

Скасування державної реєстрації права власності

Скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки та витребування їх з чужого незаконного володіння

Постанова від 22 травня 2018 року Справа № 369/6892/15-ц Провадження №

14-96цс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75296530

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого

особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права

або інтересу.

Отже, позовна давність — це строк, протягом якого особа може реалізувати

належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного

цивільного права чи інтересу шляхом пред’явлення в належному порядку нею

чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257

ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є

підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК

України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом

перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла

довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна

давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої

порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду

з позовом в інтересах іншої особи — носія порушеного права.

При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої

порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою

уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності обчислюється з одного

й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45

ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено право

прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в

межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною

заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві

самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та

обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений

державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо

звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі

прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК

України у редакції, чинній на час розгляду справи).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що на

позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на

захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК

України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті

261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава

в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла

довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Аналогічний висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 12

квітня 2017 року (№ 6-1852цс16), наданій заявником для порівняння.

Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся

прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність

обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його

порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не

прокурор.

У справі, яка розглядається, суди всупереч вимогам частини першої статті 261

ЦК України, достеменно не встановили, коли про порушення своїх прав

довідались або могли довідатись саме Київська ОДА та ДП «Київлісгосп», в

інтересах яких прокурор звернувся з позовом до суду.

Крім того, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність

застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з’ясувати та зазначити в

судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес

позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його

необґрунтованості.

І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес

особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву

іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної

давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв’язку зі спливом позовної

давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом

інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

У справах за позовами «самостійних» прокурорів

Визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та скасування їх державної реєстрації

Постанова від 20 червня 2018 року Справа № 697/2751/14-ц Провадження №

14-85цс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75042940

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється

тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності

починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила

про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено

вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п. 4 ч. 1 цієї статті в

редакції, яка діяла до 15 січня 2012 року (на час виникнення спірних

правовідносин), зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про

визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади

Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким

порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не

поширюється.

Відповідно до п. 5 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №

4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15

січня 2012 року, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання

незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної

Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його

право власності або інше речове право.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання

відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх

скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку

покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від

інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку

позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних

органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

З огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень

положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови

прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист

права державної власності або іншого речового права держави, порушеного

незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної

позовної давності, а на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної

давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів

владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх

прав і законних інтересів.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна

давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої

порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду

з позовом в інтересах іншої особи — носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої

порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою

уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного

й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45

ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів

громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом,

звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його

позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві

самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та

обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений

державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо

звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі

прокурор набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права,

свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які

відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб

або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки

особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов’язки і користується правами

сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної

інстанції, правильно вказавши про те, що положення ст. 268 ЦК України на

дані правовідносини не поширюється, безпідставно зазначив про відсутність у

справі клопотання прокурора про поновлення строку на оскарження

розпоряджень Канівської РДА від 27 березня 2007 року та від 11 квітня 2007

року. Указана заява прокуратури наявна у матеріалах справи.

При цьому, вирішуючи питання щодо дотримання строків звернення до суду за

захистом своїх прав, апеляційному суду належало встановити коли прокурор

дізнався чи міг дізнатися про порушення права держави на спірні земельні

ділянки, натомість суд зосередився на тому, що вказав про відсутність доказів,

які б засвідчили поважність причин пропуску строків позовної давності.

Такої ж позиції дотримувався і Вищий спеціалізований суд України з розгляду

цивільних і кримінальних справ.

Разом з тим, всупереч вимогам ч. 1 ст. 261 ЦК України суди належним чином не

з’ясували, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду з

позовом в інтересах держави.

Доводи прокурора та висновки суду першої інстанції про те, що таке право

виникло після проведеної у квітня 2014 року прокурорської перевірки,

вищестоящими судами спростовані не були.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих

самих норм матеріального права, а саме ст. ст. 257, 261, 267 ЦК України, в тій

частині, що стосується визначення початку перебігу строку позовної давності і,

яка має визначатися у даній справі не з дати ухвалення рішень, які

оскаржуються, а від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Вказане потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних

правовідносинах.

Ураховуючи те, що апеляційний суд не встановив всіх обставин справи, від

яких залежить її правильне вирішення, не з’ясував та не перевірив, з якого

моменту прокурор довідався або міг довідатися про порушення державних

інтересів, ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій

підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду

апеляційної інстанції.

Позовна давність у справах щодо незаконної передачі земель водного фонду

Визнання розпорядження та державних актів на право приватної власності на земельні ділянки недійсними та їх скасування

Постанова від 22 травня 2018 року Справа № 469/1203/15-ц Провадження №

14-95цс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75004159

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого

особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права

або інтересу.

Отже, позовна давність — це строк, протягом якого особа може реалізувати

належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного

цивільного права чи інтересу шляхом пред’явлення в належному порядку нею

чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК

України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є

підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення моменту початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 ЦК

України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, за загальним правилом, перебіг позовної

давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна

давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої

порушене, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду

з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої

порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою

уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного

й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України

передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина

або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до

суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві

самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та

обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений

державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо

звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі він

набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права,

свободи та інтереси інших осіб, визначені ст. 46 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45

цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи

суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов’язки особи, в інтересах

якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов’язки і користується правами

сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що

положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на

звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної

позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної

давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів

владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і

законних інтересів. Оскарження реєстрації

Висновки суду першої інстанції, з якими погодився касаційний суд, що перебіг

строку позовної давності починається з часу, коли Березанська РДА здійснила

незаконну передачу земель, а не з часу, коли особа, право якої порушено, або

прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке

порушення, — є помилковим.

Разом із тим слід зазначити, що незаконне заволодіння землями водного

фонду приватними особами є неможливим, бо їх розташування свідчить про

неможливість виникнення приватного власника (а отже, і володільця). Оскарження реєстрації

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх,

об’єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок,

проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки

перебувають у межах прибережної захисної смуги, що ставить їх, відповідачів,

добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під

обґрунтований сумнів. Оскарження реєстрації

Крім того, судді Великої Палати Верховного Суду звертають увагу, що суди

можуть розглядати справу за позовними вимогами, які відповідають

належному способу захисту, здійснення якого матиме наслідком реальне

відновлення порушеного права власності держави України на землі

прибережної захисної смуги. Оскарження реєстрації

Позовна давність у спорах про визнання недійсними актів омс / держорганів, пов’язаних з розпорядженням земельними ділянками

Визнання недійсним рішення районної ради яким прийнято до комунальної власності приміщення гаражів, що розміщуються на землях історико-культурного призначення, що належать до охоронної зони площею (на старовинному єврейському кладовищі)

Постанова від 26 червня 2018 року Справа № 914/582/17 Провадження № 12-

121гс18 Оскарження реєстрації

http://reyestr.court.gov.ua/Review/75265992 Оскарження реєстрації

Відповідно до приписів статті 261 ЦК України перебіг позовної давності

починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскарження реєстрації

Судами установлено, що про прийняття Жидачівською районною радою

Львівської області оскаржуваного рішення від 10 квітня 2003 року позивачу

стало відомо з довідки Жидачівської районної ради від 31 січня 2017 року №

29.

Доказів, які б свідчили про протилежне, відповідачем не надано та судами не

встановлено, а відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку

про те, що позов подано позивачем без пропуску позовної давності. Оскарження реєстрації прав та обтяжень

Визнання недійсним та скасування рішення Сільради у частині затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства; скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію земельної ділянки, витребування земельної ділянки (спірна земельну ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, одна з вимог – витребування /ст. 388 ЦК/)

Постанова від 30 травня 2018 року Справа № 368/1158/16-ц Провадження № 14-140цс18 Оскарження реєстрації прав та обтяжень

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74506124 Оскарження реєстрації прав та обтяжень

Суди першої та апеляційної інстанцій, з’ясувавши, що право розпорядження

спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте Сільрадою з

перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією

земельною ділянкою відповідним органом виконавчої влади не вчинялося,

тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника — держави — поза

його волею, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли

обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування

азначеної земельної ділянки від добросовісного набувача — ОСОБА_3 в порядку

статті 388 ЦК України. Оскарження реєстрації прав та обтяжень

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності

починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про

порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскарження реєстрації прав та обтяжень

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з

моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто

можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскарження реєстрації прав та обтяжень

Суди також установили, що землекористувач спірної земельної ділянки — ДП

«Ржищівський лісгосп» дізналося про порушення свого права, тобто про

наявність розбіжностей у площах лісового фонду на території Сільради, лише у

грудні 2014 року (після проведення відповідної звірки) (т. 1, а. с. 44, 45), що в

розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу

строку позовної давності. Оскарження реєстрації прав та обтяжень

Все про судовий збір 2019

Реальна допомога у кримінальній цивільній справі у суді Харків та область Досудове слідство Представництво 0679931668 0668243914

Судовий збір 2019

Судовий збір 2019

Судовий збір 2019

Ставки судового збору станом на 01.01.2019 року

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір

справляється  у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для

працездатних осіб, встановленого законом  на 1 січня календарного року, в

якому відповідна заява або скарг  подається до суду, — у відсотковому 

співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1921 грн. 00 коп.

Найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору Ставка судового збору
  Формулювання Закону В перерахунку до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2019 року 1921 грн.00 коп.
1. За подання до суду:
1) позовної заяви майнового характеру, яка подана:
юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить і не більше 350 прож.мінім.для працезд.громадян 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1921,00 грн.і не більше 672350,00 грн.
фізичною особою або фізичною особою — підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру  прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб 1 відсоток ціни позову, але не менше 768,40 грн. та не більше 9605,00 грн.
2) позовної заяви немайнового характеру, яка подана:
юридичною особою або фізичною особою — підприємцем 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1921,00 грн.
фізичною особою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 768,40 грн.
3) позовної заяви:    
про розірвання шлюбу 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 768,40 грн.
про поділ майна при розірванні шлюбу 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1 відсоток ціни позову, але не менше  768,4 грн. та не більше 5763,00 грн.
4) заяви у справах окремого провадження; заяви про забезпечення доказів або позову; заяви про перегляд заочного рішення; заяви про скасування рішення третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу); заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу); заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду; заяви про роз’яснення судового рішення, які подано; заяви про сприяння третейському суду (міжнародному комерційному арбітражу) в отриманні доказів
юридичною особою або фізичною особою — підприємцем 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 960,50 грн.
фізичною особою 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 384,20 грн.
4-1) заяви про видачу судового наказу 0,1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 192,1 грн.
4 -2) заяви про скасування судового наказу 0,05 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 96,05 грн.
4 -3) заяви про скасування тимчасового обмеження фізичних осіб у праві виїзду за межі України 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 384,20 грн.
5) позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи, а саме:
позовної заяви немайнового характеру 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 768,40 грн.
позовної заяви про відшкодування моральної шкоди 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1921,00 грн.
6) апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги
7) касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги
9) апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду:
юридичною особою або фізичною особою — підприємцем 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1921,00 грн.
фізичною особою 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 384,20 грн.
2. За подання до адміністративного суду:
1) адміністративного позову:
майнового характеру, який подано:
суб’єктом владних повноважень, юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить та не більше 350 прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1921,00 грн. та не більше 672350 грн.
фізичною особою або фізичною особою — підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1 відсоток ціни позову, але не менше 768,40 грн. та не більше 9605,00 грн.
немайнового характеру, який подано:
суб’єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою — підприємцем 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1921,00 грн.
фізичною особою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 768,40 грн.
2) апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами   150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги
3) касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви
5) апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1921,00 грн.
6) заяви про забезпечення доказів або позову, заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду, заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення 0,3 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 576,30 грн.
3. За видачу судами документів:
1) за повторну видачу копії судового рішення 0,003 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить за кожний аркуш паперу 5,76 грн.
2) за видачу дубліката судового наказу та виконавчого листа 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб* *Сплачується до початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень 57,63 грн.
     
4) за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 57,63 грн.
5) за виготовлення копії судового рішення у разі, якщо особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов’язків, звертається до апарату відповідного суду з письмовою заявою про виготовлення такої копії згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень»     0,003 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний аркуш копії 5,76 грн.
6) за виготовлення копій документів, долучених до справи 0,003 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб  за кожний аркуш копії 5,76 грн.
5. У разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить; 384,20 грн.

Стаття 5. Пільги щодо сплати судового збору Судовий збір 2019

Стаття 5. Пільги щодо сплати судового збору

1. Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:

1) позивачі — у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі;

2) позивачі — у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або

іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;

3) позивачі — у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату

додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення

сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також

заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення

аліментів;

4) позивачі — у справах щодо спорів, пов’язаних з виплатою компенсації,

поверненням майна, або у справах щодо спорів, пов’язаних з відшкодуванням

його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про

реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»;

психіатрична допомога Судовий збір 2019

5) особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники — у справах

щодо спорів, пов’язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних

інтересів особи під час надання психіатричної допомоги;

6) позивачі — у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих

внаслідок вчинення кримінального правопорушення;

7) громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із

заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб;

8) особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім’ї воїнів

(партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у

встановленому порядку особи;

9) особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і

недієздатних осіб з інвалідністю;

10) позивачі — громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок

Чорнобильської катастрофи;

Виборці та віськослужбовці Судовий збір 2019

11) виборці — у справах про уточнення списку виборців;

12) військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на

навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, — у справах, пов’язаних з

виконанням військового обов’язку, а також під час виконання службових

обов’язків;

13) учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої

України — у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав;

14) позивачі — у справах у порядку, визначеному статтею 12 Закону України

«Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

15) фізичні особи (крім суб’єктів підприємницької діяльності) — кредитори, які

звертаються з грошовими вимогами до боржника щодо виплати заборгованості

із заробітної плати, зобов’язань внаслідок заподіяння шкоди життю та

здоров’ю громадян, виплати авторської винагороди та аліментів, — після

оголошення про порушення справи про банкрутство, а також після

повідомлення про визнання боржника банкрутом;

Органи місцевого самоврядування

15-1) органи місцевого самоврядування — за подання заяви про визнання

спадщини відумерлою; Судовий збір 2019

16) позивачі — за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з наданням статусу

учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 частини першої статті

6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; Судовий збір 2019

17) засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення

волі на певний строк та до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а

також особи, взяті під варту, — у справах, пов’язаних із питаннями, які

вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537

Кримінального процесуального кодексу України, у разі відсутності на їхніх

особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору. Судовий збір 2019

21) заявники — у справах за заявами про встановлення фактів, що мають

юридичне значення, поданих у зв’язку із збройною агресією, збройним

конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними

ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до

вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі,

поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або

викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме

майно;

Незаконне позбавлення волі та викрадення

22) позивачі — у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації

про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв’язку з

тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним

конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих

територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного

позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на

рухоме та/або нерухоме майно;

23) позивачі — за подання позовів щодо оскарження рішень Національної

комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону

України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного

режиму 1917-1991 років».

Стаття 7. Повернення судового збору Судовий збір 2019

1. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його

сплатила за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому

розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції,

апеляційного та касаційного провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви

або скарги залишені без розгляду у зв’язку з повторним неприбуттям або

залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання

заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем

витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);

Закриття провадження по справі

5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо

провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така

відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

2. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір

повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених

частиною першою цієї статті, — повністю.

3. У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої

інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до

початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку,

встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з

державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні

позову.

Мирова угода

4. У разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову

відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному

порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує

питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50

відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної

чи касаційної скарги.

5. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку,

встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення

реалізації державної фінансової політики.

Касаційний цивільний суд ВС Підсумки 2018

Касаційний цивільний суд ВС Реальна допомога у кримінальній цивільній справі у суді — перша інстанція, апеляція, касація Харків 0679331668 0668243914

Касаційний цивільний суд ВС Підсумки 2018

Касаційний цивільний суд ВС

Касаційний цивільний суд ВС

Які проблеми було діагностовано в цивільній юрисдикції за результатами статистичного аналізу.

Новий Верховний Суд працює вже більше року, і касаційним судам час

підводити перші підсумки.

При цьому, такі підсумки важливі не лише в розрізі вищої інстанції, а й

нижчестоящих судів, які з грудня 2017 року також почали застосовувати нове

процесуальне законодавство.

1 лютого 2019 року в Касаційному цивільному суді Верховного Суду відбулися

збори суддів, на яких були презентовані порівняльні статистичні дані

здійснення правосуддя по всій цивільній юрисдикції.

Як зазначив голова КЦС ВС Борис Гулько, мета цієї презентації – не дати

суху статистику, а показати цілісну та всебічну картину.

Окремо буде звернуто увагу на проблеми, які виникають у процесі

правозастосування на рівні касаційного перегляду цивільних справ, а також на

перші результати застосування новел ЦПК, особливо в частині процесуальних

фільтрів.

З наведених даних випливає, що кількість матеріалів, які надходять до судів, не

зменшується, і хоча суди намагаються впоратися з ними, в умовах кадрового

дефіциту та триваючої оптимізації це не може не відображатися на якості та

тривалості розгляду.

Також, як і раніше, відкритою залишається проблема невиконання судових рішень.

Окрім того, на зборах суддів були окреслені завдання на майбутнє.

Так, якщо у 2018 році судова практика тільки напрацьовувалась і подекуди

виникали різночитання, то у 2019 році вже мають бути обрані орієнтири у

сфері правозастосування, яких треба дотримуватися і не допускати випадкових

самовідступлень від сформульованих правових висновків.

Переглядається кожна друга справа

Як зазначив в своїй доповіді голова КЦС ВС Борис Гулько, впродовж 2018

року на розгляді суддів перебувало 1 407 795 процесуальних звернень і справ

цивільного судочинства. З них:

  • у місцевих судах – 1 245 756 звернень і справ;
  • в апеляційних судах – 108 697 звернень і справ;
  • у Касаційному цивільному суді – 53 342 звернень і справ.

Кількість звернень і справ, які перебували на розгляді в апеляційних судах та в

суді касаційної інстанції, говорить про системну проблему, яка в майбутньому

повинна бути вирішена з урахуванням статусу, ролі та призначення Верховного

Суду.

А саме – наразі фактично переглядається кожна друга справа, ухвалена

апеляційним судом.

Як було закцентовано під час презентації, є необхідність підвищення якості

судових рішень на рівні апеляційних судів.

Зокрема, КЦС ВС скасовано постанови у 4 685 справах, у тому числі з

ухваленням нових рішень – у 944 справах, що становить понад 20% від усіх

скасованих.

Касаційний цивільний суд ВС

ПЕРША ІНСТАНЦІЯ: МЕНШЕ ЗВЕРТАТИСЯ НЕ СТАЛИ

Як відомо, метою судової реформи було, серед іншого, зменшення кількості

справ на розгляді в судах за рахунок впровадження інших механізмів

вирішення спорів. Касаційний цивільний суд ВС

Втім, поки справ в судах менше не стало.Касаційний цивільний суд ВС

Так, якщо порівнювати 2017 та 2018 рік для місцевих загальних судів, то видно,

що вони в 2018-му розглянули більше цивільних справ.

Проте, через більше надходження, зріс і показник нерозглянутих справ:

  • перебувало на розгляді у місцевих судах у 2017 році – 1 186 162 справи, у 2018 цей показник зріс та складає 1 245 756 справ;
  • розглянуто у 2017 році 927 168 справи, у 2018 цей показник збільшився до 954 743 справ;
  • залишилися нерозглянутими у 2017 році 258 994 справи, у 2018 цей показник складає 291 009 справ.

Цікавою є інформація і по суб’єктах звернення у місцеві суди.

Так, до місцевих судів у 2017 році звернулося 750 162 фізичні особи, а у 2018

цей показник зріс до 784 743 осіб.

Окрім фізичних осіб, зберігаються високі показники звернень і юридичних

осіб для захисту цивільних прав: проти 436 000 юросіб у 2017 році, у 2018 році

ця цифра склала 461 012 юросіб.

Касаційний цивільний суд ВС
Касаційний цивільний суд ВС
Скільки судових рішень виконано?

Проблема невиконання судових рішень досі залишається системною для

України.Касаційний цивільний суд ВС

Нагадаємо, що на відміну від адміністративної юрисдикції, яка має

право зобов’язати суб’єкта владних повноважень подати у встановлений судом

строк звіт про виконання судового рішення, у «цивільних» судів

такої можливості немає.Касаційний цивільний суд ВС

«Судовий розгляд має закінчуватися виконанням судового рішення, а не

тільки його прийняттям.

Сьогодні це вкрай актуальна тема, оскільки є однією із найпоширеніших

проблем, з якою звертаються наші громадяни за захистом до Європейського

суду з прав людини», — зазначив Борис Гулько.

В цьому аспекті важливою статистичною інформацією є порівняння кількості

документів, виданих місцевими загальними судами на виконання у 2017-2018 роках.

Так, у 2017 році таких документів видано 780 866, а у 2018 році їх кількість зросла до 822 606.

Скільки ж виконано судових рішень за виконавчими документами?

На жаль, таку інформацію зібрати неможливо, і передбачений нормами ЦПК

України судовий контроль за виконанням судових рішень її не надасть.

Є надія, що майбутньому будуть передбачені ефективні механізми для

відстеження цих даних.

Касаційний цивільний суд ВС
Тривалість розгляду Касаційний цивільний суд ВС

Одним із актуальних питань судочинства є проблема тривалості розгляду цивільних справ.

Як відзначив Борис Гулько, цифра 0,2% щодо справ, розгляд у першій інстанції яких тривав 3 роки здається, на перший погляд, незначною.

Втім, кількість, яка стоїть за таким відсотком – 2 252 справи, вражає: «За цими

справами стоять люди, їх долі, захист їх прав».

Так, місцевими загальними судами упродовж 2018 року розглянуто 954 743

справи, розгляд яких тривав:

  • до 3-х місяців – майже 69% справ (657 500);Касаційний цивільний суд ВС
  • до вашої уваги, від 3-х місяців до 1 року – понад 21% справ (258 993);Касаційний цивільний суд ВС
  • відслідкуйте, від одного року до двох років — 3,2% справ (30 324);Касаційний цивільний суд ВС
  • від двох до трьох років — 0,6% справ (5 674);Касаційний цивільний суд ВС
  • понад 3 роки – 0,2% справ (2 252).Касаційний цивільний суд ВС

Що стосується скасованих рішень у цивільних справах за апеляційними

скаргами, то питома вага скасованих рішень апеляційними судами різниться залежно від області.

Так, найбільша кількість скасованих рішень у Чернівецькій області (42%), у той час як найменша в Рівненській області і складає (26,5%). Середній показник по країні складає 34,6%.

Касаційний цивільний суд ВС

Апеляційна інстанція: кількість нерозглянутих справ зросла

На рівні апеляційної інстанції зросла кількість нерозглянутих справ.

Так, якщо в 2017 році залишилися нерозглянутими 17 258 справи, то у 2018 цей показник склав 33 837 справ.

Як зазначив голова КЦС ВС, дана проблема пов’язана з реформуванням апеляційних судів (т. зв. оптимізація).

Наразі в апеляційних судах, зокрема, Харківської та Дніпропетровської областей є вакантними чимало посад.

У Верховному Суді сподіваються, що навесні 2019 року почнуться конкурси до

апеляційних судів, і вони вже влітку поповняться кадрами, тож цей показник

щодо якості та кількості розглянутих справ буде значно кращим, ніж тепер. 

Всього перебувало на розгляді в апеляційних  судах у 2017 році – 107 207

справи, у 2018 цей показник складає 108 697 справ.

Розглянуто: у 2017 році – 89 949 справи, у 2018 цей показник складає 74 860

справ.

В цілому, апеляційними судами упродовж 2018 року розглянуто 70 597 справи, розгляд яких тривав:

  • до 3-х місяців майже 78% справ (55 086);
  • зверніть увагу,від 3-х місяців до 1 року понад 20,2% справ (14 262);
  • чемно, від одного року до двох років 1,5% справ (1 085);
  • від двох до трьох років 0,2% справ (125);
  • понад 3 роки – 0,1% справ (39).

Показовими є дані щодо скасованих рішень, ухвал, постанов за касаційними

скаргами у цивільних справах в 2018 році у розрізі регіонів.

Вони демонструють, що найкращі показники якості судових рішень з року в рік зберігаються за Донецьким апеляційним судом (11,1% в 2018 році).

Натомість з невтішними показниками 2018 рік закінчила Закарпатська область – 25,4% від кількості розглянутих Верховним Судом касаційних скарг.

Планується, що проблемні питання, які спричиняють такі показники в

Закарпатській області, будуть з’ясовані в рамках надання методичної допомоги.

Касаційна інстанція: рахувати десятками тисяч

Під кінець 2018 року в Касаційному цивільному суді у двох судових палатах

працювало 26 суддів.

Якщо порівнювати діяльність палати з розгляду цивільних справ ВССУ та КЦС ВС упродовж 2017-2018 року:

  • перебувало на розгляді у палаті з розгляду цивільних справ ВССУ – 43 128 справи, у КЦС ВС цей показник складає 53 342 справ;
  • розглянуто у палаті з розгляду цивільних справ ВССУ 18 736 справи, у КЦС цей показник складає 27 158 справ;

залишилися нерозглянутими у палаті з розгляду цивільних справ ВССУ  23 184 справи, у КЦС – 24 392 справ.

Всього у КЦС ВС перебувало на розгляді 53 342 касаційних скарг, справ та

матеріалів, що розглядалися в процесуальному порядку.

Із них передано з ВССУ та ВСУ – 27 483, які включають в себе:

  • 23 923 справи та 3 295 касаційних скарг, переданих з ВССУ;
  • 265 заяв про перегляд судових рішень, переданих з ВСУ.

Нові надходження до Касаційного цивільного суду становлять 25 859

касаційних справ, скарг, матеріалів, з яких 25 270 касаційних скарг та 589

інших процесуальних звернень.

Із 23 923 справ, що передані суддям КЦС з ВССУ та ВСУ:

  • розглянуто 11 593 справи;
  • перебуває на вирішенні колегії суддів 9 274 справи (і це першочергова робота для КЦС – призначити до розгляду чи прийняті інші процесуальні рішення);
  • призначені, але не розглянуті 2 982 справи;
  • вчинені інші процесуальні дії 74 справи.

Із 14 431 справ, що надійшли до КЦС за новими касаційними скаргами:

—           розглянуто 5 158 справи;

—           перебуває на вирішенні колегії суддів 8 594 справи;

—           призначені, але не розглянуті 643 справи;

—           вчинені інші процесуальні дії – 36 справ.

Всього по суті розглянуто 15 686 цивільних справ із прийняттям відповідної

кількості постанов. З них:

  • залишено без змін 10 854;
  • змінено судових рішень 147;
  • скасовано 4 685, у тому числі з ухваленням нових рішень у 944 справах, що становить понад 20% від усіх скасованих.

Останній показник є суттєвим і говорить про необхідність підвищення якості

судових рішень на рівні апеляційних судів.

На початку 2018 року до КЦС ВС з ВСУ було передано 598 заяв про перегляд судових рішень, а також заяв від громадян, які після 15 грудня 2017 року продовжували надсилати такі заяви на адресу ВСУ. Із них КЦС:

  • 69 передано на розгляд Великої Палати;
  • 285 повернуто, відмовлено у прийнятті, допуску, залишено без розгляду;
  • 52 залишаються на розгляді;
  • 192 розглянуто по суті, із них:
  • 61 задоволено, судове рішення скасовано  (у тому числі із ухваленням нового рішення), із них ухвалено нових рішень 23.
  • 126 судове рішення залишено без змін.

Крім того, колегії суддів КЦС у 2018 році передали на розгляд Об’єднаної

палати КЦС 33 справи.

ПЕРЕДАНІ НА ВЕЛИКУ ПАЛАТУ

Спори, що виникають із договорів, займають найбільшу кількість звернень до

Великої Палати.

Загалом у 2018 році КСЦ передав на Велику Палату 565 справ, з яких:

  • спори, що виникають із договорів (160)
  • земельні спори (83)
  • спори про відшкодування шкоди (61)
  • трудові спори (42)
  • спори про право власності (35)
  • житлові спори (20)
  • інші спори (164).

Різняться і підстави передачі справ на Велику Палату. Перше місце серед них

займає порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції (396 справ),

що прямо передбачено процесуальним законом.

«На нашу думку, така кількість передачі на Велику Палату справ з одного і того самого юрисдикційного питання свідчить про необхідність удосконалення процесуального законодавства, коли за умови вже висловленої правової позиції Великою Палатою щодо юрисдикції того самого спору, повторно з аналогічним питанням касаційний суд не звертається, а бере до уваги раніше сформульований висновок», — відзначив Борис Гулько.

Що стосується інших підстав передачі на ВП, це:

  • відступ від висновку Верховного Суду України (34)
  • виключна правова проблема (27)
  • справи, що підлягали розгляду на спільному засіданні судових палат ВСУ (62).
Чи працюють процесуальні фільтри

Усього за 2018 рік КЦС опрацьовано 25 863 касаційні скарги. Із них:

  • повернуто 3 369;
  • відкрито проваджень 15 972;
  • відмовлено у відкритті проваджень 6 522, із них:
  • за малозначністю 3 228;
  • за необґрунтованістю 1 525;
  • з інших підстав 1 769.

Отже, процент відмови у відкритті касаційних проваджень через малозначність

спору становить 12,5% від касаційних скарг, що надійшли.

Таким чином, даний процесуальний фільтр працює, втім рік застосування цієї

новели ЦПК показав як переваги, так і проблемні питання.

Найбільше спорів – з договорів

Найбільшу кількість справ, які в 2018 році розглядав КЦС ВС, складають:

  • по перше, спори, що виникають з договорів (8 940);
  • по друге, спори про відшкодування шкоди (2 687)
  • зокрема, спори, що виникають із трудових правовідносин (2 138);
  • цікаво, спори, що виникають із сімейних правовідносин (1 985);
  • спори, що виникають із житлових відносин (1 392);
  • спори, що виникають із земельних правовідносин (1 790);
  • інші категорії справ (6 287).

«Ми проаналізували справи, що виникають із договорів. Не думаю, що для когось із вас буде новиною, але левову частину займають справи, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу. У 2018 році ми розглянули 4 088 таких справ», — відзначив Борис Гулько.

Інші договірні відносини займають скромніші позиції:

  • тоб то, договорів купівлі-продажу (338);
  • а, договорів дарування (152);
  • нібито, договорів довічного утримання (28);
  • договорів найму (оренди) (88);
  • договорів надання послуг (173);
  • договорів страхування (179);
  • інших договорів (1 510).

Щодо справ за спорами, що виникають із договорів позики, кредиту та

банківського вкладу, у переважній більшості випадків касаційний суд або

відмовляє у відкритті провадження, або ж відмовляє у задоволенні таких

касаційних скарг у зв’язку з усталеністю судової практики.

Напрацьовані у 2018 році КЦС правові висновки з цієї категорії справ

застосовуватимуться судами нижчих інстанцій, що у подальшому дозволить

зменшити надходження цих справ до касаційного суду.

Навантаження на суддів КЦС ВС

Говорячи про результати діяльності роботи КЦС, не можна оминути увагою і

питання навантаження на суддів у 2018 році у частині надходження касаційних

скарг, справ та матеріалів.

В середньому на місяць на одного суддю припадає 84 справи та 103 касаційні скарги.

За 2018 рік навантаження склало 920 справ та 1 132 касаційні скарги.

У середньому ж одним суддею у 2018 році розглянуто:

  • за місяць 93 касаційних скарг, справ та матеріалів;
  • за рік 1 023 касаційних скарг, справ та матеріалів.

Середня кількість справ при розгляді колегіями із 5 суддів становила 1 582

справи, а якщо до цієї цифри ще додати участь суддів під час інших

процесуальних розглядів, то середній показник зросте до 2 189 справ.

Ця цифра свідчить, що кожен з суддів КЦС ВС, окрім опрацювання касаційних

скарг, справ та матеріалів як суддя-доповідач, брав участь у розгляді скарг та

справ у складі колегії суддів.

Діяльність судових палат Касаційний цивільний суд ВС

З деталізованою інформацією про стан здійснення правосуддя Першої та

Другої палат Касаційного цивільного суду виступили секретарі відповідних

палат Дмитро Луспеник та Марина Червинська.

«Ми отримали фундаментальні зміни до законодавства про судоустрій та

статус суддів, конституційні зміни та значні зміни до процесуального

законодавства.

При цьому ми мали незаповнений склад КЦС, і судді працювали зі значним

перевантаженням.

Здавалося б, погіршення показників за таких умов є неминучим.

Однак, на щастя, цього не сталося», — підкреслив секретар Першої судової

палати КЦС, секретар Пленуму ВС Дмитро Луспеник.

Так, у кожній судовій палаті було створено по 2 судові колегії.

Крім того, у кожній з палат було створено постійно діючі колегії суддів для

попереднього розгляду.

У 2018 році на розгляді суддів Першої судової палати перебувало 27 254 справи, що на 13 суддів – чимало, і, безумовно, не відповідає високому статусу ролі та призначенню Верховного Суду як найвищої судової інстанції.

Суддями до відкриття касаційного провадження було розглянуто 5 249 скарг, заяв та клопотань. 

Касаційне провадження було відкрито суддями Першої судової палати у 8 518

справах.

Розглянуто після відкриття провадження і ухвалено 8 172 судових рішень.

З них 5331 судове рішення залишене без змін, що свідчить про гарну якість

розгляду справ апеляційними та місцевими судами.

Нове рішення Перша судова палата ухвалила в 508 справах, змінила — у 108,

скасувала з прийняттям нового рішення про закриття провадження, в тому

числі, через питання щодо юрисдикції у 192 справах.

Всього, у минулому році 13 421 справ та матеріали розглянуто. 257 передані на

розгляд ВП.

«Я би хотів виділити цифру 808, де судді Першої судової палати ухвалили

власне рішення, що становить 32,5% від скасованих судових рішень.

Це дуже високий показник, якщо враховувати законодавчі обмеження

процесуальних повноважень для суддів касаційної інстанції щодо оцінки та

переоцінки доказів тощо.

Раніше цей показник ледве досягав 10%», — зауважив Дмитро Луспеник.

Він додав, що формальне направлення справи на новий судовий розгляд

перетворює ВС на проміжну ланку судової системи та веде до затягування

строків.

Отже, в КЦС ВС докладають всіх зусиль, щоб такої практики було якомога

менше.

Також він підкреслив, що до ВП повинні надходити лише ті справи, які мають

суттєве значення.

В свою чергу, Марина Червинська зазначила, що на самому початку роботи

судді КЦС ВС отримали чотирикратне навантаження.

В інших країнах навантаження в касаційних судах значно менше.

Друга судова палата розпочала роботу в складі 11 суддів, протягом року до неї

було введено ще 2 суддів.

Всього за період з 15.12.2017 по 31.12.2018 перебувало на розгляді 26 089 справ та матеріалів, з них фактично 50% було передано з ВССУ та ВСУ.

У 7673 справах відкрито провадження, тобто, фактично в кожній третій справі.

Розглянуто після відкриття провадження і ухвалено судових рішень у більше

8127 справах. 2207 рішень скасовано (майже кожне третє рішення скасоване), з

ухваленням нового рішення без повернення на новий розгляд – 436.

Таким чином, всього суддями Другої судової палати було розглянуто 13172

справ та матеріалів, тобто 55% від тих, що перебували на розгляді. 

Значне навантаження на суддів ВС, на її думку, є перешкодою для становлення

Верховного Суду в нашій державі як суду права, а не суду факту. 

«Статистика показує, що на тиждень в порядку спрощеного позовного

провадження призначається і розглядається колегією близько 80 справ.

Це без врахування розгляду у попередньому судовому засіданні та

одноособового розгляду при прийнятті касаційної скарги», — відзначила

секретар Другої судової палати.

Як організаційно забезпечувалася робота КЦС

Заступник керівника апарату Верховного Суду – керівник секретаріату

Касаційного цивільного суду Віктор Капустинський в своїй доповіді

розповів про кадрові перспективи та окреслив проблемні питання

забезпечення роботи КЦС.

Так, у секретаріаті на початок 2018 року розпочали роботу лише 157 осіб, на

кінець року, шляхом проведення конкурсного відбору, працювало вже 244

особи.

У тому числі керівників структурних підрозділів – 14, що майже вдвічі менше

нормативів, встановлених Вищою радою правосуддя.

«Яку матимемо кадрову перспективу в 2019 році? Зважаючи на прогнозоване

збільшення кількості суддів за результатами нового конкурсного відбору, має

бути пропорційно збільшено і чисельність працівників секретаріату: на 69 –

помічників суддів, 23 – консультанти, 23 – секретарі судового засідання», —

відмітив він.

За його словами, найбільш трудомістким процесом на будь-якій ділянці роботи

суду є створення і обробка документів.

Так, протягом 2018 року зареєстровано та опрацьовано більше  146 тис.

документів, окрім цього зареєстровано близько  однієї тисячі двохсот

внутрішніх документів.

Засобами поштового зв’язку відправлено 185 тис. одиниць кореспонденції, з

них майже – 13 тисяч судових справ.

Важливо, що при цьому для зменшення паперових витрат засобами

електронного зв’язку уже прийнято понад 4,5 тис. та відправлено 2 тисячі

600 документів.

Забезпечено авторозподіл більше 50-ти тис. процесуальних документів.

Із них майже 27 тисяч цивільних справ та матеріалів було повторно

опрацьовано із Вищого спеціалізованого суду.

Крім того, протягом року зареєстровано 10 200 звернень, запитів на публічну

інформацію, скарг громадян, на які надано відповіді.

Працівниками секретаріату було прийнято через приймальню громадян 11 827

осіб.

Серед основних питань, які порушували громадяни, можна відокремити:

—           пришвидшення розгляду судових справ;

—           надання оперативної інформації щодо стану розгляду справи (рух справи);

—           клопотання щодо необхідності першочергового дотримання розумних

строків розгляду справи, відображення цієї інформації на інформаційних

ресурсах тощо.

ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАВОВОГО УПРАВЛІННЯ

В аспекті прогнозування та визначення тенденцій важливим є діяльність

правового управління Касаційного цивільного суду ВС.

Начальник цього управління Михайло Шумило розповів, яким чином

зорганізована робота, яка дозволяє готувати аналітичні та узагальнюючі

матеріали.

Всього в правовому управлінні працюють 16 осіб з 19 за штатом, та воно розділене на 4 відділи:

відділ аналізу судової статистики у цивільних справах, що займається

підготовкою щотижневих та планових звітів (щомісячні, щоквартальні,

піврічні, річні звіти по категоріях справ, по суддях, по тривалості розгляду

тощо);

аналітичних звітів про розгляд цивільних справ судами всіх інстанцій;

статистичної вибірки для керівництва суду та суддів за категоріями справ за

запитом для підготовки матеріалів виступів, презентацій та інших заходів, де

беруть участь судді.

Загалом за 2018 рік було підготовлено близько 100 документів та матеріалів.

відділ вивчення судової практики, який проводить узагальнення судової

практики (у 2018 році підготовлено проекти 9 узагальнень), аналіз

релавантного застосування КЦС практики ЄСПЛ, підготовку оперативної

аналітичної інформації для керівництва суду, секретарів палат, суддів тощо.

Також він займається підготовкою щотижневих дайджестів рішень Великої

Палати по цивільній юрисдикції, тематичних, міжюрисдикційних дайджестів,

повідомлень про рішення КЦС на офіційному сайті ВС.

відділ єдності правових позицій займається опрацюванням постанов КЦС,

їх класифікацією та рубрикацією, написанням короткого викладу постанови з

подальшим занесенням до бази правових висновків ЕВЕРНОТ (загалом 886

постанов та 77 окремих думок), оперативною вибіркою практики КЦС по

окремих категоріях справ за вимогою.

відділ аналітичних опрацювань звернень у цивільних справах, що

готує проекти відповідей на запити, займається формулюванням позиції ВС

щодо проектів законів, постанов центральних органів державної влади у сфері

приватного права та цивільного процесу, у тому числі щодо доцільності

ратифікації Україною міжнародних актів; підготовкою проектів відповідей на

запитання суддів апеляційних судів в межах надання останнім інформації з

питань правозастосування; порівняльних таблиць із застосування норм ЦПК

України тощо.

В 2018 році спільно з правовим управлінням КЦС ВС було створено базу даних

правових висновків Касаційного цивільного суду на платформі EVERNOTE.

«Сьогодні ми отримали доступ до правових  висновків Великої Палати і

можемо ними безперешкодно користуватися.

Крім цього, ми плануємо поширити цю базу даних серед суддів ВС та

помічників, незалежно від юрисдикції, а також серед суддів першої інстанції

та апеляційних судів.

До початку 2020 року ми ставимо амбітний план, спільно з іншими

юрисдикціями об’єднати базу даних правових висновків усіх юрисдикцій

Верховного Суду та Великої Палати на інтернет-порталі із загальним

безкоштовним доступом не тільки суддів, але і для громадян», — підкреслив

Борис Гулько.

Підсумки та плани

Як зазначив голова КЦС ВС, не можна обмежитися тільки підведенням

підсумків за минулий рік: 

«Головним завданням нашого суду було, є, і буде, як про це зазначено в законі

забезпечення сталості та єдності судової практики та забезпечення

однакового застосування норм матеріального та процесуального права.

Одним із викликів для судової системи загалом та КЦС зокрема, є

тривалість розгляду справ. Це дійсно є проблемою. Вона багатогранна і

зумовлена, в основному, об’єктивними чинниками.

Я переконаний, що ми повинні докласти максимум зусиль, щоб побороти це

негативне явище.

У цьому, я маю надію, нам допоможуть і нові судді КЦС, які прийдуть цієї

весни, а також поповнення суддівського корпусу в судах першої та

апеляційної інстанції».

Крім того, він наголосив на необхідності продовження тісної співпраці із

судами нижчих інстанцій та забезпечення апеляційних та місцевих судів

методичною інформацією, а також на уніфікації підходів при застосуванні

процесуальних кодексів різними юрисдикціями.

«Законодавець максимально, де це було можливим гармонізував

процесуальні норми, а отже і наше тлумачення цих норм не може різнитися

залежно від юрисдикції і має бути уніфікованим», — підкреслив Борис

Гулько.

Як зазначив голова Касаційного цивільного суду, за минулий рік судді КЦС

напрацювали низку важливих правових висновків, які є основою подальшої

роботи.

Сьогодні стоїть завдання закріпити та підтвердити ці висновки подальшою

практикою.

При формулюванні ж нових слід враховувати вже те, що є – тим самим

забезпечити правову визначеність, без якої неможливий сталий розвиток

економіки держави. 

Отже, судами проведена значна робота, направлена на виконання основної

мети судової реформи – відновлення довіри суспільства до судової влади та

реального доступу до правосуддя. 

«Однак, ми повинні на цьому не зупинятися і маємо ще докласти багато

зусиль на виконання основного завдання Верховним Судом у забезпеченні

сталості судової практики та єдності судової влади», — підкреслив голова

КЦС ВС.

Автор: Наталья Мамченко за матеріалами https://sud.ua