Визнання протиправним та скасувати рішення

Визнання протиправним та скасувати рішення Реальна допомога у кримінальній цивільній справі у суді Харків Харківська область 0679331ё668 0668243914


Визнання протиправним та скасувати рішення

Визнання протиправним та скасувати рішення

Визнання протиправним та скасувати рішення

АДМІНІСТРАТИВНА ЮРИСДИКЦІЯ:

Визнання протиправним та скасувати рішення

Визнання протиправним та скасувати рішення Міськради в частині відмови ТOB у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі для будівництва житлового будинку; зобов’язання Міськради повторно розглянути на її пленарному засіданні (сесії) питання щодо надання TOB дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)


Постанова від 20 червня 2018 року Справа № 758/1764/17 Провадження № 11-438апп18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/75068854

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до частини першої статті 124 Земельного кодексу України (далі — ЗК) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною першою статті 122 ЗК передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК).

За правилами частини першої статті 123 ЗК надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123 ЗК).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина третя статті 123 ЗК).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом — після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина чотирнадцята статті 123 ЗК).

Аналіз наведених норм права у взаємозв’язку дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновок у справі, що розглядається, предметом якої є рішення Міськради про відмову у надані дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, про те, що відповідач при його винесенні не здійснював владні управлінські функції, ґрунтується на неправильному застосуванні норм права, оскільки в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.


Скасування розпорядження голови районної державної адміністрації

Скасування розпорядження голови районної державної адміністрації про надання дозволу сільськогосподарському товариству на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі для подальшого надання в оренду (оскаржуване розпорядження стосувалося нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок КСП)

Постанова від 19 червня 2018 року Справа № 922/864/17 Провадження № 12-61гс18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/75004258

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуване розпорядження Краснокутської райдержадміністрації № 304 стосувалося нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок колективного сільськогосподарського підприємства «Краснокутське» (далі — КСП «Краснокутське»), які до початку процедури розпаювання знаходились у колективній власності КСП «Краснокутське».

Договор оренди землі між Краснокутською райдержадміністрацією та СТОВ «Нептун» укладений не був.

Питання про те, чи підвідомча господарському суду справа, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 ГПК України в редакції, чинній на час подання позову.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній на час подання позову, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Водночас, за правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ згідно із пунктом 1 частини другої статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), в редакції, чинній на час подання позову, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» згідно пункту 7 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час подання позову, зазначається як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб’єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного Кодексу України (далі — ЦК України) цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов’язки.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 ЦК України, статті 148 Господарського кодексу України (далі — ГК України), земля та земельні ділянки є об’єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

Відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Згідно із статтею 122 та 123 цього Кодексу вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З огляду на положення наведених вище приписів законодавства, за наслідками вирішення питання відповідними органами щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності виникають конкретні права та обов’язки фізичних та юридичних осіб та правовідносини у зв’язку з їх реалізацією.

Водночас за правилами частини першої статті 123 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, рішення про надання земельних ділянок державної власності у користування здійснюється, зокрема, на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, встановлених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого уповноваженим органом відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.

Отже, для передачі земельної ділянки в користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів для отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; за наслідками розгляду цього питання відповідний орган дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову в його наданні. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду). Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов’язків сторін в орендних правовідносинах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, прокурор звертаючись до господарського суду із позовом про визнання незаконним розпорядження Краснокутської райдержадміністрації стверджував про порушення оскаржуваним розпорядженням прав та інтересів держави як власника спірних земельних ділянок в орендних правовідносинах.

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій станом на час вирішення спору у суді спірні земельні ділянки не передавались в оренду СТОВ «Нептун», а само по собі оскаржуване розпорядження не є підставою для передачі спірних земельних ділянок в оренду.

Судами попередніх інстанцій не встановлено факту виникнення (зміни чи припинення) будь-яких цивільних прав чи обов’язків держави, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, за наслідками прийняття оскаржуваного розпорядження № 304 Краснокутської райдержадміністрації. Отже, відсутнє порушення приватного права держави у спірних відносинах, відповідно, ознаки приватноправового спору у цій справі також відсутні.

Згідно зі статтею 2 КАС України в редакції, чинній на час подання позову, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Аналогічна норма містить в підпункті 1 частини першої статті 19 КАС України в редакції чинній на час розгляду цієї справи Великою Палатою Верховного Суду.

Виходячи з наведеного, оскаржуване розпорядження Краснокутської райдержадміністрації на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для подальшого її передачі в оренду, приймалось райдержадміністрацією під час здійснення нею владних управлінських функцій відповідно до ст.13 Закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». У спірних відносинах відповідач-2 реалізовував свої контрольні функції у сфері управлінської діяльності. Отже спір у цій справі підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Зважаючи на публічно-правовий характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги, що спір у цій справі не має ознак приватноправового характеру, а є публічно-правовим, а отже мав розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду України від 07 червня 2016 року № 820/3507/15 та від 13 грудня 2016 року № 815/5987/14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року № 401/2400/16-ц (провадження № 14-120цс18).

Визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Постанова від 30 травня 2018 року Справа № 826/5737/16 Провадження № 11-475апп18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74505993

За нормами п. «б» ст. 12 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, серед іншого, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно із ч. 1 ст. 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За правилами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно із ч. 7 цієї статті ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 10 ст. 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів з клопотанням на отримання дозволу для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду якого встановлені ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (у цьому випадку і далі — у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 згаданої статті).

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що цей спір не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а стосується права на земельну ділянку для будівництва й обслуговування житлового будинку в межах норм безоплатної приватизації.

З таким висновком суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду не погоджується, виходячи з наступного.

Предметом спору в цій справі є рішення Міськради про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Питання, пов’язаного з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб, у позивача не виникало.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов’язані з неправомірністю його прийняття.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Міськрада під час прийняття спірного рішення про відмову ОСОБА_3 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність здійснювала владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах орган місцевого самоврядування реалізовував свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц.

Визнання недійсним рішення міської ради в частині відмов у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва та про визнання права на розроблення такого проекту землеустрою.

Постанова від 24 квітня 2018 року Справа № 401/2400/16-ц Провадження № 14-120цс18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73657867

Рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним — розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень.

Якщо ж особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб’єктного складу сторін спору.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року в справі № 526/233/16-ц.

У справі, яка розглядається, позивачка звернулася до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки для ведення садівництва, який не було реалізовано в порядку, передбаченому частиною шостою, абзацом першим частини сьомої статті 118 ЗК України. При цьому в позовній заяві ОСОБА_3 послалась на те, що внаслідок порушення відповідачем строку розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вона має право на розроблення проекту землеустрою без отримання такого дозволу. Наявності існуючого речового права позивачки або інших осіб на цю земельну ділянку суди не встановили.

З аналізу наведених норм убачається, що Світловодська міськрада під час прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснювала владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Скасування рішення ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду

Постанова від 30 травня 2018 року Справа № 150/928/14-а Провадження № 11-113апп18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74440150

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Предметом спору у цій справі є рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду юридичній особі, яка, на думку позивачів, набула таке право оренди неправомірно.

З оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування вбачається, що воно спрямоване на передачу права користування земельною ділянкою третій особі шляхом передачі такої ділянки в оренду та зобов’язання укласти й зареєструвати відповідний договір оренди землі.

Укладення договору оренди у встановленому законом порядку являтиметься реалізацією цього рішення, а після набуття права оренди у встановленому законом порядку дію цього рішення буде вичерпано, з цього моменту адміністративні правовідносини між суб’єктом владних управлінських функцій та фізичною чи юридичною особою трансформуються у цивільні правовідносини між орендодавцем та орендарем.

З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб’єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки не притаманні адміністративним правовідносинам, натомість — притаманні цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб’єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.

Аналогічну правову позицію було висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 539/1957/16-а.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження та стверджуючи про приватноправовий характер спору, не встановив, чи був укладений у встановленому законом порядку договір оренди на виконання оскаржуваного рішення.

Без встановлення цієї обставини неможливо підтримати або спростувати висновок суду апеляційної інстанції про наявність спору про право цивільне, встановити предметну підсудність даної справи.

Скасування рішень про відмову у затвердженні проекту землеустрою / надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

Постанова від 21 березня 2018 року Справа № 536/233/16-ц Провадження № 14-5зц18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73565908

До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників — суб’єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин — це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб’єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб’єкта владних повноважень.

Конституційний Суд України у рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що:

  • положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб’єкти владних повноважень;
  • положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб’єктом владних повноважень, пов’язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно зі статтею 151І Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним — розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень.

Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб’єктного складу сторін спору.

У справі, яка розглядається, позивачка звернулася до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки для ведення фермерського господарства, який не було реалізовано внаслідок відмови місцевої ради в погодженні проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки та скасування раніше прийнятого місцевою радою рішення про надання позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою. Наявність існуючого речового права позивачки або інших осіб на цю земельну ділянку судами не встановлено.

Юрисдикційні питання оскарження рішень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою

Юрисдикційні питання оскарження рішень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою Реальна допомога у суді адвоката Захист 0679331667 0668243914

Юрисдикційні питання оскарження рішень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою

Юрисдикційні питання оскарження рішень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою

Юрисдикційні питання оскарження рішень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою

ЦИВІЛЬНА / ГОСПОДАРСЬКА ЮРИСДИКЦІЯ:

Визнання незаконним та скасування рішення селищної ради про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки

Постанова від 03 липня 2018 року Справа № 753/15528/16 Провадження № 11-462апп18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/75296536

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція) кожен має право на

справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений

законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …».

Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі — у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть

бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності

Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх

посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім

спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема

спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні

засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого

самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб),

прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб’єкт владних повноважень, а предметом перегляду — його акт індивідуальної дії.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція

адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового,

конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Як установлено матеріалами справи, Козинська селищна рада рішенням від 16 вересня 2009 року № 40/69 надала дозвіл позивачу на вибір місця

розташування земельної ділянки для сінокосіння та випасу худоби, однак процедуру оформлення заявниця не провела.

В подальшому, на підставі оскаржуваних рішень Козинської селищної ради, ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21

грудня 2015 року індексний номер 50419964, відповідно до якого спірна земельна ділянка є приватною власністю ОСОБА_5

Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою ОСОБА_7 з правомірністю розпорядження органом місцевого самоврядування цією

земельною ділянкою, оскільки вона вважає, що земельна ділянка, стосовно якої Козинська селищна ради прийняла рішення, перебуває в її постійному користуванні.

Отже, у цій справі існує невирішений спір про право на земельну ділянку, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного

судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень),

суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у

справі з обов’язком суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові

рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо

визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального

права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків цього суду

скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Визнання незаконними та скасування рішень сесій міської ради «Про надання дозволу юридичним та фізичним особам на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для експлуатації та обслуговування будівель та споруд»


Постанова від 19 червня 2018 року Справа №922/2383/16 Провадження № 12-16гс18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/75241935

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка надана в оренду для розміщення майданчику для стоянки

транспортного засобу Харківською міською радою з порушенням вимог чинного законодавства, а саме без проведення земельних торгів, що заподіює

шкоди інтересам держави, оскільки призводить до ненадходження до бюджету додаткових коштів та, відповідно, до неефективного використання земельної ділянки.

Як на правові підстави позову прокурор послався на приписи статей 116, 123, 124, 134, абзац другий розділу Х Перехідних положень Земельного Кодексу

України, статтю 1 Закону України «Про автомобільні дороги».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм матеріального та процесуального права в подібних правовідносинах,

Велика Палата Верхового Суду зазначає, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324, главою 27 ЦК України земля та

земельні ділянки є об’єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою

реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

Суб’єктами права власності на землю (земельну ділянку) є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади — на землі

державної власності та територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі

комунальної власності.

Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території селищ належить:

  • розпорядження землями територіальних громад;
  • передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
  • надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
  • вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
  • викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад міст;
  • організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із

земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За правилами частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема,

органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на

підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її

відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого

самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на

розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина третя статті 123 ЗК України).

У двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної

експертизи землевпорядної документації згідно із законом — після отримання позитивного висновку такої експертизи, відповідний орган виконавчої влади

або орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із

зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об’єднання).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту

землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних

ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому

числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний

земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого, зокрема, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування,

відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки в

користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу (абзаци 3-5 частини першої статті 123 ЗК України).

За пунктом 12 статті 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок погоджується: у разі якщо поділ,

об’єднання земельних ділянок здійснюється її користувачем — власником земельних ділянок, а щодо земельних ділянок державної або комунальної

власності — органом виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом

місцевого самоврядування, уповноваженими розпоряджатися земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу;

у разі поділу, об’єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, — заставодержателем; у разі поділу, об’єднання власником земельної ділянки, що

перебуває у користуванні, — землекористувачем. Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об’єднання земельних ділянок затверджується замовником.

За пунктом 14 вказаної вище статті технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)

погодженню не підлягає і затверджується: Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами

виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна

ділянка перебуває у державній або комунальній власності; власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності.

За змістом наведених вище положень законодавства об’єднання земельних ділянок є процедурою створення земельної ділянки як єдиного об’єкта зі складу існуючих земельних ділянок, що вже сформовані як об’єкти цивільного права.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення з позовом) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАСУ) (у редакції, чинній на час звернення із цим позовом) до

адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких

рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За пунктом 1 частини другої статті 17 КАСУ компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних

повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню

посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУ).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого

самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Визначаючи юрисдикцію спору, суди мають з’ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин,

урегульованих нормами цивільного права, чи пов’язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні

ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, спірні правовідносини між ТОВ «Атмос» та Харківською міською радою виникли

щодо земельних ділянок, сформованих як об’єкти цивільного права відповідно до статті 79-1 ЗК України і наданих у користування, у межах їх оформлення та надання у користування як єдиного об’єкта.

У цих правовідносинах Харківська міська рада здійснює функції власника земельних ділянок, який реалізовує свою волю на зміну якісних та кількісних

ознак належних їй об’єктів та передачі права на них іншим суб’єктам, за наявності їх відповідного зустрічного волевиявлення.

Ураховуючи наведене, спірні правовідносини є приватноправовими, а висновок Вищого господарського суду України про їх публічно-правовий характер у справі, що розглядається, є помилковим.

Визнання протиправним та скасування рішень районної державної ради щодо виготовлення технічної документації із землеустрою, встановлення меж земельної ділянки та передачу її у власність

Постанова від 13 червня 2018 року Справа № 554/4857/16-а Провадження № 11-510апп18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74747639

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог,

характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція

адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий

характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб’єкта, що

підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.

Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішень органу

місцевого самоврядування, якими третій особі — ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою з подальшою передачею

земельної ділянки йому у власність для ведення садівництва, а ця ділянка межує із земельною ділянкою позивача.

За позицією ОСОБА_3, оскаржуваними рішеннями порушені його інтереси, оскільки земельна ділянка, що передана у власність третій особі для ведення садівництва, перекриває проїзд між їхніми житловими будинками.

Тобто позивач, захищаючи своє право користування частиною земельної ділянки, яка слугувала проїздом до його житлового будинку, фактично

оскаржує право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, передану йому на підставі рішення органу місцевого самоврядування, що підтверджено державним актом.

Таким чином, спір у справі, що розглядається, регулюються нормами цивільного права.

Конституційний Суд України в Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого

значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать

акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються

неодноразово, а ненормативні — це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб’єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта,

який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної

ділянки має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Аналіз зазначених обставин справи дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що спір у цій справі не пов’язаний із захистом прав, свобод чи

інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суди розглядають у порядку

цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи

бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція) кожен має право на

справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений

законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У

рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну

структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до

юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки правовідносини

у цій справі мають вирішуватись в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання

незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також захисту приватного інтересу позивача.

Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 363/2449/14-а та від 18 квітня 2018 року у справі № 369/13240/14-а.

Визнання незаконним і скасування рішення сільської ради «Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд»

Постанова від 13 червня 2018 року Справа № 307/2765/15-ц Провадження № 14-206цс18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74838867

До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників — суб’єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин — юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб’єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб’єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Судами не встановлено підставу звернення ОСОБА_4 із заявою про безоплатну передачу земельної ділянки у власність та надання відповідного дозволу — приватизація земельної ділянки, що перебуває у її користуванні, чи одержання земельної ділянки з межах норм безоплатної приватизації.

Разом із тим, оскаржуючи рішення сільради, на підставі якого ОСОБА_4 може отримати у приватну власність земельну ділянку, ОСОБА_3 обґрунтувала свій позов наявністю спору про право з двох підстав, а саме — у зв’язку з фактичним набуттям нею та ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування та набуття права на цю земельну ділянку за давністю користування у зв’язку з відсутністю в їхньої матері та в них як спадкоємців правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку і розташований на ній будинок.

Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію — визначення суб’єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб’єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.

Оспорювання рішення органу місцевого самоврядування як суб’єкта владних повноважень поглинається спором про речове, приватне право, яке як могло належати особі до звернення до органу місцевого самоврядування, так і виникнути в результаті реалізації рішення органу місцевого самоврядування, але захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства (стаття 15 ЦПК України) у спосіб, характерний для приватноправових відносин.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб’єктного складу сторін спору.

У справі, яка розглядається, позивачка обґрунтовувала позов про скасування рішення органу місцевого самоврядування наявністю в неї існуючого речового права на спірну земельну ділянку. Оскільки орган місцевого самоврядування надав відповідачці дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, співвласником якої вважає себе позивачка, то у цьому випадку обраний ОСОБА_3 спосіб захисту приватного права є запобіганням вчиненню дій, що порушують права та створюють небезпеку порушення цивільних прав. І саме від встановлення обставин, з якими позивачка пов’язує виникнення в неї речового права на спірну земельну ділянку, залежить правильне вирішення спору.

Виходячи з наведених вище норм процесуальних законів можна зробити висновок, що здійснення захисту такого цивільного права, як і встановлення його існування, не віднесено до компетенції адміністративного суду.

З огляду на положення зазначених норм права суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Скасування рішення міської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

Постанова від 5 червня 2018 року Справа № 826/13628/16 Провадження № 11-538апп18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/74699904

Спір виник щодо правомірності розпорядження Міськради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Управлінню освіти РДА на бульварі Івана Лепсе, 81а у Солом’янському районі м. Києва для будівництва дитячого дошкільного закладу, яка на той час, на переконання позивача, знаходилась у його постійному користуванні як правонаступника ВО ім. С. П. Корольова, якому названа земельна ділянка була відведена рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 1 листопада 1982 року № 1758.

Тобто позивач оспорює правомірність надання оскаржуваним Рішенням іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, якою, за його твердженням, він користується.

Таким чином, виник спір про цивільне право, і подальше оспорювання права власності на спірні земельні ділянки не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей встановлювати (визнавати) належність права власності на земельні ділянки.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб’єктний склад такого спору.

Отже, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про те, що у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки, а також правомірності надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Визнання недійсним рішення міської ради «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» (землі оборони)

Постанова від 11 вересня 2018 року Справа № 910/21404/17 Провадження № 12-156гс18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/76649578

Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України в редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 ГПК України у згаданій редакції).

Підвідомчість господарських справ установлено статтею 12 ГПК України (у вказаній редакції), за змістом пункту 6 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ГПК України викладено в новій редакції.

ГПК України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб’єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб’єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб’єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

Разом з тим згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб’єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб’єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб’єкта владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб’єктного складу участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сам по собі факт участі у спорі органу державної влади, орган місцевого самоврядування, не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред’являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті рішення суб’єкта владних повноважень.

Таким чином, аналіз статті 12 ГПК України та статті 17 КАС України (у редакціях, чинних на час звернення прокурора з позовом) дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію визначення суб’єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб’єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.

Як зазначав у позові прокурор, об’єктом спірного рішення Київської міської ради від 10 грудня 2014 року № 644/644 є земельна ділянка, що розташована в межах військового містечка № 147 у м. Києві, та яка на підставі рішення Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 21 грудня 1948 року №17-с «О возобновлении отвода второй КЭЧ Киевского района МВС СССР, земельных участков в Дарницком районе» була відведена у користування другій Квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України.

Підставою заявленого позову визначено те, що спірне рішення Київської міської ради від 10 грудня 2014 року № 644/644 суперечить актам законодавства та порушує права та інтереси держави, в особі Кабінету Міністрів України, як центрального органу виконавчої влади, який за законом є власником земель державної власності (які є землями оборони), Міністерства оборони України, як органу, уповноваженого здійснювати функції управління землями оборони, та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, як законного користувача земельної ділянки, яка стала об’єктом оспорюваного рішення Київської міської ради. За позовом прокурора про визнання незаконним зазначеного рішення Київської міської ради спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов’язаний з вирішенням питання щодо порушення права землекористування позивачів, а відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у даному випадку спір виник з майнових відносин приватноправового характеру (цивільних правовідносин), а тому, з урахуванням субєктного складу сторін, розгляд цієї справи має здійснюватися в порядку господарського судочинства.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, а судові рішення скасувати з передачею справи № 910/21404/17 на розгляд Господарському суду міста Києва.

Визнання протиправними та скасування розпоряджень районної державної адміністрації про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) по наданню в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва господарським товариством та про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надання їх в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва господарським товариством).

Постанова від 24 квітня 2018 року Справа № 825/478/17 Провадження № 11-230апп18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73770656

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою) не стільки щодо правомірності оскаржуваних розпоряджень РДА про надання дозволу на розробку технічної документації та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надання їх в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ТОВ «Данівка-Агро», скільки щодо правомірності рішення РДА про передачу в оренду земельних ділянок ТОВ «Данівка-Агро», а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу суб’єкту підприємницької діяльності на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди для будівництва та обслуговування будівель торгівлі

Постанова від 18 квітня 2018 року Справа № 369/13240/14-а Провадження № 11-194апп18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73657853

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас, як установлено матеріалами справи, 16 грудня 2014 року Міськрада прийняла рішення № 1-01/XLIII6-13, яким затверджено ТОВ «Сучасний центр» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надано цьому товариству в користування на умовах оренди терміном на 10 років земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1, та доручено міському голові підписати договір оренди земельної ділянки згідно з чинним законодавством.

Пізніше Міськрада і ТОВ «Сучасний центр» уклали договір найму (оренди) земельної ділянки площею 0,0312 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Цей договір нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 1-2068, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 17 липня 2015 року.

Отже, станом на дату звернення прокурора до суду з даним позовом — 17 грудня 2014 року, відповідач прийняв рішення, на підставі якого у третьої особи виникло речове право на земельну ділянку.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб’єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв’язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Отже, у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права в подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2014 року у справі № 21-308а14, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цього висновку.

Оскільки між відповідачем і третьою особою в цій справі існують договірні відносини, предметом яких є спірна земельна ділянка, ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а з огляду на суб’єктний склад сторін має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі й обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Спір за позовом фермерського господарства щодо визнання незаконними дій, бездіяльності та рішення відділу Держземагентства про погодження проектів землеустрою, внесення відомостей і проведення реєстрації та присвоєння кадастрових номерів спірним земельним ділянкам.

Постанова від 04 квітня 2018 року Справа № 813/7654/14 Провадження № 11-215апп18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73219871

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб’єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі й обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Спір у справі, що розглядається, виник щодо законності розпорядчих дій (бездіяльності), що ґрунтуються на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на земельну ділянку, до вирішення якого не можуть бути розв’язані питання, пов’язані з передачею землі у користування або власність.

Оскільки цей спір стосується права власності та користування ФГ «Рисовський» і фізичних осіб, які не є учасниками цього адміністративного процесу,земельною ділянкою, тобто цивільного права, тому такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Такі ознаки притаманні цивільним правовідносинам (які з урахуванням суб’єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді), а не адміністративним.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. При цьому рішення про закриття справи не обмежує сторони у реалізації свого права в порядку цивільного (або господарського) судочинства.

Визнання протиправним та скасування розпорядження про затвердження технічної документації по передачі земельних часток (паїв) та видачу державних актів на право приватної власності на землю в частині державного акта на право постійного користування землею

Постанова від 18 квітня 2018 року Справа № 802/950/17-а Провадження № 11-107апп18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73657835

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права постійного користування земельною ділянкою. Отже, цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин.

Водночас зі змісту оскаржуваного розпорядження вбачається, що земельні ділянки ПАТ «СГП «Турбівське» були розпайовані та передані у власність громадянам з видачею державних актів на право приватної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб’єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв’язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте Липовецькою РДА (як суб’єктом владних повноважень) розпорядження про передачу громадянам у власність земельних ділянок є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власників земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право власності земельної ділянки і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний спосіб захисту порушених прав (оскарження рішення суб’єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою) не забезпечує їх реального захисту.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року у справі № 21-1306а15 та від 11 жовтня 2016 року у справі № 816/4340/14, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від вказаного висновку.

Оскільки спірні правовідносини пов’язані із захистом порушених прав ПАТ «СГП «Турбівське», що виникають із земельних відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

Визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування про погодження виготовлення проекту відведення земельної ділянки під для передачі в оренду кооперативу (позивач – постійний користувач спірної земельної ділянки )

Постанова від 04 квітня 2018 року Справа № 439/1593/16-а (К/9901/16493/18) Провадження № 11-181апп18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73304907

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з

боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних

управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та

своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 4. п.1 ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції), юрисдикція

адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його

рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню

посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання

делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України в указаній редакції).

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України (далі — ЗК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції) до повноважень

сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних

громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель

державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельної ділянки у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який

вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у

порядку господарської юрисдикції, оскільки спір стосується захисту приватних інтересів.

Така правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду України від 09 лютого 2016 року у справі № 21-5465а15 та від 26 квітня 2016 року у

справі № 1705/1156/2012, і Велика Палата Верховного Суду не знаходить правових підстав відступити від цієї позиції.

Як убачається з матеріалів справи, Пониковицькою сільрадою прийняті рішення від 14 квітня 2014 року № 478 «Про користування ставами в с.

Пониковиця» та від 14 жовтня 2014 року № 511 «Про погодження виготовлення проекту відведення земельної ділянки під ставками за межами с.

Пониковиця для передачі в оренду СГВК «Рибалка», які, на думку ПрАТ «Львівський облрибкомбінат», фактично здійснюють перерозподіл земель та

позбавляють його можливості виконувати господарську діяльність, оскільки землі, щодо яких прийнятті ці рішення, належать товариству на праві

постійного користування, що підтверджується Державним актом серії Б № 040158.

Отже у справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду з позовом про захист свого приватного інтересу, порушеного, на його думку, Пониковицькою

сільрадою шляхом прийняття рішень щодо відведення та передачі в оренду земельної ділянки іншій особі.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і

публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого

законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У

рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено

думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що

належать до юрисдикції певних категорій судів».

Беручи до уваги наведене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів,

і вважає обґрунтованим висновок Львівського апеляційного адміністративного суду про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст.

157 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).

Оскарження рішень ОМС щодо затвердження проектів землеустрою

Оскарження рішень ОМС щодо затвердження проектів землеустрою Реальна допомога у кримінальній цивільній справі у суді Харків Харківська 0679331668 0668243914

Оскарження рішень ОМС щодо затвердження проектів землеустрою

Оскарження рішень ОМС щодо затвердження проектів землеустрою

Оскарження рішень ОМС щодо затвердження проектів землеустрою


Скасування рішень про відмову у затвердженні проекту землеустрою / надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки


Постанова від 21 березня 2018 року Справа № 536/233/16-ц Провадження № 14-5зц18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73565908

До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в

публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його

учасників — суб’єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські

функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну

чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах

публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин — це юридична

рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи

немайнового, особистого інтересу суб’єкта. Спір буде мати приватноправовий

характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило

майнового) певного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений

законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому

випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські

дії суб’єкта владних повноважень.

За змістом положень статті 122 Земельного кодексу України (далі — ЗК України)

вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у

користування із земель державної чи комунальної власності належить до

компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого

самоврядування.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність

або у користування із земель комунальної власності відповідних

територіальних громад для всіх потреб.

У разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об’єднання)

рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою

щодо відведення земельних ділянок (частина друга статті 123 ЗК України).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель

державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її

відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку

до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого

самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього

Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у

порядку, встановленому статтею 186 ЗК України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у

двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення

земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної

експертизи землевпорядної документації згідно із законом — після отримання

позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання

земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом

землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту

землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних

ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних

ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування

з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому

числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат

сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підстава відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частини десята, тринадцята та чотирнадцята статті 123 ЗК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання.

Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).

А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Визнання недійсним рішення міської ради в частині відмов у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва та про визнання права на розроблення такого проекту землеустрою.


Постанова від 24 квітня 2018 року Справа № 401/2400/16-ц Провадження № 14-120цс18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/73657867

Згідно зі статтею 151І Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

При визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог,

характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи

комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних

територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або

комунальної власності для ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади

або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови в наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них

нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних

обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій

населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абзац перший частини сьомої статті 118 ЗК України).

У разі якщо в місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування не надав дозволу на

розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні

безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право

замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган.

До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (абзац третій частини сьомої статті 118 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 ЗК України (частина восьма статті 118 цього Кодексу).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо

відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом — після

отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев’ята статті 118 ЗК України).

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду

питання вирішується в судовому порядку (частини десята та одинадцята статті 118 ЗК України) Оскарження рішень ОМС щодо затвердження проектів землеустрою

Оскарження рішень ОМС щодо зміни статусу земельної ділянки

Оскарження рішень Реальна допомога у кримінальній цивільній справі в суді Харків Харківська область Досудове слідство Адвокат 0679331668 0668243914

Оскарження рішень ОМС щодо зміни статусу земельної ділянки

Оскарження рішень ОМС щодо зміни статусу земельної ділянки

Оскарження рішень ОМС щодо зміни статусу земельної ділянки


Скасування рішення органу місцевого самоврядування про зміну статусу земельної ділянки (оскарження рішення сільської ради стосовно переведення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні селянського (фермерського) господарства, у землі запасу сільської ради).
Постанова від 5 червня 2018 року Справа № 217/1106/12 Провадження № 11-242апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/74809389
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими також і висновки судів першої та апеляційної інстанцій про незаконність Рішення і в частині переведення земельної ділянки, наданої ОСОБА_8 у довічне успадковуване володіння, з посиланням відповідача на підпункт 8 пункту «б» частинипершої статті 33 Закону № 280/97-ВР,оскільки відповідно до цієї норми до делегованих повноважень сільських рад у сфері регулювання земельних відносин належить лише підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Таким чином, зазначена норма не наділяє сільські ради правом на переведення земельних ділянок за межами населеного пункту у землі запасу сільської ради.

При цьому за приписами частини п’ятої статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) земельні ділянки державної власності за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання вилучаються на їх території саме районними державними адміністраціями.

Оскарження рішення органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки
Постанова від 18 квітня 2018 року Справа № 381/3752/16-а провадження № 11-276апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/73565759
Спір у цій справі виник між фізичною особою (ОСОБА_3.) та органом місцевого самоврядування (Міськрадою) як суб’єктом владних повноважень з приводу оскарження протиправного, на думку позивачки, рішення цього органу про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває у власності фізичної особи (ОСОБА_4.).

Відповідно до ст. 12 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності; додержанням земельного законодавства та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства.

Згідно з положенням ст. 20 ЗК України (у редакції, яка діяла на час видання оскаржуваного рішення відповідача) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому ст. 1861 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Аналізуючи зазначені норми можна дійти висновку, що зміна цільового призначення земельної ділянки та подальша реєстрація права власності на неї здійснюється на підставі заяви власника цієї ділянки, а відповідний орган місцевого самоврядування за результатами розгляду такої заяви в місячний строк приймає відповідне рішення.

Ураховуючи наведене, оскаржуване рішення відповідача, по суті, є реалізацією волі власника на зміну цільового призначення належної йому на праві власності земельної ділянки.

Юрисдикційні питання оскарження рішень щодо зміни статусу земельної ділянки
Скасування рішення органу місцевого самоврядування про зміну статусу земельної ділянки (оскарження рішення сільської ради стосовно переведення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні селянського (фермерського) господарства, у землі запасу сільської ради).
Постанова від 5 червня 2018 року Справа № 217/1106/12 Провадження № 11-242апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/74809389
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Зі змісту позовних вимог та мотивів, з яких виходили суди, задовольняючи ці вимоги, вбачається, що предметом перевірки у цій справі є відповідність рішення органу місцевого самоврядування законодавчо визначеному обсягу його компетенції при здійсненні владних управлінських функцій. При цьому майнові питання, пов’язані з набуттям чи припиненням речових прав у правовідносинах за участю позивачів, Сільради та третьої особи є предметом розгляду в іншій вищезгаданій справі (№ 2-11/11).

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Скасування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення цільового призначення земельної ділянки (яка перебувала у користуванні юридичної особи) та надано дозвіл виконавчому комітету Міськради на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для створення зеленої зони (позивач вважає себе постійним користувачем спірної земельної ділянки, на відповідній ділянці розташовані об’єкти нерухомості, належні третім особам)
Постанова 29 травня 2018 року Справа № 495/5913/14-а Провадження № 11-298апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/74895540
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі — у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб’єкт владних повноважень, а предметом перегляду — його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Як установлено матеріалами справи, КП «Агропромтехніка» звернулося до адміністративного суду з позовом про скасування рішення Міськради, яким встановлено цільове призначення земельної ділянки та надано дозвіл виконавчому комітету Міськради на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для створення зеленої зони та спортивного майданчику загального користування.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю розпорядження органом місцевого самоврядування цією земельною ділянкою, оскільки КП «Агропромтехніка» вважає, що земельна ділянка, стосовно якої Міськрада прийняла рішення, перебуває в його постійному користуванні.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на спірній земельній ділянці розташовані об’єкти нерухомості, які раніше входили до складу цілісного майнового комплексу, однак в подальшому були відчужені КП «Агропромтехніка» фізичним та юридичним особам.

Отже, у цій справі існує невирішений спір про право на земельну ділянку, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Оскільки спірні правовідносини пов’язані із захистом порушеного права користування земельною ділянкою, враховуючи наявність у справі інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі й обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Оскарження рішення органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки
Постанова від 18 квітня 2018 року Справа № 381/3752/16-а провадження № 11-276апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/73565759
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.

Так, судами встановлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, набутої на підставі договору купівлі-продажу, щодо якої Міськрада прийняла оскаржуване рішення від 18 квітня 2014 року № 4/60-LII-VI про зміну цільового призначення земельної ділянки для обслуговування будівель торгівлі та зобов’язання здійснити державну реєстрацію права власності.

Позивачка у справі фактично просить захистити свій приватний інтерес шляхом визнання протиправним такого рішення Міськради та зупинення використання земельної ділянки громадянкою ОСОБА_4, а саме заборонити використовувати збудований на цій ділянці торговий павільйон.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 цього Кодексу одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Юрисдикційні питання оскарження

Юрисдикційні питання оскарження Реальна допомога у кримінальній цивільній справі у суді Досудове слідство Харків, харківська область 0679331668 0668243914

Юрисдикційні питання оскарження висновків ОМС з питань вирішення земельних спорів

Юрисдикційні питання оскарження

Юрисдикційні питання оскарження

Скасування висновку узгоджувальної комісії з питань вирішення земельних спорів

Сільради яким погоджено встановлені зовнішні межі земельної ділянки

Постанова від 13 червня 2018 року Справа № 583/2715/16-ц Провадження №

14-174цс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74838825

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, у якому

просили визнати незаконним та скасувати висновок узгоджувальної комісії з

питань вирішення земельних спорів СільрадИ (далі — Комісія) від 04 квітня

2016 року, яким погоджено встановлені зовнішні межі земельної ділянки за

адресою: АДРЕСА_1 відповідно до виготовленої ПП «Бюро землевпорядного

проектування» технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж

земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_5 під час розгляду справи №

583/669/15-ц у судовому засіданні надала висновок Комісії від 04 квітня 2016

року, яким погоджено визначені та встановлені у 2016 році нові зовнішні межі

належної їй земельної ділянки по АДРЕСА_1

При цьому позивачі вказали, що спірний висновок Комісія підготувала з

порушенням вимог законодавства, оскільки вони як зацікавлені особи не були

повідомлені про час і місце розгляду заяви ОСОБА_5, не знайомилися з

відповідними матеріалами та не були залучені до роботи Комісії, як і не були

залучені до розгляду вказаного питання спеціалісти.

Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зауважили, що Комісія не мала права

вирішувати спір між ними та ОСОБА_5 щодо збільшення площі її земельної

ділянки за рахунок здійсненої нею новобудови. При цьому заново сформована

та узгоджена Комісією земельна ділянка з іншою площею та конфігурацією

свідчить про повторний розгляд земельного питання, яке вже було вирішено у

1997 році, та порушує їх права як власників суміжних земельних ділянок, що

розташовані по АДРЕСА_2

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою.

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція — це інститут права, який покликаний розмежувати між

собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види

судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом

умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого

виду судочинства, є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер

спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким

критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому

розглядається визначена категорія справ.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що рішенням Сільради від 11

листопада 2015 року утворено Комісію та затверджено Положення про

узгоджувальну комісію з питань вирішення земельних спорів (далі —

Положення) (т. 1 а. с. 66-69).

За змістом пунктів 2.1, 2.6 Положення земельні спори розглядаються Комісією

на підставі поданої заяви однією зі сторін у місячний термін з дня надання

подання заяви. Комісія приймає рішення з вирішення земельного спору по

суті. Рішення викладається у вигляді висновку Комісії, який вступає в силу з

моменту його прийняття.

У зв’язку з відсутністю згоди ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як суміжних

землевласників на погодження (встановлення) меж земельної ділянки

ОСОБА_5,Комісія прийняла рішення, викладене у формі висновку від 04

квітня 2016 року, яким запропонувала погодити зовнішні межі земельної

ділянки ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 12).

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час

розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має

право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом

прав, свобод чи інтересів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ

передбачено в статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи

в судах першої та апеляційної інстанцій): суди розглядають у порядку

цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або

оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових,

земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім

випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого

судочинства.

Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України (у

редакції від 03 жовтня 2017 року).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній

на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція

адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема

спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо

оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів

індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень»

позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню

посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних

управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання

делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи

юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого

самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є

перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб),

прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських

функцій.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів

можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних

повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності

Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового

провадження.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах

є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі й обов’язок суб’єкта

владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як

визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер)

спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних

судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме

цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи

немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або

загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового,

конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений

законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому

випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели

управлінські дії суб’єктів владних повноважень.

Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції,

чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у

сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про

розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних

справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно

формального критерію — визначення суб’єктного складу спірних правовідносин

(участь у них суб’єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для

правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких

виник спір.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та

апеляційної інстанцій, установивши, що звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_4

пов’язане із захистом права кожної з них на земельну ділянку, стосується

перевірки законності розпорядчих дій Комісії як органу Сільради, що пов’язані

з подальшим володінням, користуванням ОСОБА_5 земельною ділянкою,

визначеною згідно із розробленою ПП «Бюро землевпорядного проектування»

технічною документацією із землеустрою щодо встановлення її меж, тобто

суміжного землекористування, дійшли правильного висновку про розгляд

даної справи в порядку цивільного процесуального судочинства як такої, у якій

відсутні ознаки публічно-правового спору.

Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів

попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для віднесення цієї

справи до справ адміністративної юрисдикції.

Визнання протиправним та скасування рішення селищної ради,

яким затверджено протокол депутатської комісії з питань земельних ресурсів,

раціонального природокористування та охорони навколишнього природного

середовища про встановлення межових знаків між земельними ділянками

Постанова від 16 травня 2018 року Справа № 147/286/17

Провадження № 11-418апп18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74263071

Через спір щодо встановлення межі між земельними ділянками ОСОБА_5,

правонаступником якої є ОСОБА_4, та ОСОБА_3, позивач у 2010 році

звернувся до Тростянецької селищної ради Тростянецького району Вінницької

області із заявою щодо вирішення цього спору шляхом встановлення межі між

земельними ділянками та закріплення її межовими знаками.

За результатами розгляду вказаної заяви складено протокол депутатської

комісії з питань раціонального природокористування та охорони

навколишнього середовища від 26 травня 2010 року «Про встановлення

межових знаків між земельною ділянкою ОСОБА_3 та земельною ділянкою

ОСОБА_5», який у подальшому затверджено оскаржуваним рішенням.

До адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та

бездіяльність суб’єкта владних повноважень, що виникають у зв’язку зі

здійсненням таким суб’єктом владних управлінських функцій, крім випадків,

коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок

судового провадження.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які

закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять

публічно-правового спору та суб’єкта владних повноважень, а також межі

юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб’єктний склад.

Участь суб’єкта владних повноважень є обов’язковою ознакою класифікації

спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб’єкта

владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим

та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з’ясувати, у

зв’язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального

кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових

рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо

захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що

виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням,

дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, які вона вважає

неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення

цивільних правовідносин, мають майновий або пов’язаний з реалізацією її

майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання

незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних

прав та інтересів.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що спірні

правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем

і третьою особою) не стільки щодо правомірності оскаржуваного рішення,

скільки щодо встановлення межі між земельними ділянками.

Таким чином, суди попередніх інстанції, ураховуючи суть спірних

правовідносин та їх суб’єктний склад, дійшли обґрунтованого висновку про

закриття провадження у справі у зв’язку з тим, що вона не підлягає розгляду в

порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися судами цивільної

юрисдикції.

Оскарження висновків органів місцевого самоврядування з питань вирішення земельних спорів (ст. 158 ЗК)

Оскарження висновків органів Реальна допомога у суді — кримінальні, цивільні справи Досудове слідство Фахівці в галузі нерухомості 0679331668 0668243914

Оскарження висновків органів місцевого самоврядування з питань вирішення земельних спорів (ст. 158 ЗК)

Оскарження висновків органів Реальна допомога у суді — кримінальні, цивільні справи Досудове слідство Фахівці в галузі нерухомості 0679331668 0668243914

Оскарження висновків органів

Скасування висновку узгоджувальної комісії з питань вирішення земельних спорів Сільради яким погоджено встановлені зовнішні межі земельної ділянки

Постанова від 13 червня 2018 року Справа № 583/2715/16-ц Провадження № 14-174цс18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74838825

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, у якому

просили визнати незаконним та скасувати висновок узгоджувальної комісії з

питань вирішення земельних спорів Сільради (далі — Комісія) від 04 квітня

2016 року, яким погоджено встановлені зовнішні межі земельної ділянки за

адресою: АДРЕСА_1 відповідно до виготовленої ПП «Бюро землевпорядного

проектування» технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж

земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_5 під час розгляду справи №

583/669/15-ц у судовому засіданні надала висновок Комісії від 04 квітня 2016

року, яким погоджено визначені та встановлені у 2016 році нові зовнішні межі

належної їй земельної ділянки по АДРЕСА_1

При цьому позивачі вказали, що спірний висновок Комісія підготувала з

порушенням вимог законодавства, оскільки вони як зацікавлені особи не були

повідомлені про час і місце розгляду заяви ОСОБА_5, не знайомилися з

відповідними матеріалами та не були залучені до роботи Комісії, як і не були

залучені до розгляду вказаного питання спеціалісти.

Оскарження висновків органів

Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зауважили, що Комісія не мала права

вирішувати спір між ними та ОСОБА_5 щодо збільшення площі її земельної

ділянки за рахунок здійсненої нею новобудови. При цьому заново сформована

та узгоджена Комісією земельна ділянка з іншою площею та конфігурацією

свідчить про повторний розгляд земельного питання, яке вже було вирішено у

1997 році, та порушує їх права як власників суміжних земельних ділянок, що

розташовані по АДРЕСА_2

За змістом статті 12 ЗК України до повноважень сільських рад у галузі

земельних відносин на території сіл належить, зокрема, і вирішення земельних

спорів.

Частинами першою, третьою статті 158 ЗК України визначено, що земельні

спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у

сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують

земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що

перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами

правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у

містах.

За змістом статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»

до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать

делеговані повноваження, зокрема, вирішення земельних спорів у порядку,

встановленому законом.

З огляду на викладене, розглядаючи земельні спори, Комісія діє від

імені Сільради, у зв’язку із чим прийняті нею рішення у формі

висновку по суті такого спору породжують певні права та обов’язки

визначеного кола осіб, отже, можуть бути оскаржені в порядку та

спосіб, установлені для рішень, прийнятих безпосередньо самим

органом місцевого самоврядування.

Оскарження висновків органів

Звертаючись до суду з позовом, позивачі зазначили, що оскаржуваним

висновком Комісії порушуються їх права як суміжних землевласників,

унаслідок погодженої нею межі земельної ділянки ОСОБА_5 по АДРЕСА_1, яка

проходить по земельних ділянках, які перебувають у власності позивачів.

Достовірно з’ясовано, що на момент прийняття Комісією оскаржуваного

рішення в провадженні Охтирського міськрайонного суду Сумської

області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3,

ОСОБА_4, Сільради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо

предмета спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою

відповідальністю «Зем-центр», управління Держземагентства в Охтирському

районі Сумської області, про визнання недійсними державних актів,

скасування державної реєстрації земельних ділянок та за зустрічним позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_5, Сільради, треті особи, які не заявляють самостійних

вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: управління

Держгеокадастру в Охтирському району Сумської області, ОСОБА_4.

Предметом спору в указаній справі є визначення межі між

належними сторонам земельними ділянками АДРЕСА_3.

Підтвердження про ухвалення судом рішення по суті вказаного вище спору як

в матеріалах справи, так і в Єдиному державному реєстрі судових рішень

відсутні.

Оскарження висновків органів

За змістом статті 159 ЗК України земельні спори розглядаються центральним

органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних

відносин, та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із

сторін у тижневий строк з дня подання заяви за участю зацікавлених сторін,

які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі

відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності

офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне

відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин. У

рішенні органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої

влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин,

визначається порядок його виконання.

Статтею 160 ЗК України визначено, що сторони, які беруть участь у земельному

спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них

виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші

докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення,

заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію

рішення щодо земельного спору і у разі незгоди із цим рішенням оскаржувати

його.

Пунктами 2.3, 2.4 Положення визначено, що земельні спори розглядаються за

місцем знаходження спірних земельних ділянок за участю сторін спору, які

завчасно повідомляються про час та місце розгляду спору. У випадку

відсутності однієї із сторін при першому розгляді спору та відсутності

письмової згоди на розгляд спору без її участі розгляд спору переноситься.

Оскарження висновків органів

Не встановивши підтверджень згідно із положеннями статей 10, 60 ЦПК

України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх

інстанцій) належного повідомлення позивачів про вирішення

земельного спору Комісією, що призвело до недотримання визначених

статтями 159, 160 ЗК України прав ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також

з’ясувавши, що на момент надання спірного висновку між

сторонами існував спір щодо площ, лінійних розмірів та

конфігурації земельних ділянок по АДРЕСА_3 та відповідно в

Охтирському міськрайонному суді Сумської області сторони оскаржували

правовстановлюючі документи на вказані земельні ділянки (справа

№ 583/669/15-ц), місцевий суд, з висновками якого погодився й суд

апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про визнання

незаконним та скасування висновку Комісії від 04 квітня 2016 року.

Дайджест судової практики ВПВС

Дайджест судової практики ВПВС Реальна допомога у кримінальній цивільній справі у суді Харків Харківська область Досудове слідство 0679331668 0668243914

Дайджест судової практики ВПВС

Дайджест судової практики ВПВС

Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі 

Постанова ВСУвід 14.03.2013 р. у справі№ 5-1кс13

Однією із стадій застосування права є стадія визначення (встановлення) тієї норми закону, яка охороняє права, свободи та

інтереси особи і встановлює відповідальність за посягання на них – вид та міру юридичної відповідальності.

Саме на цій стадії відбувається вибір такої норми, з’ясовуються її зміст, форма та чинність, визначається редакція норми, яка діяла на

момент скоєння посягання, встановлюється її дія у часі, просторі та за колом осіб. Підставами застосування норми закону є скоєння злочину,

фактичні обставини якого й зумовлюють її вибір.

Коли фактичні обставини діяння й норма права, яка передбачає кримінальну відповідальність за його скоєння, встановлені

правильно, однак неправильно обрана форма закону – застосована не та частина статті закону, чи редакція статті, яка була нечинною на

момент злочину, або ж не давала підстав для застосування її зворотної дії в часі, то таке застосування закону про кримінальну

відповідальність є незаконним.

Оскільки закон про кримінальну відповідальність, який касаційний суд фактично застосував, не скасовував злочинність діяння,

інкримінованого засудженому, не пом’якшував кримінальну відповідальність та жодним іншим чином не поліпшував його

становище, рішення про зворотну дію цього закону в часі було визнано незаконним і стало підставою для його скасування.

Аналогічна позиція висловлена ВСУ у постановах в справах: № 5-1кс13 від 14 березня 2013 року; № 5-33кс13 від 3 жовтня 2013 року; № 5-41кс13 від 7 листопада 2013 року; № 5-32кс13 від 24 жовтня 2013 року; № 5-41кс13 від 7 листопада 2013 року; № 5-42кс13 від 7 листопада 2013 року; № 5-36кс13 від 21 листопада 2013 року; № 5-26кс14 від 30 жовтня 2014 року; № 5-45кс13 від 14 листопада 2013 року; № 5-9кс14 від 17 квітня 2014 року; № 5-2кс15 від 5 березня 2015 року; № 5-6кс14 від 22 травня 2014 року; № 5-26 кс14 від 30 жовтня 2014 року; № 5-25кс14 від 13 листопада 2014 року; № 5-32кс14 від 11 грудня 2014 року; № 5-2кс15 від 5 березня 2015 року; № 5-24кс15 від 18 червня 2015 року; №5-389кс15 від 19 травня 2016 року.

Злочин, його види та стадії 

2№5-221кс15 від 24 грудня 2015 року 

Закріплене у частині другій статті 11 КК положення передбачає встановлення малозначності лише в тому разі, коли законодавець

вирішення питання про межі заподіяної шкоди залишає на розсуд правозастосувача (суду).

Щодо злочинів, конструкція складів яких передбачає конкретно визначений розмір спричиненої шкоди, констатація малозначності

діяння виключається.

Оцінка суспільної небезпеки діяння, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 185 КК, не може визначатись за

правилом, закріпленим у частині другій статті 11 КК, оскільки суспільно небезпечні наслідки цього складу злочину мають чітко

визначену мінімальну межу шкоди, яка може бути завдана власнику майна.

Специфіка встановлення малозначності діяння в контексті положень частини другої статті 11 КК полягає в обов’язковій сукупності трьох

умов:

1) формальна наявність у вчиненому діянні ознак складу злочину, передбаченого КК, тобто всіх тих передбачених у законі об’єктивних і суб’єктивних ознак, що у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК характеризують певний склад злочину.

Діяння, яке не містить хоча б однієї ознаки складу злочину, не може визнаватись малозначним. Як

що істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосередньо в кримінальному законі шляхом закріплення

конкретного розміру шкоди, яка має бути завдана при вчиненні відповідного злочину, то недосягнення цього рівня шкоди свідчить

про відсутність у діях особи кримінальної протиправності, що унеможливлює звернення до частини другої статті 11 КК;

2) малозначне діяння не становить суспільної небезпеки, яка є типовою для певного злочину.

Це виражається в тому, що воно не заподіює взагалі шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно незначну (мізерну) шкоду;

3) малозначне діяння не повинно бути суб’єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди.

Якщо існує невідповідність між фактично вчиненим малозначним діянням і умислом, спрямованим на заподіяння істотної шкоди, має

наставати кримінальна відповідальність за замах на той злочин, який особа бажала вчинити.

Поняття істотної шкоди у контексті частини другої статті 11 КК носить оціночний характер, його зміст визначається оцінкою правозастосовними органами всіх конкретних обставин справи.

Про оціночний характер шкоди можна говорити лише в тому випадку, коли законодавець у відповідних статтях (частинах статей)

Особливої частини КК використовує загальні оціночні поняття: тяжкі наслідки, інші тяжкі наслідки (відносно визначені правові норми).

Якщо істотність шкоди знаходить своє чітке відображення у визначенні об’єктивних ознак того чи іншого складу злочину, тобто

характер шкоди є фіксованим і не може оцінюватись на розсуд правозастосувача (абсолютно визначені правові норми), застосування кримінально-правової норми про малозначність виключається.

На встановлення малозначності діяння жодні інші фактори, крім вказаних вище обов’язкових умов, не впливають.

Відповідно, посткримінальна поведінка порушника кримінально-правової заборони, характеристика його особи, ступінь реалізації

злочинного умислу, інші обставини, що відповідно до закону є правовими підставами для пом’якшення покарання або звільнення

від кримінальної відповідальності, значення в контексті встановлення наявності чи відсутності малозначності діяння за частиною другою статті 11 КК не мають.

Так, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, добровільне відшкодування завданого збитку або

усунення заподіяної шкоди, примирення винного з потерпілим, втрата особою суспільної небезпечності на час розслідування злочину не перетворюють злочин у малозначне діяння

Аналогічна позиція міститься у Постанові ВСУ від 17 грудня 2015 року у справі №5-152кс15Підтримав дану правову позицію ККС ВС у постанові ККС ВС від 08.02.2018 по справі № 401/2806/16-к3

Дайджест судової практики ВПВС

Визнання незаконним та скасування рішення

Спір про визнання незаконними дій державного виконавця

Спір про стягнення винагороди

Дайджест судової практики ВПВС

Спори про право власності 2

Спори про право власності та інші речові права Реальна допомога у кримінальній цивільній справі у суді Харків оласть Досудове слідство 0679331668 0668243914

Спори про право власності та інші речові права

Спори про право власності

інші речові права

Систематизовані постанови ВП ВС у справах цивільної юрисдикції

Суддя Денис Баронін систематизував постанови Великої Палати Верховного Суду, які можуть бути корисними під час розгляду справ цивільної юрисдикції.

Систематизовані постанови ВП ВС у справах цивільної юрисдикції

Суддя Сєвєродонецького міського суду Денис Баронін створив Систематизований покажчик постанов Великої Палати Верховного Суду, які можуть бути корисними під час розгляду справ цивільної юрисдикції.Систематизований покажчик постанов Великої Палати Верховного Суду сформований станом на 15 жовтня 2018 року регулярно оновлюється та доповнюється.
  • Цей покажчик сформований для забезпечення зручного пошуку постанов за потрібною тематикою або для контекстного пошуку з використанням комбінації клавіш Ctrl + F (після чого у пошуковому рядку слід вказувати потрібне ключове слово або корінь слова, наприклад «кредит», «недійсно», «625» тощо). Кожний абзац містить гіперпосилання в ЄДРСР на відповідну постанову, яка відкривається при натисканні на текст абзацу.
** Постанови в тих справах, де Велика Палата Верховного Суду робила схожі висновки (як правило, з приводу юрисдикції спорів), включені до покажчику один раз по одній з подібних справ.*** До цього покажчику включалися лише ті постанови, які можуть бути корисними під час розгляду справ цивільної юрисдикції. Наприклад, більшість постанов з приводу розмежування господарської та адміністративної юрисдикції до покажчику не включалася.

СПОРИ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА

Спори про самочинне будівництво

Аби новостворене майно стало об’єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація. Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна). Спори про право власності та інші речові права володіння чужим майномУ спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з’ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно.

СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ

Загальні питання, що виникають при визначенні дійсності, недійсності або нікчемності всіх видів договорів (правочинів)При виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи Банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Наказ Банку не є підставою для застосування наслідків нікчемного правочину, тому не може вважатись одностороннім правочином.Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи». Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.Рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації.В абзаці другому частині другої статті 215 ЦК України закріплено, що у випадках, установленим цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. У такому випадку якщо сторона прагне визнання правочину як такого, що породжує конкретні правові наслідки, вона може заявити вимоги про визнання такого правочину (договору) дійсним.

Спори, що виникають з договорів купівлі-продажу та їх різновидів

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. Виходячи з наведеного сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці — державна виконавча служба та організатор електронних торгів, та покупець — переможець електронних торгів. У справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатись всі сторони правочину — державна виконавча служба, організатор торгів та переможець.З’ясувавши, що спірні договори купівлі-продажу укладені з порушенням закону, оскільки об’єктами, відчуженими за цими договорами, було забезпечено позов в іншій справі, суд дійшов обґрунтованих висновків про визнання спірних договорів недійсними і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, здійсненої на підставі їх укладення. Посилання на те, що на момент укладення спірних договорів ухвала судді про забезпечення позову ще не перебувала на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб, не має правового значення, оскільки за змістом статті 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.Зобов’язання з розірвання договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем покладені на сторони такого договору і новий власник, який виявив бажання стати споживачем електричної енергії, не наділений ні повноваженнями вчиняти дії, направлені на розірвання договору про постачання електричної енергії, стороною якого він не був, ні нести будь-яких обов’язків у правовідносинах, які виникли між іншими суб’єктами.Укладення договору про постачання електричної енергії є обов’язком постачальника електричної енергії і запропонований договір повинен відповідати типовому договору про постачання електричної енергії. Відмова постачальника електричної енергії від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та ПКЕЕ. В разі невиконання постачальником електричної енергії зобов’язання з укладення договору про постачання електричної енергії, який відповідає типовому договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом зобов’язання.

Спори, що виникають з договорів найму (оренди)

Відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.Запровадження надзвичайного режиму роботи банківської системи та призупинення здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою, неможливість використання майна згідно з умовами договору, не можуть однозначно засвідчувати неможливість використання такого майна ані відповідно до мети договору, яка не обмежується лише здійсненням фінансових операцій, ані взагалі, зокрема і з метою, що не суперечить положенням договору та/або закону, а отже наведена судами обставина щодо прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 06 серпня 2014 року №466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» не є абсолютною самостійною підставою для застосування норми частини шостої статті 762 ЦК України.Фактом початку та відповідно припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди. Суди залишили поза увагою той факт, що в матеріалах справи немає відповідних актів приймання-передачі частини капітальної споруди орендарю, а також повернення спірного майна, у зв’язку із чим у цьому випадку визначальним для правильного застосування положень статті 629 і частини другої статті 795 ЦК України та стягнення орендної плати є встановлення періоду фактичної можливості користування орендованим приміщенням, а не самі по собі вимоги про усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням.

Спори, що виникають з договорів надання послуг, в тому числі житлово-комунальних

Виходячи з положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору. Сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов’язання.Споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов’язку оплачувати надані йому послуги.Відповідно до статті 907 ЦК України порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін. Висновки постанови Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1584цс17 стосовно застосування цієї статті у конкретних правовідносинах за участю ТОВ «Авто Просто» не суперечать висновкам, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду.

Спори, що виникають з договорів страхування

Законодавство України не передбачає солідарного обов’язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого. Відтак, помилковим є висновок судів про стягнення солідарно з відповідачів страхового відшкодування, трьох процентів річних від простроченої суми, а також інфляційних втрат.Для отримання страхової виплати за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого. Позивач (потерпілий), хоча і не є стороною договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачами, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов’язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання.Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з договором або Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.Уклавши договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов’язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов’язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового (добровільного) страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.Закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб’єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування.

Спори, що виникають з договорів позики (в тому числі з розписок)

Частина перша статті 1048 ЦК України щодо одержання від позичальника процентів від суми позики застосовується лише у випадку правомірної поведінки боржника. Стягнення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами відбувається згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України.

Спори, що виникають з договорів кредиту

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.«Курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток. Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов’язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який був на власний розсудзмінений кредитором в частині умов щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов’язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.Розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов’язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Спори, що виникають з договорів поруки

Після спливу строку виконання основного зобов’язання у позивача виникло право протягом наступних шести місяців пред’явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов’язання боржника. І після спливу цих шести місяців порука припинилася.Умови договору поруки про дію договору до настання певних обставин не означають, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу.Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Спори, що виникають з договорів іпотеки

Лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред’явлення вимог кредитором до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов’язань, забезпечених іпотекою.Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов’язаннями, а також припинення таких зобов’язань.Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону №898-IV є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.Кредитний договір є неукладеним, а тому, оспорюваний договір іпотеки, який укладався в забезпечення виконання зазначеного кредитного договору, є недійсним.Внесення нотаріусом до реєстру запису про припинення іпотеки є офіційним підтвердженням існування юридичного факту припинення іпотеки відповідно до підстав, передбачених положеннями чинного законодавства, але такий факт не створюється реєстраційною дією нотаріуса. Існування спірного запису в реєстрі про припинення іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права доводити обставини дійсності такої іпотеки в суді.В разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов’язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов’язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення.Розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов’язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов’язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов’язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов’язання, що виникло до моменту такого розірвання.

Спори, що виникають з договорів застави

Ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення запеченого обтяженням зобов’язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.Встановивши, що позивач не надав витягу з державного реєстру обтяжень на підтвердження наявності чи відсутності інших обтяжувачів для перевірки виконання вимог, передбачених статтею 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет застави.

Спори, що виникають з договорів факторингу та відступлення прав вимоги

Великою Палатою Верховного Суду проведено детальний аналіз ознак, що розмежовують договір факторингу і правочин щодо відступлення прав вимоги (цесії). Порушення вимог до форми, змісту, суб’єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.

Спори, що виникають з договорів банківського вкладу

Під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації, вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. При цьому кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються в межах граничної суми відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за визначеною Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедурою.Оскільки вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами в межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів, то його уповноважена особа не є належним відповідачем за вимогами про стягнення такого відшкодування чи його частини.Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком щодо преклюзивності тридцятиденного строку на прийняття вимог кредиторів. Обмеження надзвичайно коротким строком кредиторів у зверненні з вимогами про включення до реєстру акцептованих кредиторів з урахуванням процедури доведення до відома кредиторів про зміну правового статусу банку без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій кредитора банку, не є необхідним у правовій державі. Таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав кредиторів та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном, у здійснення майнових прав.

Спори, що виникають з договорів про банківський рахунок

Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов’язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах.

Спори, що виникають з договорів підряду

Договір підряду – це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. При чому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, що направила оферту, акцепту. В оферті та в акцепті щодо виконання будівельних підрядних робіт повинна бути чітко виражена воля осіб щодо істотних умов договору. Обов’язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) закон покладає саме на замовника.Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. Зважаючи на погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов як з боку позивача (перерахування частини авансу), так і з боку відповідача (виготовлення та доставка частини брусів), договір підряду сторони уклали. Проте, у такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов’язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов’язання, яке лишилося невиконаним, то суд відхиляє доводи про те, що після закінчення стоку дії укладеного між сторонами договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим договором та їх прийняття позивачем.

Спори, що виникають з попередніх договорів

Наслідки порушення попереднього договору однією зі сторін розкриті у частині другій статті 635 ЦК України. І вони застосовуються, якщо інше не встановлено тим самим попереднім договором або актами цивільного законодавства. Наслідків, про застосування яких просить позивач (зобов’язання укласти договір), немає ні у попередньому договорі, ні у цивільному законодавстві України.

Спори з приводу застосування статті 625 ЦК України, які не увійшли до інших категорій спорів

Та обставина, що грошові кошти за договором повинні надійти до обласного бюджету, не виключає необхідності захисту таких коштів від знецінення та обов’язку відповідача як боржника у спірних правовідносинах компенсувати наслідки інфляційних процесів, які відбулися за час його прострочення.

СПОРИ ПРО НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Спори про відшкодування шкоди

Приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов’язань, а грошове зобов’язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.Спори про відшкодування шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або судуУ справі про визначення розміру середньомісячної заробітної плати та відшкодування майнової шкоди за період відсторонення від роботи у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності належним способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою про визначення розміру середнього заробітку, який особа втратила внаслідок незаконних дій, та стягнення визначених сум за рахунок коштів державного бюджету.Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Суди першої й апеляційної інстанцій визначили моральну шкоду у мінімально можливому розмірі та не навели належного обґрунтування такому висновку.

Спори про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

Володільцем об’єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об’єктом. Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, та несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

Спори про страхові виплати у зв’язку з утратою професійної працездатності

Постановами КМУ № 531, 637 та 595, а також постановою Правління Фонду від 11 грудня 2014 року № 20 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам. Однак, зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Ці підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Ненадання позивачем, який не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат.

Спори з приводу безпідставно набутого майна

Висновки судів про необхідність нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами за аналогією закону на підставі приписів статті 1048 ЦК є помилковими. Стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов’язань. У разі прострочення виконання зобов’язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.Для кондикційних зобов’язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.Ухвалою господарського суду визнано недійсною в частині стягнення з позивача суми виконавчого збору постанову відділу примусового виконання. Зазначене свідчить про безпідставне стягнення відділом примусового виконання виконавчого збору, у зв’язку з чим підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України. Помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейську службу (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України. Положення глави 83 ЦК застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні, однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

СПОРИ У СПРАВАХ ПРО СПАДКУВАННЯ

Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред’явлення вимог кредитором до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов’язань, забезпечених іпотекою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов’язаннями, а також припинення таких зобов’язань.

СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ ЖИТЛОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спори у справах про вселення та виселення

До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред’явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Позов про виселення є негаторним.

Спори стосовно службового житла

Пункт 30 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями не містить вичерпних підстав для зняття військовослужбовця з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, оскільки передбачає можливість зняття особи з обліку й в інших передбачених законодавством випадках. Пункти 2.17, 2.19 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями також не передбачають підстав для залишення особи на обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов, з огляду на її звільнення у запас у зв’язку з закінченням строку дії контракту та наявністю лише 13 років календарної вислуги.Виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції. Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті. Разом з тим, суд даючи оцінку відповідності виселення відповідачів критерію пропорційності, лише вказав, що особа не надала жодних аргументів про неможливість її виселення без надання іншого житлового приміщення, та зазначив про визнання позовних вимог. Суди мають надавати оцінку виселення в контексті принципу пропорційності.

СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спори щодо земель лісогосподарського призначення

Місцевий суд, з з’ясувавши, що ліси та землі лісового фонду України є об’єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, при цьому в даному випадку жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність права держави на спірну земельну ділянку, у зв’язку із чим правильно визнав незаконним та скасував рішення сільради від у частині затвердження проекту із землеустрою щодо відведення фізичній особі земельної ділянки площею для ведення особистого селянського господарства та передачі її у власність.

Спори щодо земель водного фонду

Правовідносини, пов’язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв’язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.Незаконне заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим, бо їх розташування свідчить про неможливість виникнення приватного власника (а отже, і володільця).Правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами, що належать територіальній громаді, здійснює орган місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є селищна рада. А тому виконавчий комітет селищної ради своїм рішенням про передачу у приватну власність спірних земельних ділянок перевищив свої повноваження та передав у приватну власність землі, які відносяться до категорії земель водного фонду.

Спори щодо земель оборони

Правочини, що передбачають відчуження земельних ділянок, які відносяться до земель оборони, здійснюються з обов’язковим наданням Кабінетом Міністрів України, як органом, що здійснює розпорядження цими землями, згоди на таке відчуження. Виникнення права власності на нежитлові будівлі, розміщені на земельній ділянці, що перебувала у постійному користуванні, в осіб, які згідно земельного законодавства не можуть бути суб’єктами права постійного користування, не є підставою для переходу права постійного користування на землю до названих осіб і не зумовлює автоматичного набуття права оренди такої земельної ділянки.

Способи захисту прав у земельних відносинах

Прийняте РДА (як суб’єктом владних повноважень) розпорядження про передачу громадянам у власність земельних ділянок є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власників земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право власності земельної ділянки і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний спосіб захисту порушених прав (оскарження рішення суб’єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою) не забезпечує їх реального захисту.Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов’язок об’єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.Суди, з’ясувавши, що право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте сільрадою з перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою відповідним органом виконавчої влади не вчинялося, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника — держави — поза його волею, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача в порядку статті 388 ЦК України.Суд не врахував права органу місцевого самоврядування вирішувати питання щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України до компетенції судів віднесено розгляд вимог виключно про спонукання розглянути подане зацікавленою особою клопотання без визначення змісту самого рішення. Зобов’язання судом внести певні зміни до рішення міської ради за відсутності відповідного волевиявлення органу є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції.Право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування).Позовні вимоги щодо набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, мають бути заявлені до осіб, на ім’я яких було зареєстровано право власності (постійного користування), оскільки предмет спору безпосередньо стосується їх прав та обов’язків.

Право користування землею (оренда)

Переважне право орендаря буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.До моменту оформлення власником об’єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об’єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов’язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.Для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).На час укладення оспорюваного договору оренди за фізичною особою було зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою — об’єктом оренди, однак зазначена земельна ділянка перебувала у власності держави. Повноваження власника спірної земельної ділянки здійснювало Головне управління Держгеокадастру, яке не приймало жодного рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду будь-кому. З урахуванням викладеного, позивачка не мала права розпорядження земельною діяльною, яка є предметом оспорюваного правочину. Суди дійшли вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами

Власник житлового будинку та господарських споруд має право на приватизацію земельної ділянки, у тому числі шляхом безоплатної передачі йому земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, на якій розташовані вказані споруди, а також необхідної частини земельної ділянки для їх обслуговування, в межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України.Повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суду у земельних відносинахПідпункт 8 пункту «б» частини першої статті 33 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить до делегованих повноважень сільських рад у сфері регулювання земельних відносин лише підготовку висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Зазначена норма не наділяє сільські ради правом на переведення земельних ділянок за межами населеного пункту у землі запасу сільської ради.Право здійснювати розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування та не може бути делеговане суду. Суд дійшов передчасного висновку про можливість визнання права власності на земельну ділянку, яка відноситься до земель комунальної власності, за особою.Недотримання міською радою вимог статті 142 ЗК України щодо встановленого законодавством порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача та неотримання на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування необхідної згоди органу влади, свідчить, що рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, прийняття її до земель запасу міської ради та переведення до категорії земель житлової забудови не відповідає вимогам як ЗК України, так і статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, і прийняте органом місцевого самоврядування за межами власних повноважень. Тобто припинення права постійного землекористування повинно здійснюватися власником земельної ділянки — державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування.Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попереднірішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення пов’язується з дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов’язаних з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб’єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ СІМЕЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спори про стягнення аліментів

Пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за наведеною у постанові формулою.

Спори, про визначення місця проживання дитини, виїзд дитини за межі України

Нормами Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв’язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків. При вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З урахуванням обставин, які свідчать про те, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків відповідатиме найкращим інтересам дитини, дозвіл на такий виїзд за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Спори про поновлення на роботі, звільнення з роботи

Невиконання підприємством (установою, організацією), яке звільнило вагітну жінку, обов’язку по працевлаштуванню є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпПУкраїни обов’язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, виплати їй середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, а не про поновлення на попередній роботі.Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ліквідатор повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю, зокрема, він звільняє жінок, які мають дітей віком до трьох років, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та повідомляє про таке вивільнення державний центр зайнятості, на який законом покладено обов’язок їх працевлаштування.

Спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за час вимушеного прогулу

Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Посилання на пункт 32 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 1992 року № 9 є помилковим, оскільки викладені в ньому роз’яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, який припинив свою дію.

ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

Загальна позовна давність

Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених стороною позивача поважних причин її пропуску.Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред’явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Обчислення позовної давності

Днем настання події (днем вчинення ДТП) є 14 лютого 2014 року. Отже, загальна позовна давність тривалістю у три роки починає перебіг 15 лютого 2014 року і спливає у відповідні число та місяць останнього року, тобто такі, що відповідають числу та місяцю настання події. З урахуванням наведеного, у цій справі позовна давність спливає у число та місяць останнього третього року — 14 лютого 2017 року.

Початок перебігу позовної давності

Норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Під час розгляду справи судом встановлено порушення прав Кабінету Міністрів України, проте суди не встановили початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, а сторони не надали жодних доказів на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду.Положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів. Як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.Якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор.

Позовна давність у разі зміни складу сторін у зобов’язанні

Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, мала до особи, відповідальної за завдані збитки у деліктному зобов’язанні, що виникло внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Заміна кредитора у деліктному зобов’язанні в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією, що не змінює порядку перебігу позовної давності.

ЗАСТОСУВАННЯ ДЕЯКИХ НОРМ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Загальні засади цивільного судочинства

Велика Палата Верховного Суду вважає можливим керуватися однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

Способи захисту прав та інтересів

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення — гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Участь представників у процесі

За відсутності статусу юридичної особи трудовий колектив не наділений процесуальною правоздатністю. Відповідно, профспілка не може виступати представником трудового колективу у позовах про визнання права власності, адже не можна представляти в суді довірителя, який не наділений процесуальною правоздатністю. Профспілка не може розглядатись і як представник фізичних осіб — членів трудового коллективу. Професійна спілка може представляти члена трудового колективу — фізичну особу в цивільному процесі лише за наявності документів, що підтверджують повноваження представника (довіреності).

Стиль викладу та зміст судових рішень

Резолютивні частини рішень у спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору не повинні містити відомостей про суб’єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Судові витрати та судовий збір

Споживач звільняється від сплати судового збору як при поданні позовної заяви, так і на наступних стадіях цивільного процесу, зокрема при поданні апеляційної скарги.Перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір, наведений у частині другій статті 3 Закону України «Про судовий збір», і в цьому переліку відсутні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби. Водночас у частині другій статті 4 вказаного Закону не встановлено ставки судового збору за подання скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, проте визначено ставку судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг на всі ухвали суду без винятку.Склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.Закриття провадження у справі (крім закриття з підстав неможливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства)У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову – це річ, щодо якої виник спір.Зміна законодавства після відкриття провадження у справі не тягне за собою можливості закриття такого провадження, крім випадків, коли це прямо передбачено у законі чи визначено виключну підсудність спору конкретному суду.

Оскарження дій виконавців

Виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження».У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.Строк пред’явлення виконавчого документа до виконання переривається пред’явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання.Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судівПроведення виконавцем розрахунку відсотків не є втручанням у відносини, врегульовані в арбітражному застереженні, та не може вважатися виходом за межі повноважень і порушенням публічного порядку.

Застосування процесуального законодавства в судах апеляційної та касаційної інстанції

За відсутності поважних причин неподання нового доказу до суду першої інстанції апеляційний суд не мав права досліджувати цей доказ, поданий позивачем в апеляційній інстанції. Не має такого права за змістом частини першої статті 400 ЦПК України і суд касаційної інстанції.Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції.Провадження у справі про банкрутство ТОВ було порушено ухвалою господарського суду від 24 лютого 2016 року, цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Зазначена обставина не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час ухвалення цього рішення (28 липня 2015 року) її не існувало.

НАЛЕЖНІСТЬ СПРАВ ДО ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

Цивільна юрисдикція у справах щодо банківського вкладу, кредиту, іпотеки, застави, поруки

Позовні вимоги кредитора — юридичної особи до поручителів (фізичних та юридичних осіб), які не мають солідарного обов’язку, та до боржника — юридичної особи за основним зобов’язанням щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, подані до суду до 15 грудня 2017 року підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. З 15 грудня 2017 року у випадку об’єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов’язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов’язання.Зі змісту статті 15 ЦПК України у редакції, яка діяла на час розгляду справи, можна зробити висновок про можливість розгляду саме у порядку цивільного судочинства вимог юридичної особи (банк) до фізичної особи (боржник), фізичної особи (поручитель) та юридичної особи (поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором.Аналіз положень кредитного договору та норм законодавства дає підстави для висновку, що кредитний договір був укладений з особою як зі споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тобто як із фізичною особою, яка отримала відповідний кредит для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з його підприємницькою діяльністю. Сторони кредитного договору не зазначали про його господарський характер, відповідно до якого він повинен укладатися з дотриманням вимог Господарського кодексу України щодо господарських договорів. Доказів використання відповідачем кредитних коштів, отриманих від кредитора на виконання кредитного договору для здійснення ним підприємницької діяльності як фізичною особою — підприємцем матеріали справи не містять. Таким чином, такий спір за суб’єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.Позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором було направлено банком до суду у вересні 2015 року, у той час як припинення підприємницької діяльності відповідачки здійснено у січні 2015 року. Тобто на час звернення до суду із цим позовом, відповідачка втратила статус підприємця та відповідає за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльність, як фізична особа.

Цивільна юрисдикція у справах за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Справа за позовом фізичної особи до Банку про визнання кредитором та внесення до реєстру кредиторів у процедурі ліквідації банку має розглядатися у порядку цивільного судочинства, адже спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди й у силу вимог закону на банк, від імені якого діє Фонд гарантування вкладів, в указаному спорі покладено обов’язок відшкодувати зазначені кошти від імені сторони правочину.Порушення прав позивача, які стали підставою для звернення до суду, допустив саме банк, ще до запровадження в ньому тимчасової адміністрації, і позовні вимоги про стягнення коштів за депозитними правочинами та відшкодування моральної шкоди не стосуються безпосередньої діяльності (бездіяльності) Фонду гарантування вкладів як державної спеціалізованої установи.Оскільки лише Фонду гарантування вкладів за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини щодо включення кредиторських вимог вкладника – фізичної особи до реєстру акцептованих вимог кредиторів випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд діють як представники сторони договірних відносин.Лише Фонду гарантування вкладів за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини виникли у зв’язку з наявністю у позивача зобов’язань за кредитним договором. Вимоги позивача про зарахування в рахунок погашення його кредитних зобов’язань за кредитним договором грошових коштів, заявлених ним як кредиторські вимоги перед банком, прямо пов’язані з виконанням позивачем інших зобов’язань перед цим банком (умов кредитного договору), а тому цей спір не є публічно-правовим.Спір між фізичною особою та уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів на здійснення ліквідації банку про визнання дійсним договору банківського вкладу, стягнення вкладу є таким, що виник із договору банківського вкладу (депозиту), і дії відповідача порушують цивільні права. У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб’єктом владних повноважень.Спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб’єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Фонд гарантування вкладів (його уповноважена особа) у таких правовідносинах виконує не владні управлінські функції, а здійснює представництво інтересів банку-відповідача як сторони відповідного договору.До суду звернулася фізична особа з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду гарантування вкладів про зобов’язання поновити банківську проводку за вкладним рахунком. У цьому випадку фактично виник спір між особою та банком щодо нездійснення останнім банківської операції — незарахування грошових коштів на депозит, а отже суди правильно розглянули спір в порядку цивільного судочинства.

Цивільна юрисдикція у земельних справах

Наявність у фізичної особи статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки.Скасування рішень про передачу третій особі в оренду земельної ділянки не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, оскільки у зв’язку з укладенням договору оренди земельної ділянки виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією права користування земельною ділянкою. У такому випадку захист порушеного права залежно від суб’єктного складу сторін має вирішуватися за нормами цивільного (господарського) судочинства.Якщо спір стосується права власності третіх фізичних осіб на земельні ділянки, яке підтверджується державними актами на право власності на земельні ділянки, то цей спір стосується цивільного права. У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після своєї реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися не в порядку адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.Сільська рада як власник землі вільна у виборі суб’єкта щодо передачі земельної ділянки в приватну власність у порядку, визначеному законом та не здійснює при цьому владні управлінські функції. Тому предметом позову є саме перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, що не є предметом розгляду за правилами КАС України.Законність прийнятих суб’єктом владних повноважень рішень про продаж земельної ділянки, яка перебувала у правомірному користуванні (тобто ненормативних актів, які вичерпують свою дію після їх реалізації), має встановлюватися в порядку цивільного судочинства.Частина 1 статті 188 ЗК України від 2001 року передбачає особливості набуття земельної ділянки у власність (її приватизацію) громадянами у разі, якщо вказана земельна ділянка перебуває у їх правомірному користуванні. Тобто, в справі про покладення на сільську раду обов’язку здійснити приватизацію земельної ділянки у фізичної особи, яка мала земельну ділянку у користуванні, виникли відповідні цивільні права, які підлягають судовому захисту у порядку цивільного судочинства.Оскарження рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в оренду юридичній особі, яка, на думку позивача – фізичної особи, набула таке право оренди неправомірно, має здійснюватися в порядку цивільного судочинства (за наявності відповідного суб’єктного складу сторін).Позивач звернувся до суду за захистом своїх цивільних прав щодо усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом визнання протиправним розпорядження РДА, яким затверджено акт державної приймальної комісії про здачу в експлуатацію житлового будинку з господарськими будівлями, що належать на праві приватної власності третій особі. Спір у цій справі не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а стосується захисту приватних інтересів.Рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним — розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень.Спір стосовно визнання незаконним рішення відділу Держземагентства про погодження проектів землеустрою, внесення відомостей і проведення реєстрації та присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам виник щодо законності розпорядчих дій (бездіяльності), що ґрунтуються на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на земельну ділянку, до вирішення якого не можуть бути розв’язані питання, пов’язані з передачею землі у користування або власність.З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб’єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору.Позов, предметом якого є перевірка правильності передачі відповідних прав щодо земельної ділянки, не може бути розглянуто за правилами адміністративного судочинства.Спірні правовідносини виникли між учасниками справи не стільки щодо правомірності оскаржуваних розпоряджень РДА про надання дозволу на розробку технічної документації та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надання їх в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, скільки щодо правомірності рішення РДА про передачу в оренду земельних ділянок, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами ЦПК.Відповідач як фізична особа придбав нежитлові приміщення, що знаходяться на земельних ділянках, а також отримав згоду позивача на розроблення проектів землеустрою щодо відведення цих ділянок з метою подальшого оформлення їх оренди для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури. Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості.Фізична особа після проходження відповідних процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки — підприємця. Позивач просив визнати за ним право власності на земельну ділянку як за фізичною особою, посилаючись, що власником нежитлової будівлі, яка розташована на спірній земельній ділянці, він став на підставі договору купівлі-продажу саме як фізична особа.Позивачка фактично просить захистити свій приватний інтерес шляхом визнання протиправним рішення міськради про зміну цільового призначення земельної ділянки та зупинення використання земельної ділянки іншою особою.Спір про скасування рішень сільської ради стосується речового права як особи, так і селищної ради та правомірності здійснення відповідачем правомочностей землекористувача й виник у зв’язку з вимогою позивачів про усунення порушень їх прав як землекористувачів сусідніх земельних ділянок, тобто виник із цивільних, земельних правовідносин. Сама по собі відсутність у матеріалах справи правовстановлюючих документів на ім’я деяких позивачів не вказує на належність згаданого спору до компетенції адміністративних судів.Особа звернулася до суду за захистом свого права на безпечне для життя і здоров’я довкілля, яке на її думку, порушене у зв’язку передачею іншій особі для ведення фермерського господарства в оренду земельної ділянки, на якій орендар здійснює будівництво відгодівельного свинокомплексу. Оскаржуваний наказ управління Держгеокадастру про затвердження проекту документації із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки вичерпав свою дію у зв’язку з його виконанням та виникненням у іншої особи на підставі укладеного з відповідачем договору оренди права користування земельною ділянкою. Таким чином, цей спір стосується приватно-правових відносин, адже існує речове право особи на земельну ділянку, що виникло в результаті та після реалізації наказу.Сама лише обставина, що власник спірної земельної ділянки (фізична особа) не був зазначений позивачем під час подання позову як відповідач, не могла бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов’язків такої фізичної особи. Спір про визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру, яким затверджено проект землеустрою та надано земельну ділянку у власність фізичній особі, є приватноправовим і за суб’єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов’язки фізичної особи.Враховуючи те, що між сторонами виник спір з приводу володіння та користування земельною ділянкою, позивачка має майновий інтерес щодо конкретного об’єкта нерухомого майна — земельної ділянки, і на зазначену ділянку претендує інша фізична особа, суди зробили правильний висновок про існування спору про право цивільне. Оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою створює перепони в реалізації права на отримання особою земельної ділянки під час здійснення встановленої діючим законодавством процедури щодо надання її у власність.Спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою) не стільки щодо правомірності оскаржуваного рішення про затвердження протоколу депутатської комісії щодо встановлення межових знаків між земельними ділянками, скільки щодо встановлення межі між земельними ділянками. Таким чином, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися судами цивільної юрисдикції.Спори, що виникають із земельних відносин, в яких, зокрема, беруть участь суб’єкти господарської діяльності, якщо предмет такого спору стосується прав чи обов’язків фізичних осіб, які не здійснюють у цих відносинах господарську діяльність як зареєстровані відповідно до закону підприємці, мають розглядатися за правилами цивільного судочинства. Фізичні особи, які набули земельні ділянки на підставі рішення сільської ради, мали бути залучені як співвідповідачі.Розглядаючи земельні спори, узгоджувальна комісія з питань вирішення земельних спорів діє від імені сільради, у зв’язку із чим прийняті нею рішення у формі висновку по суті такого спору породжують певні права та обов’язки визначеного кола осіб, отже, можуть бути оскаржені в порядку та спосіб, установлені для рішень, прийнятих безпосередньо самим органом місцевого самоврядування. Звернення осіб про скасування висновку узгоджувальної комісії пов’язане із захистом права кожної з них на земельну ділянку.Позивачка обґрунтовувала позов про скасування рішення органу місцевого самоврядування наявністю в неї існуючого речового права на спірну земельну ділянку. Оскільки орган місцевого самоврядування надав відповідачці дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, співвласником якої вважає себе позивачка, то у цьому випадку обраний спосіб захисту приватного права є запобіганням вчиненню дій, що порушують права та створюють небезпеку порушення цивільних прав. І саме від встановлення обставин, з якими позивачка пов’язує виникнення в неї речового права на спірну земельну ділянку, залежить правильне вирішення спору. Здійснення захисту такого цивільного права, як і встановлення його існування, не віднесено до компетенції адміністративного суду.Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі стосовно оскарження рішення суб’єкта владних повноважень про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність чи у користування, суд повинен з’ясувати, чи було це рішення реалізоване, тобто, чи набув його адресат відповідне речове право на земельну ділянку, після чого оскаржене рішення вичерпало свою дію. Якщо з позовної заяви та додатків до неї неможливо встановити факт набуття адресатом оскарженого рішення речового права на земельну ділянку, суд відкриває провадження у справі. У разі, якщо після цього буде встановлено, що вказане речове право адресат оскарженого рішення не набув, суд закриває провадження у справі.Враховуючи те, що у справі за позовом фізичних осіб про визнання протиправними і скасування рішень міськради про відмову в передачі земельної ділянки кожному з них у приватну власність для будівництва та обслуговування жилих будинків, а також зобов’язання розглянути проекти землеустрою щодо передачі земельних ділянок у приватну власність виник спір з приводу володіння та користування земельними ділянками, позивачі мають майновий інтерес щодо конкретного об’єкта нерухомого майна — земельної ділянки, на якій розташований належний кожному із них житловий будинок та відповідні господарські споруди, і на зазначені ділянки претендує інша юридична особа, суд зробив правильний висновок про існування спору про право цивільне.Прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди, завдані використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської (підприємницької) діяльності суди мали встановити факт здійснення відповідачем як фізичною особою-підприємцем на цій земельній ділянці діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. За відсутності встановлених судами обставин фактичного використання відповідачем земельної ділянки для здійснення господарської діяльності в якості підприємця відсутні й підстави для розгляду справи за правилами господарського судочинства.Спір про визнання незаконним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень, яким вирішено питання щодо права користування земельною ділянкою за цивільно-правовою угодою (договором суперфіцію), має розглядатися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.Спірні правовідносини стосовно скасування пункту рішення виконавчого комітету районної ради міста в частині затвердження акта обстеження земельної ділянки виникли між учасниками справи щодо протиправності акта обстеження земельних ділянок органами місцевого самоврядування, які були передані у власність іншій особі рішенням міської ради, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.Цивільна юрисдикція у справах, пов’язаних із оформленням, визнанням, усуненням перешкод у реалізації, позбавленням права власності на майно (крім земельних справ)За правилами цивільного судочинства можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також про скасування свідоцтва про право власності, виданого на підставі такого незаконного рішення.Не будучи учасником ТОВ, позивач звернулася до суду з позовом до засновників ТОВ і самого товариства про захист цивільного права. Порушення права власності обґрунтовує незаконним внесенням у статутний капітал ТОВ майна, яке належить їй на праві власності, а також зазначенням у редакції статуту цього товариства недостовірної інформації. Крім того, позовні вимоги фізичної особи, яка подала позов не як підприємець, про відшкодування моральної шкоди юридичною особою підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.Набуття права власності на об’єкти будівництва, зазначені у рішенні органу місцевого самоврядування про прийняття їх в експлуатацію, яке оскаржується, свідчить про те, що цей акт індивідуальної дії є реалізованим, отже подальше його оскарження до суду може безпосередньо вплинути на майнові права фізичної особи на ці об’єкти, а тому має вирішуватися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.Спір про визнання права на приватизацію та зобов’язання вчинити дії щодо приватизації житлового приміщення є приватно-правовим. Той факт, що відповідач є заступником начальника Управління житлово-комунального господарства, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про оформлення права на власність подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права на спірну будівлю має вирішуватися не в порядку адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.Спір про визнання незаконним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень, яким вирішено питання щодо права власності на нерухоме майно, має розглядатися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.Спір виник між юридичною особою та органом місцевого самоврядування з приводу неправомірності прийняття рішень щодо оформлення права власності третіх осіб на об’єкти нерухомості згідно з придбаними майновими паями та незаконності відповідних свідоцтв про право власності цих осіб, виданих їм на підставі рішень суб’єкта владних повноважень. Отже, виникає спір про право цивільне, який вирішується за правилами цивільного чи господарського (залежно від суб’єктного складу процесу) судочинства.Позивач звернувся до суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права власності на майно, що перебувало у примусово звільненому за рішенням виконавчого комітету приміщенні. Оскільки спірні правовідносини пов’язані із захистом порушеного права власності позивача, то цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.Оскільки спірні правовідносини щодо оскарження фізичною особою відмови органів соціального забезпечення у передачі автомобіля, наданого його батькові за життя як гуманітарної допомоги у зв’язку з інвалідністю, пов’язані із захистом порушеного права власності позивача, то цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.Обраний позивачем спосіб захисту порушених прав шляхом внесення змін до свідоцтва про право власності на квартиру в частині визначення суб’єктів права власності та в частині визначення виду права власності, а також шляхом видачі нового свідоцтва про право власності на квартиру з викресленням непотрібних відомостей, суперечить положенням КАС та ЦК. Спір у справі стосується права власності на нерухоме майно, тобто цивільного права.У разі якщо підґрунтям і метою пред’явлення позовних вимог про визнання незаконними свідоцтва про право власності на нерухоме майно та запису про державну реєстрацію цього права є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень, такі вимоги повинні пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства. При цьому, справи у спорах, що виникають із приватноправових відносин, у яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов’язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.Спір у справі, що розглядається, стосується визнання незаконним та скасування рішення міськради про передачу комунального майна зі сфери управління одних комунальних житлово-експлуатаційних підприємств до сфери управління інших (новоутворених) комунальних підприємств. При цьому у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу майна з балансу на баланс між комунальними підприємствами, тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації, оспорювання правомірності набуття юридичною особою спірного майна залежно від суб’єктного складу учасників справи має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення селищної ради, яким скасовано попередньо прийняте рішення про право власності на нерухоме майно. За позицією позивача оскаржуване рішення зачіпає його інтереси, як спадкоємця майна померлої особи. При цьому, на нерухоме майно претендує також інша особа, яка вважає себе власником цього майна на підставі договору довічного утримання. Тобто предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення органу місцевого самоврядування, як суб’єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо набуття права власності на об’єкт нерухомості, що свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин.Звертаючись до суду з позовом про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації та реєстрації права власності третьої особи на квартиру з прибудованою верандою, позивач обґрунтовує вимоги тим, що особа подала на реєстрацію документи, які пізніше були скасовані судовими рішеннями. Разом з тим, після реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації третя особа набула право власності на квартиру з верандою, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, на підставі оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень, у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюється позивачем, тому цей спір стосується приватноправових відносин.Спір, який виник між фізичною та юридичною особою щодо придбання фізичною особою нерухомого майна, має розглядатися за правилами цивільного судочинства, якщо вказана фізична особа на момент укладення відповідного договору не була зареєстрована як підприємець, не придбавала нерухоме майно для здійснення як підприємець господарської діяльності та/чи фактично не використовувала його з такою метою.

Цивільна юрисдикція у справах щодо самочинного будівництва та реконструкції нерухомості

Позов фізичної особи, яка має статус ФОП, про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.Справа за позовом районної державної адміністрації до фізичної особи – власника квартири про зобов’язання демонтувати самовільно влаштований дашок із металевого каркасу та пластикового покриття над входом у належну йому квартиру має розглядатися у порядку цивільного судочинства.Не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства заявлені одночасно з вимогою про знесення гаража і вимоги про визнання незаконними дій міської ради при наданні документів на будівництво гаража та скасування будівельного паспорта на цей об’єкт. Оскарження відповідних актів і дій міської ради у цьому випадку не має на меті захисту прав позивача як учасника адміністративних правовідносин, а є зверненням щодо захисту його речових прав.Позов міської ради до фізичної особи з підстав порушення права власності територіальної громади самочинним зведенням прибудови до квартири та незаконним зайняттям земельної ділянки комунальної власності підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.На обґрунтування позовних вимог про скасування рішення виконкому, яким надано дозвіл третій особі на проведення капітального ремонту покрівлі будинку з реконструкцією горища під житло позивач зазначила, що з початком робіт по реконструкції горища під житло, в квартирі, що належить їй на праві приватної власності, виявлено тріщину та провисання в стелі. Таким чином, цей позов подано на запобігання заподіяння шкоди житлу позивача внаслідок проведення ремонтних робіт третьою особою у справі.Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок проведення незаконної реконструкції частини будинку, яка заподіяла шкоду майну особи, а тому у позивача виникла необхідність захисту його цивільних (майнових) прав, у зв’язку із чим він звернувся до органів архітектурно-будівельного контролю, а в подальшому до суду. Отже, вимоги щодо неправомірності реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення будівельних робіт.

Цивільна юрисдикція у житлових справах

Спір з виконавчим комітетом міської ради про зобов’язання внести фізичну особу — позивача до окремого списку осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, та надання норм житла згідно чинного законодавства є цивільно-правовим.Спір про забезпечення військовослужбовця житлом (визнання протиправними дій Квартирно-експлуатаційного відділу та Житлової комісії військової частини стосовно відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією) підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.Рішення про передачу будівлі гуртожитку в оперативне управління навчальному закладу може позбавити особу можливості реалізувати право на житло відповідно до закону шляхом приватизації приміщень у гуртожитку, який перебуває у власності територіальних громад. Таким чином, спір у цій справі є цивільно-правовим, адже виник між обласною радою, яка здійснює управління гуртожитком від імені його власників, та мешканкою цього гуртожитку у зв’язку з порушенням житлових прав останньої.Спори про визнання незаконними та скасування індивідуальних актів суб’єктів владних повноважень щодо надання (приєднання) вільних кімнат у комунальних квартирах мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.Спір щодо виключення квартири із числа службових є приватноправовим, оскільки його вирішення впливає на права та обов’язки фізичних осіб, які користуються такою квартирою, а справи у таких спорах за суб’єктним складом сторін не підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.Позивачка, заявляючи вимоги про визнання незаконною реєстрації місця проживання певних осіб в квартирі, фактично оскаржує дії іншої фізичної особи спрямовані на надання права реєстрації місця проживання та права користування зазначеною квартирою певним особам, оскільки вважає їх незаконними. Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру, вимоги ж до Департаменту реєстраційних послуг є похідними від них. Таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК України.Оскільки у позовних заявах про скасування розпорядження райадміністрації щодо оформлення права власності на будівлю гуртожитку йдеться про те, що райадміністрація порушила права позивачів на житло, яке гарантоване статтею 47 Конституції України, то зазначені позови не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, позаяк вони є цивільно-правовими.Оскільки позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування підпункту рішення відповідача щодо виключення квартири з числа службових, а спірне нерухоме майно (службова квартира) було надане в користування фізичній особі як службове жиле приміщення, то такий приватноправовий спір за суб’єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, з огляду на те, що його вирішення впливає на права та обов’язки цієї фізичної особи. При цьому доводи позивача про те, що цей спір виник між юридичними особами стосовно захисту цивільного права держави на нерухоме майно, не можуть бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов’язків фізичної особи.Справи за позовами про зобов’язання провести приватизацію квартири розглядаються у порядку цивільного судочинства. У таких спорах орган місцевого самоврядування реалізує свої повноваження власника державного житлового фонду, тобто перебуває з громадянином не в публічно-правових, а у приватно-правових відносинах.Спір щодо визнання протиправними дій міської державної адміністрації щодо відмови у виділенні житла сім’ї позивача та зобов’язання виділити соціальне житло виникли між учасниками справи з приводу реалізації та захисту житлових прав позивача, а отже, існує спір про цивільне право.Заступник прокурора Львівської області та треті особи обґрунтовують підстави для визнання протиправним оскаржуваного рішення виконкому міськради про надання гуртожитку статусу житлового будинку не порушенням органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій, а необхідністю захисту житлових прав мешканців будинку, які нібито порушені міськрадою та її виконавчими органами. Права, за захистом яких звернувся до суду позивач та треті особи, виникають із житлових відносин, що охоплюють питання права користування мешканцями будинку його житловими приміщеннями.Предметом розгляду у справі є протиправна, на думку позивача, бездіяльність відділу районної державної адміністрації, яка полягає у неприйнятті рішення про передачу особі у власність жилого приміщення. У даній справі спір пов’язаний з реалізацією житлових прав особи, зокрема прав на користування жилим приміщенням, його приватизацію, тобто із цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивача не здійснює, а є особою, яка представляє власника майна житлового фонду.Порушуючи питання про визнання неправомірним та скасування запису про державну реєстрацію права користування приміщенням горища третіми особами, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що у реєстратора не було законних підстав для реєстрації за третіми особами права користування спірним нежитловим приміщенням без письмової згоди всіх співвласників багатоквартирного будинку, а тому такі дії реєстратора порушують права позивача, як співвласника багатоквартирного будинку. Крім того, зазначає, що договір найму припинився у зв’язку зі смертю наймача. Таким чином, позовні вимоги фактично спрямовані на відновлення прав позивача на майно як співвласника, а позов заявлено на захист приватного інтересу. Здійснення такого захисту судом напряму залежить від вирішення питання, кому саме належить право користування спірним нерухомим майном, і відповідно правомірності набуття такого права шляхом укладення договору найму цього майна.Фізична особа звернулася до суду із позовом, в якому просила, по-перше, зобов’язати міську раду виконати вимоги статті 33 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та забезпечити її житлом; по-друге, згідно зі статтею 32 вказаного Закону надати їй земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво, що є способом реалізації права на забезпечення житлом. Метою пред’явленого позову є саме захист житлових прав фізичної особи, тобто спір є приватноправовим, а тому має розглядатися у порядку цивільного судочинства. Міська рада у цих правовідносинах не здійснює владних повноважень щодо іншого суб’єкта, а вирішує питання щодо конкретного житла чи земельної ділянки, які є, чи можуть бути предметом цих правовідносин.

Цивільна юрисдикція у справах щодо реєстрації прав та їх обтяжень

Спір за позовом фізичної особи до ТОВ та Управління державної реєстрації ГТУЮ про визнання неправомірними дій та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виник з приводу належності виконання договору іпотеки та правомірності заволодіння предметом іпотеки, а тому належить до цивільних правовідносин.Спір щодо оскарження рішення нотаріуса як державного реєстратора права власності на нерухоме майно підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, адже спірні правовідносини пов’язані із невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотеки), а позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог послався на протиправність позбавлення його права власності.Оскаржуваним фізичною особою реєстраційним діям державного реєстратора реєстраційної служби управління юстиції передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, про зміну форми власності спірного приміщення з колективної на приватну та передачу цього приміщення до статутного капіталу іншої юридичної особи, а також одержання свідоцтва про право власності на це приміщення.Спірні правовідносини про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора — приватного нотаріуса пов’язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди, що випливають із договірних відносин. За таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим.Порушуючи питання про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, позивач фактично ставить питання щодо наявності чи відсутності у нього права власності на приміщення. Крім того, наявний спір про право на приміщення, що виключає можливість вирішення заявлених у справі вимог в порядку адміністративного судочинства.Незгода позивача, який є власником частини житлового будинку, з правомірністю набуття іншою особою права власності на мансардний поверх у цьому ж будинку, стала підставою для оскарження подальшої реєстрації відповідачем права власності на це майно. Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття особою права власності на об’єкт нерухомості, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.Скасування рішень приватного нотаріуса з проведення реєстраційних дій за договорами оренди землі, обов’язково будуть впливати на майнові права тієї юридичної особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано.Спори про визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів, які діяли на виконання делегованих повноважень державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо такі спори стосуються захисту цивільного права, зокрема випливають з договірних відносин, і якщо немає підстав для їх розгляду за правилами адміністративного судочинства.Скасування рішень реєстраційної служби з проведення реєстраційних дій за договором оренди землі вплинуть на майнові права ТОВ, з яким особа уклала відповідні договори оренди. Тому суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли вірного висновку, що спірні правовідносини, пов’язані з порушенням прав ТОВ на користування спірними земельними ділянками, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.У справі за позовом фізичної особи до державного реєстратора спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою) у зв’язку з укладенням додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, зокрема, в частині розміру орендної плати та строку дії вказаних договорів, а отже, існує спір про право. Такий спір має вирішуватися судами за правилами ЦПК.Порушуючи питання про скасування рішення державного реєстратора ТОВ обґрунтовує свої вимоги тим, що на виконання умов договорів купівлі-продажу цінних паперів та про пайову участь у будівництві об’єкта нерухомості фізична особа не здійснила процедури погашення цільових облігацій, а отже, не набула майнових прав на об’єкт нерухомості. Тобто, спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою) на підставі невиконання третьою особою умов договорів, а отже, існує спір про право.Спір у справі про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за фізичною особою є цивільно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов’язані з виникненням у ЖБК та у фізичної особи права власності на спірні об’єкти нерухомого майна на підставі цивільно-правових угод, а захист таких прав у суді має відбуватися за правилами ЦПК.Виконавчий комітет міської ради та державний реєстратор цього комітету не можуть бути належними відповідачами за позовною вимогою про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку, якщо така вимога є похідною від вимоги про скасування рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого державна реєстрація була проведена. Вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, якщо ця вимога є похідною від спору стосовно такого майна, який був переданий місцевому загальному суду, має розглядатися за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.Правильним є вирішення судами вимог прокурора, які стосуються здійсненої нотаріусом державної реєстрації права власності на земельну ділянку в порядку цивільного судочинства, з огляду на їх прямий зв’язок з виникненням права власності (частина четверта статті 334 ЦК України), а також, враховуючи те, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником та скасування попередньої реєстрації.Спірні правовідносини щодо скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою) у зв’язку з невиконанням договірних зобов’язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки — нерухоме майно та земельну ділянку, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.З огляду на те, що реєстраційні дії приватного нотаріуса, які оскаржує позивачка, вчинені на підставі правочинів, а саме договорів купівлі-продажу, які вона вважає недійсними та прийнятими з ознаками шахрайських дій невідомими їй особами, спір у цій справі не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України з метою встановлення відповідності вказаних договорів вимогам ЦК України.Порушуючи питання про скасування рішення державного реєстратора фізична особа обґрунтовує свої вимоги тим, що оскаржуване реєстраційне рішення вчинене на підставі скасованого апеляційним судом рішення суду першої інстанції, і його наявність унеможливлює оформлення спадщини на користь позивачки. При цьому позовні вимоги не ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора. Тобто у цій справі позивачка просить захистити свій приватний інтерес шляхом скасування рішення державного реєстратора та зупинення права власності іншої громадянки на спірний будинок, а тому спір пов’язаний з реалізацією цивільних прав позивачки.При видачі дубліката договору дарування нотаріус не виконує обов’язків суб’єкта владних повноважень, не вчиняє реєстраційних дій щодо права власності на майно, а виконує лише дії безспірної юрисдикції, тому позов про оскарження його відмови у видачі дубліката договору належить розглядати в порядку цивільного судочинства.Предметом розгляду в справі в частині вимог про скасування реєстраційного посвідчення є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб’єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин. Спір стосується приватних інтересів фізичної особи, яка є останнім власником спірного приміщення, а тому такі вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного, а не господарського судочинства.

Цивільна юрисдикція у трудових справах

У разі звернення фізичної особи до суду з позовом до банку, в якому він працював, та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з вимогами про порушення трудових прав, за змістом правовідносин такий спір не має ознак публічно-правового, оскільки виник з приводу невиконання Фондом як представником однієї зі сторін трудових правовідносин зобов’язань у вказаних правовідносинах.Колективні трудові спори це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин і порядок вирішення таких спорів визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Враховуючи суть спору за позовом Первинної профспілкової організації НБУ до НБУ про стягнення заборгованості з відрахування коштів на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу, спрямовану на врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення яких визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», висновок судів про неможливість вирішення цього спору у порядку господарського судочинства є правильним.Саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.Позовна заява фізичної особи до банку про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення грошової компенсації, середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки відносно банку жодний господарський суд справу про банкрутство не порушував, а процедуру ліквідації банку як неплатоспроможного розпочав Фонд гарантування вкладів відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», норми якого є спеціальними.У справі за позовом суду до колишнього судді цього суду предметом позову є вимога стягнути з відповідача борг, а саме грошові кошти, які він отримав як оплату щорічної основної оплачуваної відпустки. Спосіб захисту, обраний позивачем, є більш характерним саме для цивільного права та судочинства (стаття 16 Цивільного кодексу України), а спір за своїм характером не пов’язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб’єкта владних повноважень. Правовідносини між сторонами не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, та не стосуються оскарження дій суб’єкта владних повноважень.

Цивільна юрисдикція у справах, що стосуються виконавчого провадження

Незалежно від того, у якій юрисдикції розглянуто справу, на виконання рішення у якій проводилися торги, визначення юрисдикції у справі про визнання торгів недійсними залежить від суб’єктного складу сторін договору, а з урахуванням того, що продавцем є юридична особа, — то від того, чи є покупець юридичною чи фізичною особою та від змісту правовідносин між сторонами, які є цивільними.Юрисдикційність справ про оскарження електронних торгів визначається з огляду на склад сторін правочину. Якщо набувачем (переможцем електронних торгів) є фізична особа, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.Справа щодо оскарження рішень державного виконавця у виконавчому провадженні з виконання вироку в частині цивільних позовних вимог підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.Спірні правовідносини щодо оскарження дій державного виконавця у процедурі виконання рішення суду стосовно повернення конфіскованого майна пов’язані з безпідставним, на думку позивача, неповерненням відповідачем йому рухомого майна, а отже спір не є публічно-правовим і випливає з відносин, що регулюють право власності.За змістом положень Закону України «Про третейські суди» при вирішенні питання щодо визначення компетентного суду в розумінні цього Закону необхідно керуватися загальними правилами визначення юрисдикції (підвідомчості) кожного конкретного спору, який був предметом розгляду в третейському суді, встановленими відповідними нормами процесуального законодавства. Оскільки вимога про стягнення заборгованості розглядалася третейським судом до юридичної особи — позичальника та до фізичної особи — поручителя, то за суб’єктним складом сторін ця справа про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду підлягала б розгляду в порядку цивільного судочинства.Справа за позовом фізичної особи до двох фізичних осіб, відділу державної виконавчої служби, Головного територіального управління юстиції про виключення майна з-під арешту підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач звернувся до суду за захистом свого цивільного права, а саме, права власності на майно.Справа за позовом фізичної особи до міськрайонного суду про визнання незаконним підпису голови суду у виконавчих листах та визнання недійсними виконавчих листів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до ст. 369 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, яка була чинною станом на час розгляду справи).Фізична особа звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Департаменту ДВС МЮУ щодо виконання виконавчого листа про стягнення з банку на його користь грошових коштів. В цьому випадку особа оскаржила дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо невиконання судового рішення і метою звернення до суду було саме спонукання ВДВС до виконання судового рішення, а не оскарження дій посадових осіб Департаменту ДВС МЮУ. Суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства.Позивачі звернулися до суду з позовом до управління ДВС про невиконання статей 32, 34, 40 та 124 Конституції України заступником начальника управління під час примусового виконання виконавчого листа у цивільній справі. Отже, позивачі, які є стороною виконавчого провадження, звернулися до суду з позовом на дії (бездіяльність) посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України. За таких обставин, оскарження дій (бездіяльності) заступника начальника управління ДВС має відбуватися шляхом звернення до суду зі скаргою в порядку, визначеному ЦПК України.Державний виконавець просив суд надати дозвіл на примусове проникнення до нежитлового приміщення під час виконання рішення господарського суду. За правилами ЦПК України розгляд процесуальних питань, пов’язаних з виконанням рішень інших органів чи судів інших юрисдикцій, якщо спеціальним законом не врегульовано певної процедури здійснення окремих виконавчих дій, зокрема, надання дозволу на примусове проникнення до приміщення, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, державний виконавець правильно звернувся з зазначеним поданням до загального суду.Вимоги про визнання протиправною бездіяльності територіального управління юстиції щодо неподання платіжного доручення та зобов’язання подати платіжне доручення про переказ коштів згідно з виконавчим листом, виданим в цивільній справі, стосуються оскарження дій державного виконавця при виконанні судових рішень, ухвалених за нормами ЦПК, а тому цей спір не є публічно-правовим у розумінні положень КАС.

Цивільна юрисдикція у справах щодо стягнення грошових сум, збитків, відшкодування шкоди

Адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої суб’єктом владних повноважень, й вони поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень. Вимог, наведених у КАС України, які могли бути підставою для розгляду у поєднанні з вимогами про відшкодування шкоди, позивачем не заявлялось.Оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття фізичною особою права власності на виплачену міськрайонним центром зайнятості матеріальну допомогу по безробіттю та стягнення цієї суми з нього як набутої без достатньої правової підстави, то цей спір має приватно-правовий, а не публічно-правовий характер.Позов про відшкодування витрат на навчання фізичної особи у вищому навчальному закладі внутрішніх справ України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.Спір між військовою частиною та фізичною особою про стягнення вартості речового забезпечення у зв’язку зі звільненням з військової служби виник щодо правомірності набуття права власності на речове майно та стягнення з особи частини вартості цього майна, як набутого без достатньої правової підстави, тобто спір має приватно-правовий характер.Справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов’язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов’язання є суб’єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб’єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.Спір щодо стягнення міським центром зайнятості з органу Пенсійного фонду України зайво виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю не є публічно-правовим, оскільки стосується права особи на грошові кошти, отримані нею на підставі рішення центру зайнятості, тобто цивільного права.Позовні вимоги ПАТ пред’явлені до однієї і тієї ж особи, яка перебуває у різних правових статусах — «фізична особа» та «фізична особа-підприємець». При цьому вимоги стосуються відшкодування збитків, завданих несанкціонованим відбором природного газу поза приладом обліку, шляхом самовільного під’єднання ФОП до газопроводу фізичної особи. Відповідач саме як фізична особа має нести відповідальність за завдані позивачу збитки.Спір виник щодо правомірності набуття особою права власності на бюджетні кошти у вигляді субсидії, наданої їй УПСЗН, та стягнення з позивачки згаданої суми як набутої без достатньої правової підстави, тобто цей спір має приватноправовий, а не публічно-правовий характер.Військова частина звернулась до суду з позовом до фізичної особи про стягнення збитків. Завдання шкоди та процес її відшкодування не підпадають під визначення публічно-правового спору, оскільки є деліктним зобов’язанням з конкретно визначеним суб’єктним складом – боржником, який завдав збитків, та кредитором, якому завдані збитки мають бути відшкодовані.Спір за позовом УПСЗН до фізичної особи про стягнення надміру нарахованих бюджетних коштів стосується права особи на грошові кошти, отримані ним як компенсаційна виплата непрацюючій фізичній особі, яка постійно надає соціальні послуги, тобто цивільного права.Позовні вимоги юридичної особи до юридичної особи-страховика і фізичної особи-страхувальника про стягнення страхового відшкодування, подані до суду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII могли розглядатися за правилами цивільного судочинства.Фізична особа заявила вимоги до ПАТ «Укрзалізниця» про зобов’язання звернутися у встановленому законом порядку до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з метою встановлення тарифів на водопостачання та водовідведення, а також стягнення з ПАТ «Укрзалізниця» на його користь переплати за послуги з водопостачання та водовідведення. ПАТ «Укрзалізниця» не є суб’єктом владних повноважень, що виключає можливість розгляду цих вимог в порядку адміністративного судочинства.Спір за позовом Укртрансбезпеки до фізичної особи про стягнення плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов’язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів.Спори про стягнення вартості комунальних послуг за обслуговування приміщень у багатоквартирних будинках підлягають розгляду у порядку господарського судочинства лише у випадках відповідності їх суб’єктного складу вимогам ГПК України. В даній справі встановлені факти отримання цих послуг відповідачем як фізичною особою.Спір у справі за позовом УПСЗН до фізичної особи про стягнення надміру виплачених коштів державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям не є публічно-правовим, оскільки стосується права особи на грошові кошти, отримані нею як державна соціальна допомога малозабезпеченій сім’ї, тобто цивільного права.Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права (відшкодування шкоди), то таким способом захисту може бути, зокрема, звернення до суду, який ухвалив виправдувальний вирок, з відповідною позовною заявою.Відшкодування військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов’язаними в порядку регресу шкоди військовій частині відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.Розгляд питання про відшкодування витрат, понесених позивачем у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги у зв’язку з незаконним повідомленням про підозру, закриттям провадження у кримінальній справі та виправдувальним вироком може здійснюватися судом у порядку цивільного судочинства.

Цивільна юрисдикція в інших категоріях справ

Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення предметної юрисдикції справ про стягнення з боржника заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, і їх слід розглядати у порядку цивільного судочинства, якщо станом на 19 січня 2013 року не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.Громадянин, який мав статус суб’єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає визначених законом підстав для його участі у такому процесі.Позов фізичної особи про визнання протиправною діяльності та зобов’язання комунального підприємства зробити перерахунок, зобов’язання банку припинити надавати громадянам недостовірну інформацію не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки за характером правовідносин і з урахуванням суб’єктивного складу сторін цей спір не є публічно-правовим.Квартальний комітет видав особі довідку про те, що певна особа була зареєстрована та проживала до дня смерті за певною адресою та вела спільне господарство зі своєю тіткою. Під час розгляду справи в суді першої інстанції було з’ясовано, що позивач оскаржує не факт видачі довідок квартальним комітетом як суб’єктом владних повноважень, а видачу довідок саме зазначеного змісту. Таким чином, у справі, яка розглядається, спірні правовідносини не пов’язані з питаннями оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.Позовні вимоги фізичної особи, яка має статус ФОП, стосувалися невиконання іншою ФОП належним чином умов договору оренди нежитлових приміщень, укладеного позивачем як фізичною особою. Суб’єктом права власності може бути фізична особа, оскільки ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності. Особа — власник майна сама визначає, у якому статусі вона відчужує чи передає в оренду вказане майно.Позивач просив суд зобов’язати відповідача укласти з ним договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу, власником якого він став на підставі договорів купівлі-продажу саме як фізична особа. Доказів здійснення позивачем як фізичною особою господарської діяльності і необхідності укладення договору про постачання електричної енергії як господарського, матеріали справи не містять.Позов фізичної особи, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, до банку, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд гарантування вкладів під час процедури виведення такого банку з ринку або його ліквідації, не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Спори, які пов’язані з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації) не тотожні спорам у справах про банкрутство.Правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних, у зв’язку із чим спори, що виникають з таких правовідносин, не відносяться до юрисдикції господарських судів.Фізична особа, яка мала статус суб’єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб’єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов’язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про реєстрацію знака для товарів і послуг та в наступному отримання заявником свідоцтва України на знак для товарів і послуг подальше оспорювання права власності на вказаний знак має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.Суди на підставі договору поставки, специфікації до нього, видаткових накладних і прибуткових касових ордерів, наявних у матеріалах справи, встановили, що договір поставки укладений, а товар — частково оплачений відповідачем як фізичною особою, а не як суб’єктом підприємницької діяльності. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.Спірні правовідносини, які стосуються визнання неправомірними дій щодо прийняття висновку органу опіки та піклування міськради про доцільність позбавлення батьківських прав, виникли між учасниками справи з приводу захисту сімейних прав та інтересів, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Окрім того, оскаржувані дії відповідачів безпосередньо не породжують певні правові наслідки для суб’єктів відповідних правовідносин і не мають обов’язкового характеру.Спір виник міжпідприємством та Державною службою інтелектуальної власності України з приводу оскарження рішень суб’єкта владних повноважень, на підставі яких фізичним особам видано патенти на промислові зразки та свідоцтва на знаки для товарів та послуг. Вимоги про скасування цих рішень є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності видачі заявникам зазначених патентів на промислові зразки та свідоцтв на знаки для товарів та послуг. Подальше оспорювання правомірності набуття таких прав на вказані об’єкти має відбуватися в порядку цивільної юрисдикції.

НАЛЕЖНІСТЬ СПРАВ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ, А НЕ ДО ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

Адміністративна юрисдикція у земельних справах

Якщо особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб’єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Разом з тим, суд не встановив, чи був укладений у встановленому законом порядку договір оренди на виконання оскаржуваного рішення.Предметом перевірки у справі про оскарження рішення органу місцевого самоврядування щодо припинення діяльності фермерського господарства та переведення земельної ділянки у землі запасу сільської ради є відповідність рішення органу місцевого самоврядування законодавчо визначеному обсягу його компетенції при здійсненні владних управлінських функцій. При цьому майнові питання, пов’язані з набуттям чи припиненням речових прав у правовідносинах за участю позивачів, сільської ради та третьої особи є предметом розгляду в іншій справі.Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов’язків сторін в орендних правовідносинах. Судами не встановлено факту виникнення (зміни чи припинення) будь-яких цивільних прав чи обов’язків держави, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, за наслідками прийняття оскаржуваного розпорядження про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою. Отже, відсутнє порушення приватного права держави у спірних відносинах, відповідно, ознаки приватноправового спору у цій справі також відсутні.Предметом спору є скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в постійне користування виконавчому органу міської ради (без передачі цієї земельної ділянки фізичним чи юридичним особам) для проектування на ній кладовища тому, що таке рішення, на думку позивачів, прийняте з порушенням екологічних умов, вимог водного та земельного законодавства, всупереч санітарним правилам і нормам. Правовідносини, які склались між учасниками справи, не пов’язані з вибуттям земель із комунальної власності, а стосуються оскарження фізичними особами законності рішення щодо відведення земельної ділянки для потреб та з метою захисту суспільних інтересів територіальної громади, а тому питання щодо законності та обґрунтованості цього рішення, яке має ознаки саме нормативного акту органу місцевого самоврядування, належить до компетенції адміністративних судів.У правовідносинах, пов’язаних з оцінкою земель та земельних ділянок, Держгеокадастр і його територіальні органи здійснюють публічно-владні управлінські функції. Тому перевірка законності їх дій (бездіяльності), рішень, зокрема під час формування даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, оформлення таких даних у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, має здійснюватися адміністративним судом.Спір про визнання протиправною бездіяльності міської ради щодо розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки для ведення садівництва обумовлений бездіяльністю відповідача щодо вирішення питань, які в силу законодавчих приписів належать до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.Ухвала міської ради про встановлення вартості земель міста є нормативно-правовим регуляторним актом, оскільки прийнята уповноваженим органом суб’єкта владних повноважень, змінює норми права, скасовує інший правовий акт, поширюється на невизначене коло осіб (платників податку з плати за землю, коло яких не є конкретно визначеним, оскільки ухвала лише визначає коло суб’єктів, на які поширюється її дія, однак жодним чином не персоніфікує їх) та спрямована на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та іншими суб’єктами господарювання.Предметом спору є рішення міськради про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Питання, пов’язаного з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб, у позивача не виникало. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов’язані з неправомірністю його прийняття. Міськрада під час прийняття спірного рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність здійснювала владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах орган місцевого самоврядування реалізовував свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Адміністративна юрисдикція у справах, пов’язаних із самочинним будівництвом

Районна адміністрація наголошує на тому, що будівництво та реконструкція здійснені особою без необхідних дозвільних документів та з недотриманням вимог пожежних, санітарно-епідеміологічних та інших установлених державою норм і правил. Порушення цих вимог може спричинити негативні наслідки для невизначеного кола осіб. Вказане свідчить про те, що такий спір про зобов’язання привести самовільно реконструйоване домоволодіння до попереднього стану є публічно-правовим і його належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.Суб’єкт владних повноважень перебуває з особою, яка здійснила самочинне будівництво, у адміністративних відносинах, оскільки діє на виконання своїх владних управлінських функцій, спрямованих на захист суспільних інтересів. Спір не пов’язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, що реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об’єктів містобудування.Районна адміністрація звернулася з позовом про зобов’язання відповідачів демонтувати самочинно збудовані об’єкти, які були побудовані ними в межах червоних ліній, без документів на землекористування та дозволу на виконання будівельних робіт, у зв’язку з невиконанням у добровільному порядку розпорядження, тобто з підстав, передбачених частиною сьомою статті 376 ЦК України. Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень.Оскільки відповідач добровільно не виконала розпорядження та не усунула допущених порушень, позивач як суб’єкт владних повноважень на виконання управлінських функцій зі здійснення контролю за технічним станом, використанням, утриманням і схоронністю об’єктів житлового фонду звернувся до суду з позовом про зобов’язання відповідача до вчинення дій з приведення самочинно реконструйованого балкону приватної квартири до попереднього стану.Метою знесення об’єктів самочинного будівництва за позовом органів державного архітектурно-будівельного контролю є не перехід права власності на ці об’єкти, а приведення будівництва у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, направлених на захист суспільних інтересів.Звертаючись до суду з позовом про знесення об’єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб’єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливих суспільно значимих несприятливих наслідкам порушення відповідних норм і правил.

Адміністративна юрисдикція у справах щодо нерухомого майна (крім земельних ділянок та самочинного будівництва)

У справі дослідженню підлягає правомірність надання виконкомом міськради, як суб’єктом владних повноважень, адміністративної послуги, а саме: прийняття рішення в частині надання дозволу на переведення житлового приміщення у нежитлове, шляхом розробки проекту та проведення реконструкції вказаного приміщення під промтоварний магазин. Отримання власником житлового приміщення рішення про переведення житлового приміщення в нежитлове має ознаки адміністративної послуги.Функції з надання погоджень (дозволів) на встановлення елементів благоустрою і рекламних конструкцій, а також з контролю за дотриманням правил благоустрою населеного пункту та правил розміщення зовнішньої реклами є управлінськими і здійснюються суб’єктами владних повноважень у порядку, визначеному чинним законодавством України. Спори, які стосуються виконання суб’єктами владних повноважень зазначених функцій, зокрема демонтажу елементів благоустрою, розміщених, на фасадах будівель і споруд, а також рекламних конструкцій, є публічно-правовими та мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.Спірні правовідносини щодо скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації стосуються дій архітектурно-будівельної інспекції щодо реєстрації спірної декларації з порушенням норм законодавства, що регламентує діяльність відповідача щодо вчинення таких дій. Спір у справі не стосується права власності на об’єкт нерухомості, оскільки дослідженню у цій справі підлягають дії інспекції як суб’єкта владних повноважень щодо надання дозвільного документа.Позов про скасування розпорядження районної адміністрації міської ради «Про дозвіл подружжю на укладення договору застави квартири, де зареєстровані малолітні діти» підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Предметом перевірки у цій справі є виключно дотримання органом місцевого самоврядування під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій із захисту прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна та по здійсненню контролю за дотриманням батьками житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей, а також правомірність вирішення такого питання на підставі звернення осіб, які не є батьками неповнолітніх, дотримання процедури проходження документів.

Адміністративна юрисдикція у справах щодо реєстрації прав та їх обтяжень

Позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора як суб’єкта, наділеного Законом владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію обтяження прав, у зв’язку з невиконанням ним обов’язку щодо перевірки поданих для цього документів та наявності у особи, яка звернулася за державною реєстрацією припинення обтяження, повноважень на подання відповідної заяви. При цьому позивач не порушував перед судом питання, пов’язані з визнанням права власності на квартиру.Позивач вважає, що запис, внесений приватним нотаріусом про зміну умов обтяження предмета іпотеки здійснено з перевищенням повноважень спеціального суб’єкта і приватний нотаріус вчинила запис про реєстрацію змін обтяження на порушення вимог закону. Позовна заява не містить вимог щодо виконання цивільно-правових угод, натомість позивач просить визнати протиправним та скасувати запис в Державному реєстрі іпотек про заміну умов обтяження квартири, вчинений приватним нотаріусом.Вимоги особи ґрунтуються на протиправності дій нотаріуса як суб’єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, у зв’язку з невиконанням ним обов’язку щодо перевірки документів, поданих для реєстрації права власності на частини будинку, та їх витребування. При цьому позивач не порушував перед судом питання, пов’язані з його правом на вказаний об’єкт нерухомого майна.Предметом перевірки в справі про скасування рішень державного реєстратора є дотримання встановленого законом порядку прийняття суб’єктом владних повноважень рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Питання правомірності/неправомірності набуття позивачем чи третьою особою права власності на нерухоме майно позивач перед судом не порушував, адже такий спір між згаданими учасниками справи вирішувався в іншій справі судом цивільної юрисдикції.Предметом перевірки у справі про скасування рішення державного реєстратора є виключно дотримання державним реєстратором (як суб’єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, правомірність здійснення повторної реєстрації похідного речового права — права користування земельною ділянкою у разі наявного та зареєстрованого тотожного права на ту саму земельну ділянку за іншим користувачем. Питання правомірності/неправомірності набуття позивачем чи третьою особою права користування на згадану вище земельну ділянку, як і питання, пов’язані з реалізацією права власності на неї чи дотримання умов укладених останнім цивільно-правових угод перед судом не порушено.Фізична особа вважає, що при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру приватний нотаріус вийшла за межі наданих їй законодавством повноважень, оскільки прийняття рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, належить до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не нотаріуса. Крім того, особа зазначає, що на порушення вимог заону приватний нотаріус провела державну реєстрацію права власності на нерухоме майно без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном. У цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії приватного нотаріуса.Спір у справі про скасування державної реєстрації припинення юридичної особи не стосується вимог щодо виконання цивільно-правових угод, як помилково вважав суд апеляційної інстанції, натомість ФОП оскаржує дії державного реєстратора та просить скасувати державну реєстрацію припинення юридичної особи ВКФ «Мрія», яка, на думку позивача, була проведена з порушенням відповідної процедури.

Адміністративна юрисдикція у трудових справах

Справи у спорах з приводу притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців стосуються проходження останніми публічної служби, а відтак підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.Спір у справі за позовом судді до територіального управління ДСА України про стягнення несплаченої заробітної плати є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник у зв’язку з виконанням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій щодо здійснення організації планово-фінансової роботи, ведення бухгалтерського обліку в місцевому суді під час проходження позивачем публічної служби на посаді судді цього суду.Справа за позовом фізичної особи (дільничного інспектора міліції, звільненого із публічної служби) до обласного ГУ МВС про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, середньомісячного заробітку, 3% річних та інфляційних втрат як виплати заборгованості із заробітної плати особі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.Вимоги публічних службовців про зобов’язання суб’єкта владних повноважень провести розрахунок і виплатити їм індексацію заробітної плати є пов’язаними з проходженням публічної служби, а тому такі вимоги слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.Спір з приводу звільнення з посади заступника голови селищної ради, тобто посадової особи органу місцевого самоврядування, діяльність якого є публічною службою, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.Поняття «спір з приводу проходження громадянами публічної служби» охоплює питання реалізації правового статусу державного службовця від прийняття на державну службу до її припинення, зокрема і питання відповідальності у зв’язку з його рішеннями, діями чи бездіяльністю на відповідній посаді, навіть якщо притягнення до відповідальності відбувається після звільнення з державної служби. Позивач стверджував, що відповідач заподіяла шкоду державі під час виконання нею посадових обов’язків, видавши військовослужбовцю путівку на безоплатне санаторно-курортне лікування з порушенням вимог законодавства.Отже, позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди заявлені з підстав вчинення дій, які мали місце під час виконання особою обов’язків на державній службі.Спір за позовом колишнього в.о. старости про внесення змін до запису в трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Адміністративна юрисдикція у справах, що стосуються виконавчого провадження

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 287 КАС України.Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду.Особа, яка не є стороною виконавчого провадження, звернулася до адміністративного суду з позовом до управління ДВС про визнання протиправними дій державного виконавця щодо складання акта опису та арешту майна про вилучення автомобіля та передачу цього транспортного засобу на відповідальне зберігання третім особам. Відповідно до норм частин 4, 5 статті 82 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, а також прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані.Спори, що виникають під час виконання органами Державної казначейської служби України рішення суду про стягнення коштів з державного органу, мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства. Згідно із пунктом 15 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників дії (бездіяльність) та рішення органу Державної казначейської служби України можуть бути оскаржені відповідно до адміністративного суду.Спори, що виникають під час виконання судових рішень центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у порядку, установленому Законом України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються в порядку адміністративного судочинства.Заява про заміну сторони виконавчого провадження, яке розпочато за постановою про адміністративне правопорушення, що винесена начальником УПФУ, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Якщо примусове виконання здійснюється на підставі документів, виданих іншими (ніж судами) органами, — такі заяви та скарги учасників виконавчого провадження розглядають у порядку КАС України.Спір за скаргою на дії виконавця підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки скаржником оскаржуються дії виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання судового рішення, ухваленого за правилами КАС України.

Адміністративна юрисдикція у справах щодо стягнення грошових сум, збитків, відшкодування шкоди

Позов з приводу стягнення суб`єктом владних повноважень сум збитків, звернений до підконтрольної установи, яка не забезпечила виконання вимог органу державного фінансового контролю, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.Позивачем, який на час звернення до суду перебував на військовій службі, пред’явлено позов до університету та військової частини про стягнення компенсації за неотримане продовольче забезпечення за час проходження військової служби. Спір фактично виник між особою, яка проходила військову службу, та суб’єктом владних повноважень, а отже, є публічно-правовим.Вимоги про відшкодування шкоди, як майнової, так і моральної, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.Оскільки моральна шкода стосується, на думку позивача, протиправних дій Фонду гарантування вкладів з несплати гарантованих виплат, то відповідно до ст. 21 КАС України ці вимоги мають розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Адміністративна юрисдикція у справах за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.Спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів у сумі, що не перевищує 200000 грн. (якщо адміністративна рада Фонду не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов’язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування.Адміністративна юрисдикція в інших категоріях справСпір у справі за позовом особи до КДКА про визнання рішення протиправним, зобов’язання вчинити дії є публічно-правовим, оскільки стосується позбавлення особи права на зайняття адвокатською діяльністю. Рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено як до Вищої КДКА, так і до суду, а розгляд у суді повинен відбуватися за правилами адміністративного судочинства.Вимоги про визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення є публічно-правовими і не пов’язані з реалізацією позивачем договірних відносин щодо отримання та оплати комунальних послуг, а тому підлягають розгляду за нормами КАС України.Спір за позовом фізичної особи, яка звернулася до суду, але він не виконав обов’язку щодо реєстрації та розподілу через автоматизовану систему документообігу позовної заяви, необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства.Спори щодо правомірності укладення угоди за участю Пенсійного фонду України, предметом якої є розстрочення погашення боргу на виплату і доставку пенсій, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення», підвідомчі судам адміністративної юрисдикції, адже укладаючи таку угоду, Пенсійний фонд України реалізує функції держави та діє як суб’єкт владних повноважень. Відповідно ця угода є складовою частиною адміністративних правовідносин, а спір, що виник із таких відносин, -публічно-правовим.Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на час звернення позивачем у жовтні 2015 року до суду з позовом про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності був суб’єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями.Позовні вимоги фізичної особи до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про призначення та виплату одноразової допомоги внаслідок смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві підлягають розгляду за правилами КАС України.

НАЛЕЖНІСТЬ СПРАВ ДО ГОСПОДАРСЬКОЇ, А НЕ ДО ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

Господарська юрисдикція у справах щодо банківського вкладу, кредиту, іпотеки, застави, поруки

За умовами окремих договорів поруки поручителі взяли на себе зобов’язання самостійно відповідати перед кредитором за виконання грошових зобов’язань боржником за кредитним договором, тому кредитна заборгованість підлягає стягненню з кожного поручителя окремо. Отже, позовні вимоги юридичної особи — банку до юридичної особи — поручителя підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (тобто з 15 грудня 2017 року) до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці. У цьому випадку суб’єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Положення пункту 1 частини першої статі 20 ГПК України не пов’язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці, з об’єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи — боржника за основним зобов’язанням.

Господарська юрисдикція у земельних справах

Після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки відповідачем — фізичною особою засновано фермерське господарство, яке зареєстровано як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов’язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи.Спори, пов’язані з наданням без проведення земельних торгів в оренду земельної ділянки існуючому фермерському господарству шляхом надання в оренду додаткової земельної ділянки для ведення фермерського господарства його засновнику і подальшого передання цієї дСпори про право власності та інші речові права Спори про право власності Систематизовані постанови ВП ВС у справах цивільної юрисдикції Суддя Денис Баронін систематизував постанови Великої Палати Верховного Суду, які можуть бути корисними під час розгляду справ цивільної юрисдикції. СИСТЕМАТИЗОВАНІ ПОСТАНОВИ ВП ВС У СПРАВАХ ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ Суддя Сєвєродонецького міського суду Денис Баронін створив Систематизований покажчик постанов Великої Палати Верховного Суду, які можуть бути корисними під час розгляду справ цивільної юрисдикції. Систематизований покажчик постанов Великої Палати Верховного Суду сформований станом на 15 жовтня 2018 року регулярно оновлюється та доповнюється. Цей покажчик сформований для забезпечення зручного пошуку постанов за потрібною тематикою або для контекстного пошуку з використанням комбінації клавіш Ctrl + F (після чого у пошуковому рядку слід вказувати потрібне ключове слово або корінь слова, наприклад «кредит», «недійсно», «625» тощо). Кожний абзац містить гіперпосилання в ЄДРСР на відповідну постанову, яка відкривається при натисканні на текст абзацу. ** Постанови в тих справах, де Велика Палата Верховного Суду робила схожі висновки (як правило, з приводу юрисдикції спорів), включені до покажчику один раз по одній з подібних справ. *** До цього покажчику включалися лише ті постанови, які можуть бути корисними під час розгляду справ цивільної юрисдикції. Наприклад, більшість постанов з приводу розмежування господарської та адміністративної юрисдикції до покажчику не включалася. СПОРИ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА СПОРИ ПРО САМОЧИННЕ БУДІВНИЦТВО Аби новостворене майно стало об’єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація. Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано у процесі цього будівництва (створення майна). Спори про право власності та інші речові права володіння чужим майном У спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з’ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ Загальні питання, що виникають при визначенні дійсності, недійсності або нікчемності всіх видів договорів (правочинів) При виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи Банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Наказ Банку не є підставою для застосування наслідків нікчемного правочину, тому не може вважатись одностороннім правочином. Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи». Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації. В абзаці другому частині другої статті 215 ЦК України закріплено, що у випадках, установленим цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. У такому випадку якщо сторона прагне визнання правочину як такого, що породжує конкретні правові наслідки, вона може заявити вимоги про визнання такого правочину (договору) дійсним. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ТА ЇХ РІЗНОВИДІВ Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. Виходячи з наведеного сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці — державна виконавча служба та організатор електронних торгів, та покупець — переможець електронних торгів. У справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатись всі сторони правочину — державна виконавча служба, організатор торгів та переможець. З’ясувавши, що спірні договори купівлі-продажу укладені з порушенням закону, оскільки об’єктами, відчуженими за цими договорами, було забезпечено позов в іншій справі, суд дійшов обґрунтованих висновків про визнання спірних договорів недійсними і скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, здійсненої на підставі їх укладення. Посилання на те, що на момент укладення спірних договорів ухвала судді про забезпечення позову ще не перебувала на виконанні органів державної виконавчої та реєстраційної служб, не має правового значення, оскільки за змістом статті 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи. Зобов’язання з розірвання договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем покладені на сторони такого договору і новий власник, який виявив бажання стати споживачем електричної енергії, не наділений ні повноваженнями вчиняти дії, направлені на розірвання договору про постачання електричної енергії, стороною якого він не був, ні нести будь-яких обов’язків у правовідносинах, які виникли між іншими суб’єктами. Укладення договору про постачання електричної енергії є обов’язком постачальника електричної енергії і запропонований договір повинен відповідати типовому договору про постачання електричної енергії. Відмова постачальника електричної енергії від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та ПКЕЕ. В разі невиконання постачальником електричної енергії зобов’язання з укладення договору про постачання електричної енергії, який відповідає типовому договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом зобов’язання. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ НАЙМУ (ОРЕНДИ) Відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Запровадження надзвичайного режиму роботи банківської системи та призупинення здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою, неможливість використання майна згідно з умовами договору, не можуть однозначно засвідчувати неможливість використання такого майна ані відповідно до мети договору, яка не обмежується лише здійсненням фінансових операцій, ані взагалі, зокрема і з метою, що не суперечить положенням договору та/або закону, а отже наведена судами обставина щодо прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 06 серпня 2014 року №466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» не є абсолютною самостійною підставою для застосування норми частини шостої статті 762 ЦК України. Фактом початку та відповідно припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря. Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди. Суди залишили поза увагою той факт, що в матеріалах справи немає відповідних актів приймання-передачі частини капітальної споруди орендарю, а також повернення спірного майна, у зв’язку із чим у цьому випадку визначальним для правильного застосування положень статті 629 і частини другої статті 795 ЦК України та стягнення орендної плати є встановлення періоду фактичної можливості користування орендованим приміщенням, а не самі по собі вимоги про усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ НАДАННЯ ПОСЛУГ, В ТОМУ ЧИСЛІ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИХ Виходячи з положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору. Сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов’язання. Споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов’язку оплачувати надані йому послуги. Відповідно до статті 907 ЦК України порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін. Висновки постанови Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1584цс17 стосовно застосування цієї статті у конкретних правовідносинах за участю ТОВ «Авто Просто» не суперечать висновкам, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ СТРАХУВАННЯ Законодавство України не передбачає солідарного обов’язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого. Відтак, помилковим є висновок судів про стягнення солідарно з відповідачів страхового відшкодування, трьох процентів річних від простроченої суми, а також інфляційних втрат. Для отримання страхової виплати за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого. Позивач (потерпілий), хоча і не є стороною договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачами, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов’язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов’язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов’язання. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з договором або Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Уклавши договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов’язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов’язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового (добровільного) страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб’єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ ПОЗИКИ (В ТОМУ ЧИСЛІ З РОЗПИСОК) Частина перша статті 1048 ЦК України щодо одержання від позичальника процентів від суми позики застосовується лише у випадку правомірної поведінки боржника. Стягнення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами відбувається згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ КРЕДИТУ Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. «Курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток. Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов’язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред’явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов’язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який був на власний розсудзмінений кредитором в частині умов щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов’язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів. Розірвання кредитного договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов’язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ ПОРУКИ Після спливу строку виконання основного зобов’язання у позивача виникло право протягом наступних шести місяців пред’явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов’язання боржника. І після спливу цих шести місяців порука припинилася. Умови договору поруки про дію договору до настання певних обставин не означають, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу. Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред’явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов’язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов’язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ ІПОТЕКИ Лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред’явлення вимог кредитором до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов’язань, забезпечених іпотекою.Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов’язаннями, а також припинення таких зобов’язань. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону №898-IV є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Кредитний договір є неукладеним, а тому, оспорюваний договір іпотеки, який укладався в забезпечення виконання зазначеного кредитного договору, є недійсним. Внесення нотаріусом до реєстру запису про припинення іпотеки є офіційним підтвердженням існування юридичного факту припинення іпотеки відповідно до підстав, передбачених положеннями чинного законодавства, але такий факт не створюється реєстраційною дією нотаріуса. Існування спірного запису в реєстрі про припинення іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права доводити обставини дійсності такої іпотеки в суді. В разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов’язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов’язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення. Розірвання кредитного договору має наслідком припинення на майбутнє зобов’язання кредитодавця та позичальника, а також припинення на майбутнє поруки і застави (іпотеки) за обов’язками позичальника, які можуть виникнути, зокрема, за статтею 625 ЦК України після такого розірвання. Порука та застава (іпотека) не припиняються за обов’язками позичальника щодо заборгованості за кредитом, процентів і неустойки, які існували на момент розірвання кредитного договору. Тобто, розірвання кредитного договору не є підставою для припинення поруки та застави (іпотеки), які можуть забезпечувати виконання зобов’язання, що виникло до моменту такого розірвання. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ ЗАСТАВИ Ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення запеченого обтяженням зобов’язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави. Встановивши, що позивач не надав витягу з державного реєстру обтяжень на підтвердження наявності чи відсутності інших обтяжувачів для перевірки виконання вимог, передбачених статтею 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет застави. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ ФАКТОРИНГУ ТА ВІДСТУПЛЕННЯ ПРАВ ВИМОГИ Великою Палатою Верховного Суду проведено детальний аналіз ознак, що розмежовують договір факторингу і правочин щодо відступлення прав вимоги (цесії). Порушення вимог до форми, змісту, суб’єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ Під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації, вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. При цьому кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються в межах граничної суми відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за визначеною Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедурою. Оскільки вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами в межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів, то його уповноважена особа не є належним відповідачем за вимогами про стягнення такого відшкодування чи його частини. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком щодо преклюзивності тридцятиденного строку на прийняття вимог кредиторів. Обмеження надзвичайно коротким строком кредиторів у зверненні з вимогами про включення до реєстру акцептованих кредиторів з урахуванням процедури доведення до відома кредиторів про зміну правового статусу банку без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій кредитора банку, не є необхідним у правовій державі. Таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав кредиторів та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном, у здійснення майнових прав. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ ПРО БАНКІВСЬКИЙ РАХУНОК Здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов’язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ДОГОВОРІВ ПІДРЯДУ Договір підряду – це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. При чому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, що направила оферту, акцепту. В оферті та в акцепті щодо виконання будівельних підрядних робіт повинна бути чітко виражена воля осіб щодо істотних умов договору. Обов’язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) закон покладає саме на замовника. Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. Зважаючи на погодження сторонами переліку та вартості робіт, часткове виконання узгоджених умов як з боку позивача (перерахування частини авансу), так і з боку відповідача (виготовлення та доставка частини брусів), договір підряду сторони уклали. Проте, у такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов’язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов’язання, яке лишилося невиконаним, то суд відхиляє доводи про те, що після закінчення стоку дії укладеного між сторонами договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим договором та їх прийняття позивачем. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З ПОПЕРЕДНІХ ДОГОВОРІВ Наслідки порушення попереднього договору однією зі сторін розкриті у частині другій статті 635 ЦК України. І вони застосовуються, якщо інше не встановлено тим самим попереднім договором або актами цивільного законодавства. Наслідків, про застосування яких просить позивач (зобов’язання укласти договір), немає ні у попередньому договорі, ні у цивільному законодавстві України. СПОРИ З ПРИВОДУ ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 625 ЦК УКРАЇНИ, ЯКІ НЕ УВІЙШЛИ ДО ІНШИХ КАТЕГОРІЙ СПОРІВ Та обставина, що грошові кошти за договором повинні надійти до обласного бюджету, не виключає необхідності захисту таких коштів від знецінення та обов’язку відповідача як боржника у спірних правовідносинах компенсувати наслідки інфляційних процесів, які відбулися за час його прострочення. СПОРИ ПРО НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ СПОРИ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ Приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов’язань, а грошове зобов’язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. Спори про відшкодування шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду У справі про визначення розміру середньомісячної заробітної плати та відшкодування майнової шкоди за період відсторонення від роботи у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності належним способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою про визначення розміру середнього заробітку, який особа втратила внаслідок незаконних дій, та стягнення визначених сум за рахунок коштів державного бюджету. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Суди першої й апеляційної інстанцій визначили моральну шкоду у мінімально можливому розмірі та не навели належного обґрунтування такому висновку. СПОРИ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ДЖЕРЕЛОМ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ Володільцем об’єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об’єктом. Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, та несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України. СПОРИ ПРО СТРАХОВІ ВИПЛАТИ У ЗВ’ЯЗКУ З УТРАТОЮ ПРОФЕСІЙНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ Постановами КМУ № 531, 637 та 595, а також постановою Правління Фонду від 11 грудня 2014 року № 20 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам. Однак, зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Ці підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Ненадання позивачем, який не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат. СПОРИ З ПРИВОДУ БЕЗПІДСТАВНО НАБУТОГО МАЙНА Висновки судів про необхідність нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами за аналогією закону на підставі приписів статті 1048 ЦК є помилковими. Стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов’язань. У разі прострочення виконання зобов’язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК. Для кондикційних зобов’язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Ухвалою господарського суду визнано недійсною в частині стягнення з позивача суми виконавчого збору постанову відділу примусового виконання. Зазначене свідчить про безпідставне стягнення відділом примусового виконання виконавчого збору, у зв’язку з чим підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України. Помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України. Відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через Відділ примусового виконання (дії якого призвели до безспірного стягнення коштів) та Казначейську службу (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України. Положення глави 83 ЦК застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні, однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави. СПОРИ У СПРАВАХ ПРО СПАДКУВАННЯ Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред’явлення вимог кредитором до спадкоємців, застосовується і до кредитних зобов’язань, забезпечених іпотекою. Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов’язаннями, а також припинення таких зобов’язань. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ ЖИТЛОВИХ ПРАВОВІДНОСИН СПОРИ У СПРАВАХ ПРО ВСЕЛЕННЯ ТА ВИСЕЛЕННЯ До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред’явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Позов про виселення є негаторним. СПОРИ СТОСОВНО СЛУЖБОВОГО ЖИТЛА Пункт 30 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями не містить вичерпних підстав для зняття військовослужбовця з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, оскільки передбачає можливість зняття особи з обліку й в інших передбачених законодавством випадках. Пункти 2.17, 2.19 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями також не передбачають підстав для залишення особи на обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов, з огляду на її звільнення у запас у зв’язку з закінченням строку дії контракту та наявністю лише 13 років календарної вислуги. Виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції. Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення відповідачів зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті. Разом з тим, суд даючи оцінку відповідності виселення відповідачів критерію пропорційності, лише вказав, що особа не надала жодних аргументів про неможливість її виселення без надання іншого житлового приміщення, та зазначив про визнання позовних вимог. Суди мають надавати оцінку виселення в контексті принципу пропорційності. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН СПОРИ ЩОДО ЗЕМЕЛЬ ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ Місцевий суд, з з’ясувавши, що ліси та землі лісового фонду України є об’єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, при цьому в даному випадку жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність права держави на спірну земельну ділянку, у зв’язку із чим правильно визнав незаконним та скасував рішення сільради від у частині затвердження проекту із землеустрою щодо відведення фізичній особі земельної ділянки площею для ведення особистого селянського господарства та передачі її у власність. СПОРИ ЩОДО ЗЕМЕЛЬ ВОДНОГО ФОНДУ Правовідносини, пов’язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України в зв’язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності. При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу. Незаконне заволодіння землями водного фонду приватними особами є неможливим, бо їх розташування свідчить про неможливість виникнення приватного власника (а отже, і володільця). Правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами, що належать територіальній громаді, здійснює орган місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є селищна рада. А тому виконавчий комітет селищної ради своїм рішенням про передачу у приватну власність спірних земельних ділянок перевищив свої повноваження та передав у приватну власність землі, які відносяться до категорії земель водного фонду. СПОРИ ЩОДО ЗЕМЕЛЬ ОБОРОНИ Правочини, що передбачають відчуження земельних ділянок, які відносяться до земель оборони, здійснюються з обов’язковим наданням Кабінетом Міністрів України, як органом, що здійснює розпорядження цими землями, згоди на таке відчуження. Виникнення права власності на нежитлові будівлі, розміщені на земельній ділянці, що перебувала у постійному користуванні, в осіб, які згідно земельного законодавства не можуть бути суб’єктами права постійного користування, не є підставою для переходу права постійного користування на землю до названих осіб і не зумовлює автоматичного набуття права оренди такої земельної ділянки. СПОСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВ У ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ Прийняте РДА (як суб’єктом владних повноважень) розпорядження про передачу громадянам у власність земельних ділянок є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власників земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право власності земельної ділянки і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Відтак обраний спосіб захисту порушених прав (оскарження рішення суб’єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою) не забезпечує їх реального захисту. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов’язок об’єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення. Суди, з’ясувавши, що право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте сільрадою з перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою відповідним органом виконавчої влади не вчинялося, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника — держави — поза його волею, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача в порядку статті 388 ЦК України. Суд не врахував права органу місцевого самоврядування вирішувати питання щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України до компетенції судів віднесено розгляд вимог виключно про спонукання розглянути подане зацікавленою особою клопотання без визначення змісту самого рішення. Зобов’язання судом внести певні зміни до рішення міської ради за відсутності відповідного волевиявлення органу є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції. Право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи. При цьому рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб’єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (користування). Позовні вимоги щодо набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, мають бути заявлені до осіб, на ім’я яких було зареєстровано право власності (постійного користування), оскільки предмет спору безпосередньо стосується їх прав та обов’язків. ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЗЕМЛЕЮ (ОРЕНДА) Переважне право орендаря буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору. До моменту оформлення власником об’єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об’єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов’язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду). На час укладення оспорюваного договору оренди за фізичною особою було зареєстроване право постійного користування земельною ділянкою — об’єктом оренди, однак зазначена земельна ділянка перебувала у власності держави. Повноваження власника спірної земельної ділянки здійснювало Головне управління Держгеокадастру, яке не приймало жодного рішення щодо передачі земельної ділянки в оренду будь-кому. З урахуванням викладеного, позивачка не мала права розпорядження земельною діяльною, яка є предметом оспорюваного правочину. Суди дійшли вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України. НАБУТТЯ ПРАВА НА ЗЕМЛЮ ГРОМАДЯНАМИ ТА ЮРИДИЧНИМИ ОСОБАМИ Власник житлового будинку та господарських споруд має право на приватизацію земельної ділянки, у тому числі шляхом безоплатної передачі йому земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, на якій розташовані вказані споруди, а також необхідної частини земельної ділянки для їх обслуговування, в межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України. Повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, суду у земельних відносинах Підпункт 8 пункту «б» частини першої статті 33 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить до делегованих повноважень сільських рад у сфері регулювання земельних відносин лише підготовку висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Зазначена норма не наділяє сільські ради правом на переведення земельних ділянок за межами населеного пункту у землі запасу сільської ради. Право здійснювати розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передавати їх у власність або користування фізичним та юридичним особам, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування та не може бути делеговане суду. Суд дійшов передчасного висновку про можливість визнання права власності на земельну ділянку, яка відноситься до земель комунальної власності, за особою. Недотримання міською радою вимог статті 142 ЗК України щодо встановленого законодавством порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача та неотримання на момент прийняття оскаржуваного рішення органом місцевого самоврядування необхідної згоди органу влади, свідчить, що рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, прийняття її до земель запасу міської ради та переведення до категорії земель житлової забудови не відповідає вимогам як ЗК України, так і статті 63 Закону України «Про вищу освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, і прийняте органом місцевого самоврядування за межами власних повноважень. Тобто припинення права постійного землекористування повинно здійснюватися власником земельної ділянки — державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попереднірішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення пов’язується з дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов’язаних з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб’єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ СІМЕЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН СПОРИ ПРО СТЯГНЕННЯ АЛІМЕНТІВ Пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за наведеною у постанові формулою. СПОРИ, ПРО ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ, ВИЇЗД ДИТИНИ ЗА МЕЖІ УКРАЇНИ Нормами Конвенції про права дитини, Сімейного кодексу України закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв’язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків. При вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З урахуванням обставин, які свідчать про те, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків відповідатиме найкращим інтересам дитини, дозвіл на такий виїзд за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення. СПОРИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН СПОРИ ПРО ПОНОВЛЕННЯ НА РОБОТІ, ЗВІЛЬНЕННЯ З РОБОТИ Невиконання підприємством (установою, організацією), яке звільнило вагітну жінку, обов’язку по працевлаштуванню є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпПУкраїни обов’язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, виплати їй середньої заробітної плати на період працевлаштування, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, а не про поновлення на попередній роботі. Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ліквідатор повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю, зокрема, він звільняє жінок, які мають дітей віком до трьох років, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та повідомляє про таке вивільнення державний центр зайнятості, на який законом покладено обов’язок їх працевлаштування. СПОРИ ПРО СТЯГНЕННЯ СЕРЕДНЬОГО ЗАРОБІТКУ ЗА ЧАС ЗАТРИМКИ РОЗРАХУНКУ ПРИ ЗВІЛЬНЕННІ ТА ЗА ЧАС ВИМУШЕНОГО ПРОГУЛУ Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Посилання на пункт 32 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 1992 року № 9 є помилковим, оскільки викладені в ньому роз’яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, який припинив свою дію. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ ЗАГАЛЬНА ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв’язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених стороною позивача поважних причин її пропуску. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції. До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред’явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. ОБЧИСЛЕННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ Днем настання події (днем вчинення ДТП) є 14 лютого 2014 року. Отже, загальна позовна давність тривалістю у три роки починає перебіг 15 лютого 2014 року і спливає у відповідні число та місяць останнього року, тобто такі, що відповідають числу та місяцю настання події. З урахуванням наведеного, у цій справі позовна давність спливає у число та місяць останнього третього року — 14 лютого 2017 року. ПОЧАТОК ПЕРЕБІГУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ Норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Під час розгляду справи судом встановлено порушення прав Кабінету Міністрів України, проте суди не встановили початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, а сторони не надали жодних доказів на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду. Положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів. Як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ У РАЗІ ЗМІНИ СКЛАДУ СТОРІН У ЗОБОВ’ЯЗАННІ Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, мала до особи, відповідальної за завдані збитки у деліктному зобов’язанні, що виникло внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Заміна кредитора у деліктному зобов’язанні в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією, що не змінює порядку перебігу позовної давності. ЗАСТОСУВАННЯ ДЕЯКИХ НОРМ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА Велика Палата Верховного Суду вважає можливим керуватися однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». СПОСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення — гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. УЧАСТЬ ПРЕДСТАВНИКІВ У ПРОЦЕСІ За відсутності статусу юридичної особи трудовий колектив не наділений процесуальною правоздатністю. Відповідно, профспілка не може виступати представником трудового колективу у позовах про визнання права власності, адже не можна представляти в суді довірителя, який не наділений процесуальною правоздатністю. Профспілка не може розглядатись і як представник фізичних осіб — членів трудового коллективу. Професійна спілка може представляти члена трудового колективу — фізичну особу в цивільному процесі лише за наявності документів, що підтверджують повноваження представника (довіреності). СТИЛЬ ВИКЛАДУ ТА ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ Резолютивні частини рішень у спорах про повернення помилково або надміру сплачених сум виконавчого збору не повинні містити відомостей про суб’єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. СУДОВІ ВИТРАТИ ТА СУДОВИЙ ЗБІР Споживач звільняється від сплати судового збору як при поданні позовної заяви, так і на наступних стадіях цивільного процесу, зокрема при поданні апеляційної скарги. Перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір, наведений у частині другій статті 3 Закону України «Про судовий збір», і в цьому переліку відсутні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби. Водночас у частині другій статті 4 вказаного Закону не встановлено ставки судового збору за подання скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, проте визначено ставку судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг на всі ухвали суду без винятку. Склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Закриття провадження у справі (крім закриття з підстав неможливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства) У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову – це річ, щодо якої виник спір. Зміна законодавства після відкриття провадження у справі не тягне за собою можливості закриття такого провадження, крім випадків, коли це прямо передбачено у законі чи визначено виключну підсудність спору конкретному суду. ОСКАРЖЕННЯ ДІЙ ВИКОНАВЦІВ Виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження». У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення. Строк пред’явлення виконавчого документа до виконання переривається пред’явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а повернення стягувачу виконавчого документа на підставі заяви не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання. Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів Проведення виконавцем розрахунку відсотків не є втручанням у відносини, врегульовані в арбітражному застереженні, та не може вважатися виходом за межі повноважень і порушенням публічного порядку. ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В СУДАХ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ТА КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ За відсутності поважних причин неподання нового доказу до суду першої інстанції апеляційний суд не мав права досліджувати цей доказ, поданий позивачем в апеляційній інстанції. Не має такого права за змістом частини першої статті 400 ЦПК України і суд касаційної інстанції. Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції.Провадження у справі про банкрутство ТОВ було порушено ухвалою господарського суду від 24 лютого 2016 року, цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Зазначена обставина не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час ухвалення цього рішення (28 липня 2015 року) її не існувало. НАЛЕЖНІСТЬ СПРАВ ДО ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ ЩОДО БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ, КРЕДИТУ, ІПОТЕКИ, ЗАСТАВИ, ПОРУКИ Позовні вимоги кредитора — юридичної особи до поручителів (фізичних та юридичних осіб), які не мають солідарного обов’язку, та до боржника — юридичної особи за основним зобов’язанням щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, подані до суду до 15 грудня 2017 року підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. З 15 грудня 2017 року у випадку об’єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов’язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов’язання. Зі змісту статті 15 ЦПК України у редакції, яка діяла на час розгляду справи, можна зробити висновок про можливість розгляду саме у порядку цивільного судочинства вимог юридичної особи (банк) до фізичної особи (боржник), фізичної особи (поручитель) та юридичної особи (поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Аналіз положень кредитного договору та норм законодавства дає підстави для висновку, що кредитний договір був укладений з особою як зі споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», тобто як із фізичною особою, яка отримала відповідний кредит для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з його підприємницькою діяльністю. Сторони кредитного договору не зазначали про його господарський характер, відповідно до якого він повинен укладатися з дотриманням вимог Господарського кодексу України щодо господарських договорів. Доказів використання відповідачем кредитних коштів, отриманих від кредитора на виконання кредитного договору для здійснення ним підприємницької діяльності як фізичною особою — підприємцем матеріали справи не містять. Таким чином, такий спір за суб’єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Позовну заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором було направлено банком до суду у вересні 2015 року, у той час як припинення підприємницької діяльності відповідачки здійснено у січні 2015 року. Тобто на час звернення до суду із цим позовом, відповідачка втратила статус підприємця та відповідає за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльність, як фізична особа. ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ Справа за позовом фізичної особи до Банку про визнання кредитором та внесення до реєстру кредиторів у процедурі ліквідації банку має розглядатися у порядку цивільного судочинства, адже спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди й у силу вимог закону на банк, від імені якого діє Фонд гарантування вкладів, в указаному спорі покладено обов’язок відшкодувати зазначені кошти від імені сторони правочину. Порушення прав позивача, які стали підставою для звернення до суду, допустив саме банк, ще до запровадження в ньому тимчасової адміністрації, і позовні вимоги про стягнення коштів за депозитними правочинами та відшкодування моральної шкоди не стосуються безпосередньої діяльності (бездіяльності) Фонду гарантування вкладів як державної спеціалізованої установи. Оскільки лише Фонду гарантування вкладів за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини щодо включення кредиторських вимог вкладника – фізичної особи до реєстру акцептованих вимог кредиторів випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд діють як представники сторони договірних відносин. Лише Фонду гарантування вкладів за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини виникли у зв’язку з наявністю у позивача зобов’язань за кредитним договором. Вимоги позивача про зарахування в рахунок погашення його кредитних зобов’язань за кредитним договором грошових коштів, заявлених ним як кредиторські вимоги перед банком, прямо пов’язані з виконанням позивачем інших зобов’язань перед цим банком (умов кредитного договору), а тому цей спір не є публічно-правовим. Спір між фізичною особою та уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів на здійснення ліквідації банку про визнання дійсним договору банківського вкладу, стягнення вкладу є таким, що виник із договору банківського вкладу (депозиту), і дії відповідача порушують цивільні права. У приватноправових відносинах, тобто під час здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не є суб’єктом владних повноважень. Спір щодо включення вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів і про стягнення за договором банківського вкладу коштів, що перевищують граничну суму відшкодування, є приватноправовим і залежно від суб’єктного складу має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства. Фонд гарантування вкладів (його уповноважена особа) у таких правовідносинах виконує не владні управлінські функції, а здійснює представництво інтересів банку-відповідача як сторони відповідного договору. До суду звернулася фізична особа з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду гарантування вкладів про зобов’язання поновити банківську проводку за вкладним рахунком. У цьому випадку фактично виник спір між особою та банком щодо нездійснення останнім банківської операції — незарахування грошових коштів на депозит, а отже суди правильно розглянули спір в порядку цивільного судочинства. ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ У ЗЕМЕЛЬНИХ СПРАВАХ Наявність у фізичної особи статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки. Скасування рішень про передачу третій особі в оренду земельної ділянки не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки, оскільки у зв’язку з укладенням договору оренди земельної ділянки виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією права користування земельною ділянкою. У такому випадку захист порушеного права залежно від суб’єктного складу сторін має вирішуватися за нормами цивільного (господарського) судочинства. Якщо спір стосується права власності третіх фізичних осіб на земельні ділянки, яке підтверджується державними актами на право власності на земельні ділянки, то цей спір стосується цивільного права. У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після своєї реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися не в порядку адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Сільська рада як власник землі вільна у виборі суб’єкта щодо передачі земельної ділянки в приватну власність у порядку, визначеному законом та не здійснює при цьому владні управлінські функції. Тому предметом позову є саме перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, що не є предметом розгляду за правилами КАС України. Законність прийнятих суб’єктом владних повноважень рішень про продаж земельної ділянки, яка перебувала у правомірному користуванні (тобто ненормативних актів, які вичерпують свою дію після їх реалізації), має встановлюватися в порядку цивільного судочинства. Частина 1 статті 188 ЗК України від 2001 року передбачає особливості набуття земельної ділянки у власність (її приватизацію) громадянами у разі, якщо вказана земельна ділянка перебуває у їх правомірному користуванні. Тобто, в справі про покладення на сільську раду обов’язку здійснити приватизацію земельної ділянки у фізичної особи, яка мала земельну ділянку у користуванні, виникли відповідні цивільні права, які підлягають судовому захисту у порядку цивільного судочинства. Оскарження рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в оренду юридичній особі, яка, на думку позивача – фізичної особи, набула таке право оренди неправомірно, має здійснюватися в порядку цивільного судочинства (за наявності відповідного суб’єктного складу сторін). Позивач звернувся до суду за захистом своїх цивільних прав щодо усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом визнання протиправним розпорядження РДА, яким затверджено акт державної приймальної комісії про здачу в експлуатацію житлового будинку з господарськими будівлями, що належать на праві приватної власності третій особі. Спір у цій справі не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а стосується захисту приватних інтересів. Рішення суб’єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним — розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права та пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред’явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень. Спір стосовно визнання незаконним рішення відділу Держземагентства про погодження проектів землеустрою, внесення відомостей і проведення реєстрації та присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам виник щодо законності розпорядчих дій (бездіяльності), що ґрунтуються на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на земельну ділянку, до вирішення якого не можуть бути розв’язані питання, пов’язані з передачею землі у користування або власність. З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб’єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Позов, предметом якого є перевірка правильності передачі відповідних прав щодо земельної ділянки, не може бути розглянуто за правилами адміністративного судочинства. Спірні правовідносини виникли між учасниками справи не стільки щодо правомірності оскаржуваних розпоряджень РДА про надання дозволу на розробку технічної документації та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надання їх в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, скільки щодо правомірності рішення РДА про передачу в оренду земельних ділянок, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами ЦПК. Відповідач як фізична особа придбав нежитлові приміщення, що знаходяться на земельних ділянках, а також отримав згоду позивача на розроблення проектів землеустрою щодо відведення цих ділянок з метою подальшого оформлення їх оренди для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури. Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості. Фізична особа після проходження відповідних процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки — підприємця. Позивач просив визнати за ним право власності на земельну ділянку як за фізичною особою, посилаючись, що власником нежитлової будівлі, яка розташована на спірній земельній ділянці, він став на підставі договору купівлі-продажу саме як фізична особа. Позивачка фактично просить захистити свій приватний інтерес шляхом визнання протиправним рішення міськради про зміну цільового призначення земельної ділянки та зупинення використання земельної ділянки іншою особою. Спір про скасування рішень сільської ради стосується речового права як особи, так і селищної ради та правомірності здійснення відповідачем правомочностей землекористувача й виник у зв’язку з вимогою позивачів про усунення порушень їх прав як землекористувачів сусідніх земельних ділянок, тобто виник із цивільних, земельних правовідносин. Сама по собі відсутність у матеріалах справи правовстановлюючих документів на ім’я деяких позивачів не вказує на належність згаданого спору до компетенції адміністративних судів. Особа звернулася до суду за захистом свого права на безпечне для життя і здоров’я довкілля, яке на її думку, порушене у зв’язку передачею іншій особі для ведення фермерського господарства в оренду земельної ділянки, на якій орендар здійснює будівництво відгодівельного свинокомплексу. Оскаржуваний наказ управління Держгеокадастру про затвердження проекту документації із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки вичерпав свою дію у зв’язку з його виконанням та виникненням у іншої особи на підставі укладеного з відповідачем договору оренди права користування земельною ділянкою. Таким чином, цей спір стосується приватно-правових відносин, адже існує речове право особи на земельну ділянку, що виникло в результаті та після реалізації наказу. Сама лише обставина, що власник спірної земельної ділянки (фізична особа) не був зазначений позивачем під час подання позову як відповідач, не могла бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов’язків такої фізичної особи. Спір про визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру, яким затверджено проект землеустрою та надано земельну ділянку у власність фізичній особі, є приватноправовим і за суб’єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов’язки фізичної особи. Враховуючи те, що між сторонами виник спір з приводу володіння та користування земельною ділянкою, позивачка має майновий інтерес щодо конкретного об’єкта нерухомого майна — земельної ділянки, і на зазначену ділянку претендує інша фізична особа, суди зробили правильний висновок про існування спору про право цивільне. Оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою створює перепони в реалізації права на отримання особою земельної ділянки під час здійснення встановленої діючим законодавством процедури щодо надання її у власність. Спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою) не стільки щодо правомірності оскаржуваного рішення про затвердження протоколу депутатської комісії щодо встановлення межових знаків між земельними ділянками, скільки щодо встановлення межі між земельними ділянками. Таким чином, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися судами цивільної юрисдикції. Спори, що виникають із земельних відносин, в яких, зокрема, беруть участь суб’єкти господарської діяльності, якщо предмет такого спору стосується прав чи обов’язків фізичних осіб, які не здійснюють у цих відносинах господарську діяльність як зареєстровані відповідно до закону підприємці, мають розглядатися за правилами цивільного судочинства. Фізичні особи, які набули земельні ділянки на підставі рішення сільської ради, мали бути залучені як співвідповідачі. Розглядаючи земельні спори, узгоджувальна комісія з питань вирішення земельних спорів діє від імені сільради, у зв’язку із чим прийняті нею рішення у формі висновку по суті такого спору породжують певні права та обов’язки визначеного кола осіб, отже, можуть бути оскаржені в порядку та спосіб, установлені для рішень, прийнятих безпосередньо самим органом місцевого самоврядування. Звернення осіб про скасування висновку узгоджувальної комісії пов’язане із захистом права кожної з них на земельну ділянку. Позивачка обґрунтовувала позов про скасування рішення органу місцевого самоврядування наявністю в неї існуючого речового права на спірну земельну ділянку. Оскільки орган місцевого самоврядування надав відповідачці дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, співвласником якої вважає себе позивачка, то у цьому випадку обраний спосіб захисту приватного права є запобіганням вчиненню дій, що порушують права та створюють небезпеку порушення цивільних прав. І саме від встановлення обставин, з якими позивачка пов’язує виникнення в неї речового права на спірну земельну ділянку, залежить правильне вирішення спору. Здійснення захисту такого цивільного права, як і встановлення його існування, не віднесено до компетенції адміністративного суду. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі стосовно оскарження рішення суб’єкта владних повноважень про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність чи у користування, суд повинен з’ясувати, чи було це рішення реалізоване, тобто, чи набув його адресат відповідне речове право на земельну ділянку, після чого оскаржене рішення вичерпало свою дію. Якщо з позовної заяви та додатків до неї неможливо встановити факт набуття адресатом оскарженого рішення речового права на земельну ділянку, суд відкриває провадження у справі. У разі, якщо після цього буде встановлено, що вказане речове право адресат оскарженого рішення не набув, суд закриває провадження у справі. Враховуючи те, що у справі за позовом фізичних осіб про визнання протиправними і скасування рішень міськради про відмову в передачі земельної ділянки кожному з них у приватну власність для будівництва та обслуговування жилих будинків, а також зобов’язання розглянути проекти землеустрою щодо передачі земельних ділянок у приватну власність виник спір з приводу володіння та користування земельними ділянками, позивачі мають майновий інтерес щодо конкретного об’єкта нерухомого майна — земельної ділянки, на якій розташований належний кожному із них житловий будинок та відповідні господарські споруди, і на зазначені ділянки претендує інша юридична особа, суд зробив правильний висновок про існування спору про право цивільне. Прокурор звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди, завдані використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської (підприємницької) діяльності суди мали встановити факт здійснення відповідачем як фізичною особою-підприємцем на цій земельній ділянці діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. За відсутності встановлених судами обставин фактичного використання відповідачем земельної ділянки для здійснення господарської діяльності в якості підприємця відсутні й підстави для розгляду справи за правилами господарського судочинства. Спір про визнання незаконним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень, яким вирішено питання щодо права користування земельною ділянкою за цивільно-правовою угодою (договором суперфіцію), має розглядатися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне. Спірні правовідносини стосовно скасування пункту рішення виконавчого комітету районної ради міста в частині затвердження акта обстеження земельної ділянки виникли між учасниками справи щодо протиправності акта обстеження земельних ділянок органами місцевого самоврядування, які були передані у власність іншій особі рішенням міської ради, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Цивільна юрисдикція у справах, пов’язаних із оформленням, визнанням, усуненням перешкод у реалізації, позбавленням права власності на майно (крім земельних справ) За правилами цивільного судочинства можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також про скасування свідоцтва про право власності, виданого на підставі такого незаконного рішення. Не будучи учасником ТОВ, позивач звернулася до суду з позовом до засновників ТОВ і самого товариства про захист цивільного права. Порушення права власності обґрунтовує незаконним внесенням у статутний капітал ТОВ майна, яке належить їй на праві власності, а також зазначенням у редакції статуту цього товариства недостовірної інформації. Крім того, позовні вимоги фізичної особи, яка подала позов не як підприємець, про відшкодування моральної шкоди юридичною особою підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. Набуття права власності на об’єкти будівництва, зазначені у рішенні органу місцевого самоврядування про прийняття їх в експлуатацію, яке оскаржується, свідчить про те, що цей акт індивідуальної дії є реалізованим, отже подальше його оскарження до суду може безпосередньо вплинути на майнові права фізичної особи на ці об’єкти, а тому має вирішуватися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Спір про визнання права на приватизацію та зобов’язання вчинити дії щодо приватизації житлового приміщення є приватно-правовим. Той факт, що відповідач є заступником начальника Управління житлово-комунального господарства, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий. У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про оформлення права на власність подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою права на спірну будівлю має вирішуватися не в порядку адміністративної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Спір про визнання незаконним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень, яким вирішено питання щодо права власності на нерухоме майно, має розглядатися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне. Спір виник між юридичною особою та органом місцевого самоврядування з приводу неправомірності прийняття рішень щодо оформлення права власності третіх осіб на об’єкти нерухомості згідно з придбаними майновими паями та незаконності відповідних свідоцтв про право власності цих осіб, виданих їм на підставі рішень суб’єкта владних повноважень. Отже, виникає спір про право цивільне, який вирішується за правилами цивільного чи господарського (залежно від суб’єктного складу процесу) судочинства. Позивач звернувся до суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачем права власності на майно, що перебувало у примусово звільненому за рішенням виконавчого комітету приміщенні. Оскільки спірні правовідносини пов’язані із захистом порушеного права власності позивача, то цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. Оскільки спірні правовідносини щодо оскарження фізичною особою відмови органів соціального забезпечення у передачі автомобіля, наданого його батькові за життя як гуманітарної допомоги у зв’язку з інвалідністю, пов’язані із захистом порушеного права власності позивача, то цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. Обраний позивачем спосіб захисту порушених прав шляхом внесення змін до свідоцтва про право власності на квартиру в частині визначення суб’єктів права власності та в частині визначення виду права власності, а також шляхом видачі нового свідоцтва про право власності на квартиру з викресленням непотрібних відомостей, суперечить положенням КАС та ЦК. Спір у справі стосується права власності на нерухоме майно, тобто цивільного права. У разі якщо підґрунтям і метою пред’явлення позовних вимог про визнання незаконними свідоцтва про право власності на нерухоме майно та запису про державну реєстрацію цього права є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб’єкта владних повноважень, такі вимоги повинні пред’являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства. При цьому, справи у спорах, що виникають із приватноправових відносин, у яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов’язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. Спір у справі, що розглядається, стосується визнання незаконним та скасування рішення міськради про передачу комунального майна зі сфери управління одних комунальних житлово-експлуатаційних підприємств до сфери управління інших (новоутворених) комунальних підприємств. При цьому у разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про передачу майна з балансу на баланс між комунальними підприємствами, тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації, оспорювання правомірності набуття юридичною особою спірного майна залежно від суб’єктного складу учасників справи має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне. Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення селищної ради, яким скасовано попередньо прийняте рішення про право власності на нерухоме майно. За позицією позивача оскаржуване рішення зачіпає його інтереси, як спадкоємця майна померлої особи. При цьому, на нерухоме майно претендує також інша особа, яка вважає себе власником цього майна на підставі договору довічного утримання. Тобто предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення органу місцевого самоврядування, як суб’єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо набуття права власності на об’єкт нерухомості, що свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин. Звертаючись до суду з позовом про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації та реєстрації права власності третьої особи на квартиру з прибудованою верандою, позивач обґрунтовує вимоги тим, що особа подала на реєстрацію документи, які пізніше були скасовані судовими рішеннями. Разом з тим, після реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації третя особа набула право власності на квартиру з верандою, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, на підставі оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень, у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюється позивачем, тому цей спір стосується приватноправових відносин. Спір, який виник між фізичною та юридичною особою щодо придбання фізичною особою нерухомого майна, має розглядатися за правилами цивільного судочинства, якщо вказана фізична особа на момент укладення відповідного договору не була зареєстрована як підприємець, не придбавала нерухоме майно для здійснення як підприємець господарської діяльності та/чи фактично не використовувала його з такою метою. ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ ЩОДО САМОЧИННОГО БУДІВНИЦТВА ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ НЕРУХОМОСТІ Позов фізичної особи, яка має статус ФОП, про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Справа за позовом районної державної адміністрації до фізичної особи – власника квартири про зобов’язання демонтувати самовільно влаштований дашок із металевого каркасу та пластикового покриття над входом у належну йому квартиру має розглядатися у порядку цивільного судочинства. Не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства заявлені одночасно з вимогою про знесення гаража і вимоги про визнання незаконними дій міської ради при наданні документів на будівництво гаража та скасування будівельного паспорта на цей об’єкт. Оскарження відповідних актів і дій міської ради у цьому випадку не має на меті захисту прав позивача як учасника адміністративних правовідносин, а є зверненням щодо захисту його речових прав. Позов міської ради до фізичної особи з підстав порушення права власності територіальної громади самочинним зведенням прибудови до квартири та незаконним зайняттям земельної ділянки комунальної власності підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На обґрунтування позовних вимог про скасування рішення виконкому, яким надано дозвіл третій особі на проведення капітального ремонту покрівлі будинку з реконструкцією горища під житло позивач зазначила, що з початком робіт по реконструкції горища під житло, в квартирі, що належить їй на праві приватної власності, виявлено тріщину та провисання в стелі. Таким чином, цей позов подано на запобігання заподіяння шкоди житлу позивача внаслідок проведення ремонтних робіт третьою особою у справі. Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок проведення незаконної реконструкції частини будинку, яка заподіяла шкоду майну особи, а тому у позивача виникла необхідність захисту його цивільних (майнових) прав, у зв’язку із чим він звернувся до органів архітектурно-будівельного контролю, а в подальшому до суду. Отже, вимоги щодо неправомірності реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення будівельних робіт. ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ У ЖИТЛОВИХ СПРАВАХ Спір з виконавчим комітетом міської ради про зобов’язання внести фізичну особу — позивача до окремого списку осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, та надання норм житла згідно чинного законодавства є цивільно-правовим. Спір про забезпечення військовослужбовця житлом (визнання протиправними дій Квартирно-експлуатаційного відділу та Житлової комісії військової частини стосовно відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією) підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Рішення про передачу будівлі гуртожитку в оперативне управління навчальному закладу може позбавити особу можливості реалізувати право на житло відповідно до закону шляхом приватизації приміщень у гуртожитку, який перебуває у власності територіальних громад. Таким чином, спір у цій справі є цивільно-правовим, адже виник між обласною радою, яка здійснює управління гуртожитком від імені його власників, та мешканкою цього гуртожитку у зв’язку з порушенням житлових прав останньої. Спори про визнання незаконними та скасування індивідуальних актів суб’єктів владних повноважень щодо надання (приєднання) вільних кімнат у комунальних квартирах мають розглядатися за правилами цивільного судочинства. Спір щодо виключення квартири із числа службових є приватноправовим, оскільки його вирішення впливає на права та обов’язки фізичних осіб, які користуються такою квартирою, а справи у таких спорах за суб’єктним складом сторін не підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. Позивачка, заявляючи вимоги про визнання незаконною реєстрації місця проживання певних осіб в квартирі, фактично оскаржує дії іншої фізичної особи спрямовані на надання права реєстрації місця проживання та права користування зазначеною квартирою певним особам, оскільки вважає їх незаконними. Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру, вимоги ж до Департаменту реєстраційних послуг є похідними від них. Таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК України. Оскільки у позовних заявах про скасування розпорядження райадміністрації щодо оформлення права власності на будівлю гуртожитку йдеться про те, що райадміністрація порушила права позивачів на житло, яке гарантоване статтею 47 Конституції України, то зазначені позови не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, позаяк вони є цивільно-правовими. Оскільки позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування підпункту рішення відповідача щодо виключення квартири з числа службових, а спірне нерухоме майно (службова квартира) було надане в користування фізичній особі як службове жиле приміщення, то такий приватноправовий спір за суб’єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, з огляду на те, що його вирішення впливає на права та обов’язки цієї фізичної особи. При цьому доводи позивача про те, що цей спір виник між юридичними особами стосовно захисту цивільного права держави на нерухоме майно, не можуть бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов’язків фізичної особи. Справи за позовами про зобов’язання провести приватизацію квартири розглядаються у порядку цивільного судочинства. У таких спорах орган місцевого самоврядування реалізує свої повноваження власника державного житлового фонду, тобто перебуває з громадянином не в публічно-правових, а у приватно-правових відносинах. Спір щодо визнання протиправними дій міської державної адміністрації щодо відмови у виділенні житла сім’ї позивача та зобов’язання виділити соціальне житло виникли між учасниками справи з приводу реалізації та захисту житлових прав позивача, а отже, існує спір про цивільне право. Заступник прокурора Львівської області та треті особи обґрунтовують підстави для визнання протиправним оскаржуваного рішення виконкому міськради про надання гуртожитку статусу житлового будинку не порушенням органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій, а необхідністю захисту житлових прав мешканців будинку, які нібито порушені міськрадою та її виконавчими органами. Права, за захистом яких звернувся до суду позивач та треті особи, виникають із житлових відносин, що охоплюють питання права користування мешканцями будинку його житловими приміщеннями. Предметом розгляду у справі є протиправна, на думку позивача, бездіяльність відділу районної державної адміністрації, яка полягає у неприйнятті рішення про передачу особі у власність жилого приміщення. У даній справі спір пов’язаний з реалізацією житлових прав особи, зокрема прав на користування жилим приміщенням, його приватизацію, тобто із цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивача не здійснює, а є особою, яка представляє власника майна житлового фонду. Порушуючи питання про визнання неправомірним та скасування запису про державну реєстрацію права користування приміщенням горища третіми особами, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що у реєстратора не було законних підстав для реєстрації за третіми особами права користування спірним нежитловим приміщенням без письмової згоди всіх співвласників багатоквартирного будинку, а тому такі дії реєстратора порушують права позивача, як співвласника багатоквартирного будинку. Крім того, зазначає, що договір найму припинився у зв’язку зі смертю наймача. Таким чином, позовні вимоги фактично спрямовані на відновлення прав позивача на майно як співвласника, а позов заявлено на захист приватного інтересу. Здійснення такого захисту судом напряму залежить від вирішення питання, кому саме належить право користування спірним нерухомим майном, і відповідно правомірності набуття такого права шляхом укладення договору найму цього майна. Фізична особа звернулася до суду із позовом, в якому просила, по-перше, зобов’язати міську раду виконати вимоги статті 33 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та забезпечити її житлом; по-друге, згідно зі статтею 32 вказаного Закону надати їй земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво, що є способом реалізації права на забезпечення житлом. Метою пред’явленого позову є саме захист житлових прав фізичної особи, тобто спір є приватноправовим, а тому має розглядатися у порядку цивільного судочинства. Міська рада у цих правовідносинах не здійснює владних повноважень щодо іншого суб’єкта, а вирішує питання щодо конкретного житла чи земельної ділянки, які є, чи можуть бути предметом цих правовідносин. ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ ЩОДО РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ ТА ЇХ ОБТЯЖЕНЬ Спір за позовом фізичної особи до ТОВ та Управління державної реєстрації ГТУЮ про визнання неправомірними дій та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виник з приводу належності виконання договору іпотеки та правомірності заволодіння предметом іпотеки, а тому належить до цивільних правовідносин. Спір щодо оскарження рішення нотаріуса як державного реєстратора права власності на нерухоме майно підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, адже спірні правовідносини пов’язані із невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотеки), а позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог послався на протиправність позбавлення його права власності. Оскаржуваним фізичною особою реєстраційним діям державного реєстратора реєстраційної служби управління юстиції передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, про зміну форми власності спірного приміщення з колективної на приватну та передачу цього приміщення до статутного капіталу іншої юридичної особи, а також одержання свідоцтва про право власності на це приміщення. Спірні правовідносини про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора — приватного нотаріуса пов’язані із реєстрацією майнових прав, невиконанням умов цивільно-правової угоди, що випливають із договірних відносин. За таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим. Порушуючи питання про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, позивач фактично ставить питання щодо наявності чи відсутності у нього права власності на приміщення. Крім того, наявний спір про право на приміщення, що виключає можливість вирішення заявлених у справі вимог в порядку адміністративного судочинства. Незгода позивача, який є власником частини житлового будинку, з правомірністю набуття іншою особою права власності на мансардний поверх у цьому ж будинку, стала підставою для оскарження подальшої реєстрації відповідачем права власності на це майно. Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття особою права власності на об’єкт нерухомості, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Скасування рішень приватного нотаріуса з проведення реєстраційних дій за договорами оренди землі, обов’язково будуть впливати на майнові права тієї юридичної особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано. Спори про визнання незаконними та скасування рішень нотаріусів, які діяли на виконання делегованих повноважень державного реєстратора, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно розглядаються за правилами цивільного судочинства, якщо такі спори стосуються захисту цивільного права, зокрема випливають з договірних відносин, і якщо немає підстав для їх розгляду за правилами адміністративного судочинства. Скасування рішень реєстраційної служби з проведення реєстраційних дій за договором оренди землі вплинуть на майнові права ТОВ, з яким особа уклала відповідні договори оренди. Тому суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли вірного висновку, що спірні правовідносини, пов’язані з порушенням прав ТОВ на користування спірними земельними ділянками, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. У справі за позовом фізичної особи до державного реєстратора спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою) у зв’язку з укладенням додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок, зокрема, в частині розміру орендної плати та строку дії вказаних договорів, а отже, існує спір про право. Такий спір має вирішуватися судами за правилами ЦПК. Порушуючи питання про скасування рішення державного реєстратора ТОВ обґрунтовує свої вимоги тим, що на виконання умов договорів купівлі-продажу цінних паперів та про пайову участь у будівництві об’єкта нерухомості фізична особа не здійснила процедури погашення цільових облігацій, а отже, не набула майнових прав на об’єкт нерухомості. Тобто, спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою) на підставі невиконання третьою особою умов договорів, а отже, існує спір про право. Спір у справі про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за фізичною особою є цивільно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов’язані з виникненням у ЖБК та у фізичної особи права власності на спірні об’єкти нерухомого майна на підставі цивільно-правових угод, а захист таких прав у суді має відбуватися за правилами ЦПК. Виконавчий комітет міської ради та державний реєстратор цього комітету не можуть бути належними відповідачами за позовною вимогою про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку, якщо така вимога є похідною від вимоги про скасування рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого державна реєстрація була проведена. Вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, якщо ця вимога є похідною від спору стосовно такого майна, який був переданий місцевому загальному суду, має розглядатися за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства. Правильним є вирішення судами вимог прокурора, які стосуються здійсненої нотаріусом державної реєстрації права власності на земельну ділянку в порядку цивільного судочинства, з огляду на їх прямий зв’язок з виникненням права власності (частина четверта статті 334 ЦК України), а також, враховуючи те, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником та скасування попередньої реєстрації. Спірні правовідносини щодо скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем і третьою особою) у зв’язку з невиконанням договірних зобов’язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки — нерухоме майно та земельну ділянку, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. З огляду на те, що реєстраційні дії приватного нотаріуса, які оскаржує позивачка, вчинені на підставі правочинів, а саме договорів купівлі-продажу, які вона вважає недійсними та прийнятими з ознаками шахрайських дій невідомими їй особами, спір у цій справі не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами Цивільного процесуального кодексу України з метою встановлення відповідності вказаних договорів вимогам ЦК України. Порушуючи питання про скасування рішення державного реєстратора фізична особа обґрунтовує свої вимоги тим, що оскаржуване реєстраційне рішення вчинене на підставі скасованого апеляційним судом рішення суду першої інстанції, і його наявність унеможливлює оформлення спадщини на користь позивачки. При цьому позовні вимоги не ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора. Тобто у цій справі позивачка просить захистити свій приватний інтерес шляхом скасування рішення державного реєстратора та зупинення права власності іншої громадянки на спірний будинок, а тому спір пов’язаний з реалізацією цивільних прав позивачки. При видачі дубліката договору дарування нотаріус не виконує обов’язків суб’єкта владних повноважень, не вчиняє реєстраційних дій щодо права власності на майно, а виконує лише дії безспірної юрисдикції, тому позов про оскарження його відмови у видачі дубліката договору належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Предметом розгляду в справі в частині вимог про скасування реєстраційного посвідчення є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб’єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин. Спір стосується приватних інтересів фізичної особи, яка є останнім власником спірного приміщення, а тому такі вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного, а не господарського судочинства. ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ У ТРУДОВИХ СПРАВАХ У разі звернення фізичної особи до суду з позовом до банку, в якому він працював, та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з вимогами про порушення трудових прав, за змістом правовідносин такий спір не має ознак публічно-правового, оскільки виник з приводу невиконання Фондом як представником однієї зі сторін трудових правовідносин зобов’язань у вказаних правовідносинах. Колективні трудові спори це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин і порядок вирішення таких спорів визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Враховуючи суть спору за позовом Первинної профспілкової організації НБУ до НБУ про стягнення заборгованості з відрахування коштів на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу, спрямовану на врегулювання інтересів сторін трудових правовідносин, порядок вирішення яких визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», висновок судів про неможливість вирішення цього спору у порядку господарського судочинства є правильним. Саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства. Позовна заява фізичної особи до банку про визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення грошової компенсації, середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки відносно банку жодний господарський суд справу про банкрутство не порушував, а процедуру ліквідації банку як неплатоспроможного розпочав Фонд гарантування вкладів відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», норми якого є спеціальними. У справі за позовом суду до колишнього судді цього суду предметом позову є вимога стягнути з відповідача борг, а саме грошові кошти, які він отримав як оплату щорічної основної оплачуваної відпустки. Спосіб захисту, обраний позивачем, є більш характерним саме для цивільного права та судочинства (стаття 16 Цивільного кодексу України), а спір за своїм характером не пов’язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб’єкта владних повноважень. Правовідносини між сторонами не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, та не стосуються оскарження дій суб’єкта владних повноважень. ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ Незалежно від того, у якій юрисдикції розглянуто справу, на виконання рішення у якій проводилися торги, визначення юрисдикції у справі про визнання торгів недійсними залежить від суб’єктного складу сторін договору, а з урахуванням того, що продавцем є юридична особа, — то від того, чи є покупець юридичною чи фізичною особою та від змісту правовідносин між сторонами, які є цивільними. Юрисдикційність справ про оскарження електронних торгів визначається з огляду на склад сторін правочину. Якщо набувачем (переможцем електронних торгів) є фізична особа, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Справа щодо оскарження рішень державного виконавця у виконавчому провадженні з виконання вироку в частині цивільних позовних вимог підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Спірні правовідносини щодо оскарження дій державного виконавця у процедурі виконання рішення суду стосовно повернення конфіскованого майна пов’язані з безпідставним, на думку позивача, неповерненням відповідачем йому рухомого майна, а отже спір не є публічно-правовим і випливає з відносин, що регулюють право власності. За змістом положень Закону України «Про третейські суди» при вирішенні питання щодо визначення компетентного суду в розумінні цього Закону необхідно керуватися загальними правилами визначення юрисдикції (підвідомчості) кожного конкретного спору, який був предметом розгляду в третейському суді, встановленими відповідними нормами процесуального законодавства. Оскільки вимога про стягнення заборгованості розглядалася третейським судом до юридичної особи — позичальника та до фізичної особи — поручителя, то за суб’єктним складом сторін ця справа про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду підлягала б розгляду в порядку цивільного судочинства. Справа за позовом фізичної особи до двох фізичних осіб, відділу державної виконавчої служби, Головного територіального управління юстиції про виключення майна з-під арешту підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач звернувся до суду за захистом свого цивільного права, а саме, права власності на майно. Справа за позовом фізичної особи до міськрайонного суду про визнання незаконним підпису голови суду у виконавчих листах та визнання недійсними виконавчих листів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до ст. 369 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, яка була чинною станом на час розгляду справи). Фізична особа звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Департаменту ДВС МЮУ щодо виконання виконавчого листа про стягнення з банку на його користь грошових коштів. В цьому випадку особа оскаржила дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо невиконання судового рішення і метою звернення до суду було саме спонукання ВДВС до виконання судового рішення, а не оскарження дій посадових осіб Департаменту ДВС МЮУ. Суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства. Позивачі звернулися до суду з позовом до управління ДВС про невиконання статей 32, 34, 40 та 124 Конституції України заступником начальника управління під час примусового виконання виконавчого листа у цивільній справі. Отже, позивачі, які є стороною виконавчого провадження, звернулися до суду з позовом на дії (бездіяльність) посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України. За таких обставин, оскарження дій (бездіяльності) заступника начальника управління ДВС має відбуватися шляхом звернення до суду зі скаргою в порядку, визначеному ЦПК України. Державний виконавець просив суд надати дозвіл на примусове проникнення до нежитлового приміщення під час виконання рішення господарського суду. За правилами ЦПК України розгляд процесуальних питань, пов’язаних з виконанням рішень інших органів чи судів інших юрисдикцій, якщо спеціальним законом не врегульовано певної процедури здійснення окремих виконавчих дій, зокрема, надання дозволу на примусове проникнення до приміщення, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином, державний виконавець правильно звернувся з зазначеним поданням до загального суду. Вимоги про визнання протиправною бездіяльності територіального управління юстиції щодо неподання платіжного доручення та зобов’язання подати платіжне доручення про переказ коштів згідно з виконавчим листом, виданим в цивільній справі, стосуються оскарження дій державного виконавця при виконанні судових рішень, ухвалених за нормами ЦПК, а тому цей спір не є публічно-правовим у розумінні положень КАС. ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ ЩОДО СТЯГНЕННЯ ГРОШОВИХ СУМ, ЗБИТКІВ, ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ Адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої суб’єктом владних повноважень, й вони поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень. Вимог, наведених у КАС України, які могли бути підставою для розгляду у поєднанні з вимогами про відшкодування шкоди, позивачем не заявлялось. Оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття фізичною особою права власності на виплачену міськрайонним центром зайнятості матеріальну допомогу по безробіттю та стягнення цієї суми з нього як набутої без достатньої правової підстави, то цей спір має приватно-правовий, а не публічно-правовий характер. Позов про відшкодування витрат на навчання фізичної особи у вищому навчальному закладі внутрішніх справ України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Спір між військовою частиною та фізичною особою про стягнення вартості речового забезпечення у зв’язку зі звільненням з військової служби виник щодо правомірності набуття права власності на речове майно та стягнення з особи частини вартості цього майна, як набутого без достатньої правової підстави, тобто спір має приватно-правовий характер. Справа про застосування відповідно до статті 625 ЦК України заходів відповідальності за порушення грошового зобов’язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов’язання є суб’єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб’єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства. Спір щодо стягнення міським центром зайнятості з органу Пенсійного фонду України зайво виплаченої фізичній особі допомоги по безробіттю не є публічно-правовим, оскільки стосується права особи на грошові кошти, отримані нею на підставі рішення центру зайнятості, тобто цивільного права. Позовні вимоги ПАТ пред’явлені до однієї і тієї ж особи, яка перебуває у різних правових статусах — «фізична особа» та «фізична особа-підприємець». При цьому вимоги стосуються відшкодування збитків, завданих несанкціонованим відбором природного газу поза приладом обліку, шляхом самовільного під’єднання ФОП до газопроводу фізичної особи. Відповідач саме як фізична особа має нести відповідальність за завдані позивачу збитки. Спір виник щодо правомірності набуття особою права власності на бюджетні кошти у вигляді субсидії, наданої їй УПСЗН, та стягнення з позивачки згаданої суми як набутої без достатньої правової підстави, тобто цей спір має приватноправовий, а не публічно-правовий характер. Військова частина звернулась до суду з позовом до фізичної особи про стягнення збитків. Завдання шкоди та процес її відшкодування не підпадають під визначення публічно-правового спору, оскільки є деліктним зобов’язанням з конкретно визначеним суб’єктним складом – боржником, який завдав збитків, та кредитором, якому завдані збитки мають бути відшкодовані. Спір за позовом УПСЗН до фізичної особи про стягнення надміру нарахованих бюджетних коштів стосується права особи на грошові кошти, отримані ним як компенсаційна виплата непрацюючій фізичній особі, яка постійно надає соціальні послуги, тобто цивільного права. Позовні вимоги юридичної особи до юридичної особи-страховика і фізичної особи-страхувальника про стягнення страхового відшкодування, подані до суду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII могли розглядатися за правилами цивільного судочинства. Фізична особа заявила вимоги до ПАТ «Укрзалізниця» про зобов’язання звернутися у встановленому законом порядку до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, з метою встановлення тарифів на водопостачання та водовідведення, а також стягнення з ПАТ «Укрзалізниця» на його користь переплати за послуги з водопостачання та водовідведення. ПАТ «Укрзалізниця» не є суб’єктом владних повноважень, що виключає можливість розгляду цих вимог в порядку адміністративного судочинства. Спір за позовом Укртрансбезпеки до фізичної особи про стягнення плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов’язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів. Спори про стягнення вартості комунальних послуг за обслуговування приміщень у багатоквартирних будинках підлягають розгляду у порядку господарського судочинства лише у випадках відповідності їх суб’єктного складу вимогам ГПК України. В даній справі встановлені факти отримання цих послуг відповідачем як фізичною особою. Спір у справі за позовом УПСЗН до фізичної особи про стягнення надміру виплачених коштів державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям не є публічно-правовим, оскільки стосується права особи на грошові кошти, отримані нею як державна соціальна допомога малозабезпеченій сім’ї, тобто цивільного права. Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права (відшкодування шкоди), то таким способом захисту може бути, зокрема, звернення до суду, який ухвалив виправдувальний вирок, з відповідною позовною заявою. Відшкодування військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов’язаними в порядку регресу шкоди військовій частині відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду. Розгляд питання про відшкодування витрат, понесених позивачем у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги у зв’язку з незаконним повідомленням про підозру, закриттям провадження у кримінальній справі та виправдувальним вироком може здійснюватися судом у порядку цивільного судочинства. ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ В ІНШИХ КАТЕГОРІЯХ СПРАВ Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення предметної юрисдикції справ про стягнення з боржника заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати, і їх слід розглядати у порядку цивільного судочинства, якщо станом на 19 січня 2013 року не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Громадянин, який мав статус суб’єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає визначених законом підстав для його участі у такому процесі. Позов фізичної особи про визнання протиправною діяльності та зобов’язання комунального підприємства зробити перерахунок, зобов’язання банку припинити надавати громадянам недостовірну інформацію не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки за характером правовідносин і з урахуванням суб’єктивного складу сторін цей спір не є публічно-правовим. Квартальний комітет видав особі довідку про те, що певна особа була зареєстрована та проживала до дня смерті за певною адресою та вела спільне господарство зі своєю тіткою. Під час розгляду справи в суді першої інстанції було з’ясовано, що позивач оскаржує не факт видачі довідок квартальним комітетом як суб’єктом владних повноважень, а видачу довідок саме зазначеного змісту. Таким чином, у справі, яка розглядається, спірні правовідносини не пов’язані з питаннями оскарження рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень. Позовні вимоги фізичної особи, яка має статус ФОП, стосувалися невиконання іншою ФОП належним чином умов договору оренди нежитлових приміщень, укладеного позивачем як фізичною особою. Суб’єктом права власності може бути фізична особа, оскільки ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності. Особа — власник майна сама визначає, у якому статусі вона відчужує чи передає в оренду вказане майно. Позивач просив суд зобов’язати відповідача укласти з ним договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу, власником якого він став на підставі договорів купівлі-продажу саме як фізична особа. Доказів здійснення позивачем як фізичною особою господарської діяльності і необхідності укладення договору про постачання електричної енергії як господарського, матеріали справи не містять. Позов фізичної особи, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, до банку, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд гарантування вкладів під час процедури виведення такого банку з ринку або його ліквідації, не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Спори, які пов’язані з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації) не тотожні спорам у справах про банкрутство. Правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних, у зв’язку із чим спори, що виникають з таких правовідносин, не відносяться до юрисдикції господарських судів. Фізична особа, яка мала статус суб’єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб’єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов’язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем. У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про реєстрацію знака для товарів і послуг та в наступному отримання заявником свідоцтва України на знак для товарів і послуг подальше оспорювання права власності на вказаний знак має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Суди на підставі договору поставки, специфікації до нього, видаткових накладних і прибуткових касових ордерів, наявних у матеріалах справи, встановили, що договір поставки укладений, а товар — частково оплачений відповідачем як фізичною особою, а не як суб’єктом підприємницької діяльності. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Спірні правовідносини, які стосуються визнання неправомірними дій щодо прийняття висновку органу опіки та піклування міськради про доцільність позбавлення батьківських прав, виникли між учасниками справи з приводу захисту сімейних прав та інтересів, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Окрім того, оскаржувані дії відповідачів безпосередньо не породжують певні правові наслідки для суб’єктів відповідних правовідносин і не мають обов’язкового характеру. Спір виник міжпідприємством та Державною службою інтелектуальної власності України з приводу оскарження рішень суб’єкта владних повноважень, на підставі яких фізичним особам видано патенти на промислові зразки та свідоцтва на знаки для товарів та послуг. Вимоги про скасування цих рішень є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності видачі заявникам зазначених патентів на промислові зразки та свідоцтв на знаки для товарів та послуг. Подальше оспорювання правомірності набуття таких прав на вказані об’єкти має відбуватися в порядку цивільної юрисдикції. НАЛЕЖНІСТЬ СПРАВ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ, А НЕ ДО ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНА ЮРИСДИКЦІЯ У ЗЕМЕЛЬНИХ СПРАВАХ Якщо особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб’єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Разом з тим, суд не встановив, чи був укладений у встановленому законом порядку договір оренди на виконання оскаржуваного рішення. Предметом перевірки у справі про оскарження рішення органу місцевого самоврядування щодо припинення діяльності фермерського господарства та переведення земельної ділянки у землі запасу сільської ради є відповідність рішення органу місцевого самоврядування законодавчо визначеному обсягу його компетенції при здійсненні владних управлінських функцій. При цьому майнові питання, пов’язані з набуттям чи припиненням речових прав у правовідносинах за участю позивачів, сільської ради та третьої особи є предметом розгляду в іншій справі. Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов’язків сторін в орендних правовідносинах. Судами не встановлено факту виникнення (зміни чи припинення) будь-яких цивільних прав чи обов’язків держави, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, за наслідками прийняття оскаржуваного розпорядження про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою. Отже, відсутнє порушення приватного права держави у спірних відносинах, відповідно, ознаки приватноправового спору у цій справі також відсутні. Предметом спору є скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в постійне користування виконавчому органу міської ради (без передачі цієї земельної ділянки фізичним чи юридичним особам) для проектування на ній кладовища тому, що таке рішення, на думку позивачів, прийняте з порушенням екологічних умов, вимог водного та земельного законодавства, всупереч санітарним правилам і нормам. Правовідносини, які склались між учасниками справи, не пов’язані з вибуттям земель із комунальної власності, а стосуються оскарження фізичними особами законності рішення щодо відведення земельної ділянки для потреб та з метою захисту суспільних інтересів територіальної громади, а тому питання щодо законності та обґрунтованості цього рішення, яке має ознаки саме нормативного акту органу місцевого самоврядування, належить до компетенції адміністративних судів. У правовідносинах, пов’язаних з оцінкою земель та земельних ділянок, Держгеокадастр і його територіальні органи здійснюють публічно-владні управлінські функції. Тому перевірка законності їх дій (бездіяльності), рішень, зокрема під час формування даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, оформлення таких даних у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, має здійснюватися адміністративним судом. Спір про визнання протиправною бездіяльності міської ради щодо розгляду заяви про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки для ведення садівництва обумовлений бездіяльністю відповідача щодо вирішення питань, які в силу законодавчих приписів належать до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, тому законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом. Ухвала міської ради про встановлення вартості земель міста є нормативно-правовим регуляторним актом, оскільки прийнята уповноваженим органом суб’єкта владних повноважень, змінює норми права, скасовує інший правовий акт, поширюється на невизначене коло осіб (платників податку з плати за землю, коло яких не є конкретно визначеним, оскільки ухвала лише визначає коло суб’єктів, на які поширюється її дія, однак жодним чином не персоніфікує їх) та спрямована на правове регулювання адміністративних відносин між регуляторним органом та іншими суб’єктами господарювання. Предметом спору є рішення міськради про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Питання, пов’язаного з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб, у позивача не виникало. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов’язані з неправомірністю його прийняття. Міськрада під час прийняття спірного рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність здійснювала владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах орган місцевого самоврядування реалізовував свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. АДМІНІСТРАТИВНА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ САМОЧИННИМ БУДІВНИЦТВОМ Районна адміністрація наголошує на тому, що будівництво та реконструкція здійснені особою без необхідних дозвільних документів та з недотриманням вимог пожежних, санітарно-епідеміологічних та інших установлених державою норм і правил. Порушення цих вимог може спричинити негативні наслідки для невизначеного кола осіб. Вказане свідчить про те, що такий спір про зобов’язання привести самовільно реконструйоване домоволодіння до попереднього стану є публічно-правовим і його належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Суб’єкт владних повноважень перебуває з особою, яка здійснила самочинне будівництво, у адміністративних відносинах, оскільки діє на виконання своїх владних управлінських функцій, спрямованих на захист суспільних інтересів. Спір не пов’язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, що реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об’єктів містобудування. Районна адміністрація звернулася з позовом про зобов’язання відповідачів демонтувати самочинно збудовані об’єкти, які були побудовані ними в межах червоних ліній, без документів на землекористування та дозволу на виконання будівельних робіт, у зв’язку з невиконанням у добровільному порядку розпорядження, тобто з підстав, передбачених частиною сьомою статті 376 ЦК України. Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень. Оскільки відповідач добровільно не виконала розпорядження та не усунула допущених порушень, позивач як суб’єкт владних повноважень на виконання управлінських функцій зі здійснення контролю за технічним станом, використанням, утриманням і схоронністю об’єктів житлового фонду звернувся до суду з позовом про зобов’язання відповідача до вчинення дій з приведення самочинно реконструйованого балкону приватної квартири до попереднього стану. Метою знесення об’єктів самочинного будівництва за позовом органів державного архітектурно-будівельного контролю є не перехід права власності на ці об’єкти, а приведення будівництва у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, направлених на захист суспільних інтересів. Звертаючись до суду з позовом про знесення об’єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб’єкт владних повноважень діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливих суспільно значимих несприятливих наслідкам порушення відповідних норм і правил. АДМІНІСТРАТИВНА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ ЩОДО НЕРУХОМОГО МАЙНА (КРІМ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК ТА САМОЧИННОГО БУДІВНИЦТВА) У справі дослідженню підлягає правомірність надання виконкомом міськради, як суб’єктом владних повноважень, адміністративної послуги, а саме: прийняття рішення в частині надання дозволу на переведення житлового приміщення у нежитлове, шляхом розробки проекту та проведення реконструкції вказаного приміщення під промтоварний магазин. Отримання власником житлового приміщення рішення про переведення житлового приміщення в нежитлове має ознаки адміністративної послуги. Функції з надання погоджень (дозволів) на встановлення елементів благоустрою і рекламних конструкцій, а також з контролю за дотриманням правил благоустрою населеного пункту та правил розміщення зовнішньої реклами є управлінськими і здійснюються суб’єктами владних повноважень у порядку, визначеному чинним законодавством України. Спори, які стосуються виконання суб’єктами владних повноважень зазначених функцій, зокрема демонтажу елементів благоустрою, розміщених, на фасадах будівель і споруд, а також рекламних конструкцій, є публічно-правовими та мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Спірні правовідносини щодо скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації стосуються дій архітектурно-будівельної інспекції щодо реєстрації спірної декларації з порушенням норм законодавства, що регламентує діяльність відповідача щодо вчинення таких дій. Спір у справі не стосується права власності на об’єкт нерухомості, оскільки дослідженню у цій справі підлягають дії інспекції як суб’єкта владних повноважень щодо надання дозвільного документа. Позов про скасування розпорядження районної адміністрації міської ради «Про дозвіл подружжю на укладення договору застави квартири, де зареєстровані малолітні діти» підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Предметом перевірки у цій справі є виключно дотримання органом місцевого самоврядування під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій із захисту прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна та по здійсненню контролю за дотриманням батьками житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей, а також правомірність вирішення такого питання на підставі звернення осіб, які не є батьками неповнолітніх, дотримання процедури проходження документів. АДМІНІСТРАТИВНА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ ЩОДО РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ ТА ЇХ ОБТЯЖЕНЬ Позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій державного реєстратора як суб’єкта, наділеного Законом владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію обтяження прав, у зв’язку з невиконанням ним обов’язку щодо перевірки поданих для цього документів та наявності у особи, яка звернулася за державною реєстрацією припинення обтяження, повноважень на подання відповідної заяви. При цьому позивач не порушував перед судом питання, пов’язані з визнанням права власності на квартиру. Позивач вважає, що запис, внесений приватним нотаріусом про зміну умов обтяження предмета іпотеки здійснено з перевищенням повноважень спеціального суб’єкта і приватний нотаріус вчинила запис про реєстрацію змін обтяження на порушення вимог закону. Позовна заява не містить вимог щодо виконання цивільно-правових угод, натомість позивач просить визнати протиправним та скасувати запис в Державному реєстрі іпотек про заміну умов обтяження квартири, вчинений приватним нотаріусом. Вимоги особи ґрунтуються на протиправності дій нотаріуса як суб’єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, у зв’язку з невиконанням ним обов’язку щодо перевірки документів, поданих для реєстрації права власності на частини будинку, та їх витребування. При цьому позивач не порушував перед судом питання, пов’язані з його правом на вказаний об’єкт нерухомого майна. Предметом перевірки в справі про скасування рішень державного реєстратора є дотримання встановленого законом порядку прийняття суб’єктом владних повноважень рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Питання правомірності/неправомірності набуття позивачем чи третьою особою права власності на нерухоме майно позивач перед судом не порушував, адже такий спір між згаданими учасниками справи вирішувався в іншій справі судом цивільної юрисдикції. Предметом перевірки у справі про скасування рішення державного реєстратора є виключно дотримання державним реєстратором (як суб’єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, правомірність здійснення повторної реєстрації похідного речового права — права користування земельною ділянкою у разі наявного та зареєстрованого тотожного права на ту саму земельну ділянку за іншим користувачем. Питання правомірності/неправомірності набуття позивачем чи третьою особою права користування на згадану вище земельну ділянку, як і питання, пов’язані з реалізацією права власності на неї чи дотримання умов укладених останнім цивільно-правових угод перед судом не порушено. Фізична особа вважає, що при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру приватний нотаріус вийшла за межі наданих їй законодавством повноважень, оскільки прийняття рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, належить до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не нотаріуса. Крім того, особа зазначає, що на порушення вимог заону приватний нотаріус провела державну реєстрацію права власності на нерухоме майно без вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном. У цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії приватного нотаріуса. Спір у справі про скасування державної реєстрації припинення юридичної особи не стосується вимог щодо виконання цивільно-правових угод, як помилково вважав суд апеляційної інстанції, натомість ФОП оскаржує дії державного реєстратора та просить скасувати державну реєстрацію припинення юридичної особи ВКФ «Мрія», яка, на думку позивача, була проведена з порушенням відповідної процедури. АДМІНІСТРАТИВНА ЮРИСДИКЦІЯ У ТРУДОВИХ СПРАВАХ Справи у спорах з приводу притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців стосуються проходження останніми публічної служби, а відтак підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства. Спір у справі за позовом судді до територіального управління ДСА України про стягнення несплаченої заробітної плати є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник у зв’язку з виконанням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій щодо здійснення організації планово-фінансової роботи, ведення бухгалтерського обліку в місцевому суді під час проходження позивачем публічної служби на посаді судді цього суду. Справа за позовом фізичної особи (дільничного інспектора міліції, звільненого із публічної служби) до обласного ГУ МВС про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, середньомісячного заробітку, 3% річних та інфляційних втрат як виплати заборгованості із заробітної плати особі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вимоги публічних службовців про зобов’язання суб’єкта владних повноважень провести розрахунок і виплатити їм індексацію заробітної плати є пов’язаними з проходженням публічної служби, а тому такі вимоги слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. Спір з приводу звільнення з посади заступника голови селищної ради, тобто посадової особи органу місцевого самоврядування, діяльність якого є публічною службою, віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Поняття «спір з приводу проходження громадянами публічної служби» охоплює питання реалізації правового статусу державного службовця від прийняття на державну службу до її припинення, зокрема і питання відповідальності у зв’язку з його рішеннями, діями чи бездіяльністю на відповідній посаді, навіть якщо притягнення до відповідальності відбувається після звільнення з державної служби. Позивач стверджував, що відповідач заподіяла шкоду державі під час виконання нею посадових обов’язків, видавши військовослужбовцю путівку на безоплатне санаторно-курортне лікування з порушенням вимог законодавства.Отже, позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди заявлені з підстав вчинення дій, які мали місце під час виконання особою обов’язків на державній службі. Спір за позовом колишнього в.о. старости про внесення змін до запису в трудовій книжці, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. АДМІНІСТРАТИВНА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 287 КАС України. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду. Особа, яка не є стороною виконавчого провадження, звернулася до адміністративного суду з позовом до управління ДВС про визнання протиправними дій державного виконавця щодо складання акта опису та арешту майна про вилучення автомобіля та передачу цього транспортного засобу на відповідальне зберігання третім особам. Відповідно до норм частин 4, 5 статті 82 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, а також прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Спори, що виникають під час виконання органами Державної казначейської служби України рішення суду про стягнення коштів з державного органу, мають розглядатись в порядку адміністративного судочинства. Згідно із пунктом 15 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників дії (бездіяльність) та рішення органу Державної казначейської служби України можуть бути оскаржені відповідно до адміністративного суду. Спори, що виникають під час виконання судових рішень центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів у порядку, установленому Законом України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Заява про заміну сторони виконавчого провадження, яке розпочато за постановою про адміністративне правопорушення, що винесена начальником УПФУ, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Якщо примусове виконання здійснюється на підставі документів, виданих іншими (ніж судами) органами, — такі заяви та скарги учасників виконавчого провадження розглядають у порядку КАС України. Спір за скаргою на дії виконавця підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки скаржником оскаржуються дії виконавця щодо виконання виконавчого документа, який був виданий на виконання судового рішення, ухваленого за правилами КАС України. АДМІНІСТРАТИВНА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ ЩОДО СТЯГНЕННЯ ГРОШОВИХ СУМ, ЗБИТКІВ, ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ Позов з приводу стягнення суб`єктом владних повноважень сум збитків, звернений до підконтрольної установи, яка не забезпечила виконання вимог органу державного фінансового контролю, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. Позивачем, який на час звернення до суду перебував на військовій службі, пред’явлено позов до університету та військової частини про стягнення компенсації за неотримане продовольче забезпечення за час проходження військової служби. Спір фактично виник між особою, яка проходила військову службу, та суб’єктом владних повноважень, а отже, є публічно-правовим. Вимоги про відшкодування шкоди, як майнової, так і моральної, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Оскільки моральна шкода стосується, на думку позивача, протиправних дій Фонду гарантування вкладів з несплати гарантованих виплат, то відповідно до ст. 21 КАС України ці вимоги мають розглядатися у порядку адміністративного судочинства. АДМІНІСТРАТИВНА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ ЗА УЧАСТЮ ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ Спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів у сумі, що не перевищує 200000 грн. (якщо адміністративна рада Фонду не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов’язаний із виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. Адміністративна юрисдикція в інших категоріях справ Спір у справі за позовом особи до КДКА про визнання рішення протиправним, зобов’язання вчинити дії є публічно-правовим, оскільки стосується позбавлення особи права на зайняття адвокатською діяльністю. Рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено як до Вищої КДКА, так і до суду, а розгляд у суді повинен відбуватися за правилами адміністративного судочинства. Вимоги про визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення є публічно-правовими і не пов’язані з реалізацією позивачем договірних відносин щодо отримання та оплати комунальних послуг, а тому підлягають розгляду за нормами КАС України. Спір за позовом фізичної особи, яка звернулася до суду, але він не виконав обов’язку щодо реєстрації та розподілу через автоматизовану систему документообігу позовної заяви, необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства. Спори щодо правомірності укладення угоди за участю Пенсійного фонду України, предметом якої є розстрочення погашення боргу на виплату і доставку пенсій, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення», підвідомчі судам адміністративної юрисдикції, адже укладаючи таку угоду, Пенсійний фонд України реалізує функції держави та діє як суб’єкт владних повноважень. Відповідно ця угода є складовою частиною адміністративних правовідносин, а спір, що виник із таких відносин, -публічно-правовим. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на час звернення позивачем у жовтні 2015 року до суду з позовом про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності був суб’єктом владних повноважень, наділеним владними управлінськими функціями. Позовні вимоги фізичної особи до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про призначення та виплату одноразової допомоги внаслідок смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві підлягають розгляду за правилами КАС України. НАЛЕЖНІСТЬ СПРАВ ДО ГОСПОДАРСЬКОЇ, А НЕ ДО ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ ГОСПОДАРСЬКА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ ЩОДО БАНКІВСЬКОГО ВКЛАДУ, КРЕДИТУ, ІПОТЕКИ, ЗАСТАВИ, ПОРУКИ За умовами окремих договорів поруки поручителі взяли на себе зобов’язання самостійно відповідати перед кредитором за виконання грошових зобов’язань боржником за кредитним договором, тому кредитна заборгованість підлягає стягненню з кожного поручителя окремо. Отже, позовні вимоги юридичної особи — банку до юридичної особи — поручителя підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (тобто з 15 грудня 2017 року) до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці. У цьому випадку суб’єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Положення пункту 1 частини першої статі 20 ГПК України не пов’язують також належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов’язання, якщо сторонами цього основного зобов’язання є юридичні особи та (або) фізичні особи — підприємці, з об’єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи — боржника за основним зобов’язанням. ГОСПОДАРСЬКА ЮРИСДИКЦІЯ У ЗЕМЕЛЬНИХ СПРАВАХ Після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки відповідачем — фізичною особою засновано фермерське господарство, яке зареєстровано як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов’язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи. Спори, пов’язані з наданням без проведення земельних торгів в оренду земельної ділянки існуючому фермерському господарству шляхом надання в оренду додаткової земельної ділянки для ведення фермерського господарства його засновнику і подальшого передання цієї ділянки у користування фермерського господарства, мають розглядатися за правилами господарського судочинства. Звертаючись до суду із заявою про встановлення юридичного факту, військова частина просила встановити факт належності їй державного акта на право користування земельною ділянкою, вважаючи, що у зв’язку з помилкою в держаному акті, вона не може у повному обсязі скористатися своїми правами землекористувача. Проте, між військовою частиною та Університетом повітряних сил існує тривалий спір про право користування земельною ділянкою, у зв’язку із чим заяву слід було залишити без розгляду. ГОСПОДАРСЬКА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ ЩОДО РОЗПОРЯДЖЕННЯ, ВОЛОДІННЯ, КОРИСТУВАННЯ МАЙНОМ (КРІМ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК) За загальним правилом, спори щодо приватизації комунального майна належать до господарської юрисдикції. Господарські суди вирішують усі спори між суб’єктами господарської діяльності, а також спори, пов’язані з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду). Спір про захист права власності майна, що належить позивачу — юридичній особі, але використовується в господарській діяльності відповідача — іншої юридичної особи, відноситься до компетенції господарських судів. Визначення позивачем у позові такого складу сторін у справі (позивача та відповідача), який не відповідає реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах, не може змінювати вид судочинства, в якому слід розглядати такий спір. Предметом спору у справі за позовом особи до селищної ради про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії та скасування рішення є правомірність припинення договору особистого строкового сервітуту та, як наслідок демонтаж малої архітектурної форми (торговельного павільйону), стосується приватних інтересів фізичної особи-підприємця, має цивільно-правову природу. Позивачка просила суд зобов’язати відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, зазначаючи себе як фізичну особу, а не фізичну особу — підприємця. Разом з тим характер правовідносин, що виникли між сторонами договору, свідчить про його спрямованість на здійснення сторонами підприємницької діяльності, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів позивача саме як учасника господарських відносин — фізичної особи — підприємця. Суди не наділені повноваженнями розглядати вимоги фізичної особи до ПАТ і ТОВ про визнання майнових прав у порядку цивільного провадження, оскільки всі майнові питання до ПАТ і ТОВ, щодо яких порушено справи про банкрутство, розглядаються господарським судом. ГОСПОДАРСЬКА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ ЩОДО РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ ТА ЇХ ОБТЯЖЕНЬ Справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника майна, а також в інших спорах, які виникають з майнових відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору підвідомчі господарським судам. Справа за позовом ТОВ про визнання протиправними дій приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на нежитлову будівлю, скасування запису в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, ураховуючи суб’єктний склад справи, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, адже спірні правовідносини пов’язані з невиконанням суб’єктом господарювання умов кредитного договору (цивільно-правової угоди), тобто випливають з договірних відносин. Спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності та господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов’язки). Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв’язку з протиправним внесенням до ЄДР суб’єктом владних повноважень запису про припинення юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах. Подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов’язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства. ГОСПОДАРСЬКА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ УЧАСТІ У ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВ, ПІДПРИЄМСТВ, ОРГАНІЗАЦІЙ Спір у зв’язку із невиконанням ТОВ зобов’язань, пов’язаних із виходом учасника із товариства (не виплачена вартість частини майна товариства, пропорційна частці вибулого учасника у статутному капіталі), підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Оскільки з переходом до відповідача прав і обов’язків щодо частки в статутному капіталі підприємства на підставі укладеного з позивачем договору купівлі-продажу до нього перейшли відповідні права й обов’язки стосовно участі спільно з позивачем у діяльності та управлінні цього підприємства, то й відносини, які виникли між сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства, за своєю правовою природою є корпоративними відносинами щодо володіння, користування й розпорядження належними сторонам корпоративними правами у цьому приватному підприємстві. Справи, що виникають у спорах між акціонерним товариством та його акціонером, які пов’язані із втратою системи реєстру власників іменних цінних паперів та порушенням товариством своїх обов’язків щодо відновлення реєстру власників іменних цінних паперів, слід розглядати як справи, що виникають із корпоративного спору, а отже вони є підвідомчими господарським судам. Спори, що виникають між товариством та його учасником на підставі частини четвертої статті 146 ЦК України про відшкодування витрат товариства, пов’язаних із проведенням на вимогу учасника аудиторської перевірки річної фінансової звітності товариства, належать до юрисдикції господарських судів, оскільки спірні правовідносини тісно пов’язані із реалізацією учасником своїх корпоративних прав, зокрема права на управління товариством і права на отримання інформації про товариство. Професійна спілка не може виступати представником трудового колективу в господарському чи цивільному процесі, а при зверненні з позовом в інтересах трудового колективу має вважатись такою, що діє від власного імені. Позов Первинної профспілкової організації до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Фонду державного майна України про зобов’язання відповідачів вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу в майні державного підприємства визнання недійсним наказу Міністерства в частині збільшення статутного капіталу підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору про відчуження майна цього товариства порушенням останнім в ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір підвідомчий господарським судам незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як сторона оспорюваного договору фізична особа. Справи, які виникають між товариством з обмеженою відповідальністю та його учасниками стосовно набуття коштів товариства цими учасниками у якості дивідендів або стосовно збереження таких коштів без достатніх правових підстав, мають корпоративний характер. Оскільки предметом спору між фізичною особою та ПАТ є стягнення з акціонерного товариства на користь його акціонера — фізичної особи дивідендів за акціями, що успадковані нею від чоловіка, інфляційних втрат і 3 % річних, а також ураховуючи, що відповідач не оспорює обсяг майнових прав (розмір дивідендів), успадкованих позивачкою від померлого чоловіка, та відповідний порядок їх спадкування, то цей спір за своєю правовою природою є корпоративним, адже стосується діяльності акціонерного товариства, стороною якого є акціонер цього товариства. Корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи — суб’єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. У поданому позові ПОВ просило визнати удаваним договір купівлі-продажу корпоративних прав, укладений з фізичною особою; визнати, що насправді між сторонами укладено договір доручення; визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ, укладений між фізичними особами; визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ, укладений між фізичними особами. Хоча між ПОВ та фізичною особою і виникли правовідносини за цивільно-правовим договором, проте цей договір стосується розпорядження корпоративними правами. ГОСПОДАРСЬКА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ Позивач (юридична особа) звернувся з позовом до відповідачів (Відділ ДВС та Міністерство юстиції), вважаючи порушеним право іпотекодержателя щодо набуття у власність предмета іпотеки. Тому незалежно від підстав арешту майна, враховуючи характер спору, позов про зняття арешту з нерухомого майна згідно зі статтею 15 ЦПК України, статтями 1 і 12 ГПК України в редакції, чинній на час вирішення спору судами першої й апеляційної інстанцій, мав розглядатися за правилами господарського судочинства. ГОСПОДАРСЬКА ЮРИСДИКЦІЯ У СПРАВАХ ЩОДО СТЯГНЕННЯ ГРОШОВИХ СУМ, ЗБИТКІВ, ШКОДИ Спори про стягнення органом соціального страхування з юридичної особи — роботодавця виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному внаслідок поновлення працівника на посаді за рішенням суду є господарсько-правовими та підлягають вирішенню в судах господарської юрисдикції. Якщо стороною господарського спору є громадянин, який мав статус суб’єкта підприємницької діяльності, але на дату прийняття судового рішення втратив цей статус, то зміна статусу, що відбулася після порушення провадження у справі, не зумовлює наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи і відповідно — припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду. Позов Фонду гарантування вкладів до фізичних осіб як пов’язаних осіб у розумінні статті 52 Закону «Про банки і банківську діяльність» з ПAT «Брокбізнесбанк» про відшкодування майно