Оскарження рішень ОМС щодо зміни статусу земельної ділянки

Оскарження рішень Реальна допомога у кримінальній цивільній справі в суді Харків Харківська область Досудове слідство Адвокат 0679331668 0668243914

Оскарження рішень ОМС щодо зміни статусу земельної ділянки

Оскарження рішень ОМС щодо зміни статусу земельної ділянки

Оскарження рішень ОМС щодо зміни статусу земельної ділянки


Скасування рішення органу місцевого самоврядування про зміну статусу земельної ділянки (оскарження рішення сільської ради стосовно переведення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні селянського (фермерського) господарства, у землі запасу сільської ради).
Постанова від 5 червня 2018 року Справа № 217/1106/12 Провадження № 11-242апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/74809389
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими також і висновки судів першої та апеляційної інстанцій про незаконність Рішення і в частині переведення земельної ділянки, наданої ОСОБА_8 у довічне успадковуване володіння, з посиланням відповідача на підпункт 8 пункту «б» частинипершої статті 33 Закону № 280/97-ВР,оскільки відповідно до цієї норми до делегованих повноважень сільських рад у сфері регулювання земельних відносин належить лише підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Таким чином, зазначена норма не наділяє сільські ради правом на переведення земельних ділянок за межами населеного пункту у землі запасу сільської ради.

При цьому за приписами частини п’ятої статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) земельні ділянки державної власності за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання вилучаються на їх території саме районними державними адміністраціями.

Оскарження рішення органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки
Постанова від 18 квітня 2018 року Справа № 381/3752/16-а провадження № 11-276апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/73565759
Спір у цій справі виник між фізичною особою (ОСОБА_3.) та органом місцевого самоврядування (Міськрадою) як суб’єктом владних повноважень з приводу оскарження протиправного, на думку позивачки, рішення цього органу про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває у власності фізичної особи (ОСОБА_4.).

Відповідно до ст. 12 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності; додержанням земельного законодавства та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства.

Згідно з положенням ст. 20 ЗК України (у редакції, яка діяла на час видання оскаржуваного рішення відповідача) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому ст. 1861 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Аналізуючи зазначені норми можна дійти висновку, що зміна цільового призначення земельної ділянки та подальша реєстрація права власності на неї здійснюється на підставі заяви власника цієї ділянки, а відповідний орган місцевого самоврядування за результатами розгляду такої заяви в місячний строк приймає відповідне рішення.

Ураховуючи наведене, оскаржуване рішення відповідача, по суті, є реалізацією волі власника на зміну цільового призначення належної йому на праві власності земельної ділянки.

Юрисдикційні питання оскарження рішень щодо зміни статусу земельної ділянки
Скасування рішення органу місцевого самоврядування про зміну статусу земельної ділянки (оскарження рішення сільської ради стосовно переведення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні селянського (фермерського) господарства, у землі запасу сільської ради).
Постанова від 5 червня 2018 року Справа № 217/1106/12 Провадження № 11-242апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/74809389
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Зі змісту позовних вимог та мотивів, з яких виходили суди, задовольняючи ці вимоги, вбачається, що предметом перевірки у цій справі є відповідність рішення органу місцевого самоврядування законодавчо визначеному обсягу його компетенції при здійсненні владних управлінських функцій. При цьому майнові питання, пов’язані з набуттям чи припиненням речових прав у правовідносинах за участю позивачів, Сільради та третьої особи є предметом розгляду в іншій вищезгаданій справі (№ 2-11/11).

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Скасування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення цільового призначення земельної ділянки (яка перебувала у користуванні юридичної особи) та надано дозвіл виконавчому комітету Міськради на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для створення зеленої зони (позивач вважає себе постійним користувачем спірної земельної ділянки, на відповідній ділянці розташовані об’єкти нерухомості, належні третім особам)
Постанова 29 травня 2018 року Справа № 495/5913/14-а Провадження № 11-298апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/74895540
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі — у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб’єкт владних повноважень, а предметом перегляду — його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Як установлено матеріалами справи, КП «Агропромтехніка» звернулося до адміністративного суду з позовом про скасування рішення Міськради, яким встановлено цільове призначення земельної ділянки та надано дозвіл виконавчому комітету Міськради на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для створення зеленої зони та спортивного майданчику загального користування.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю розпорядження органом місцевого самоврядування цією земельною ділянкою, оскільки КП «Агропромтехніка» вважає, що земельна ділянка, стосовно якої Міськрада прийняла рішення, перебуває в його постійному користуванні.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на спірній земельній ділянці розташовані об’єкти нерухомості, які раніше входили до складу цілісного майнового комплексу, однак в подальшому були відчужені КП «Агропромтехніка» фізичним та юридичним особам.

Отже, у цій справі існує невирішений спір про право на земельну ділянку, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Оскільки спірні правовідносини пов’язані із захистом порушеного права користування земельною ділянкою, враховуючи наявність у справі інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі й обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Оскарження рішення органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки
Постанова від 18 квітня 2018 року Справа № 381/3752/16-а провадження № 11-276апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/73565759
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.

Так, судами встановлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, набутої на підставі договору купівлі-продажу, щодо якої Міськрада прийняла оскаржуване рішення від 18 квітня 2014 року № 4/60-LII-VI про зміну цільового призначення земельної ділянки для обслуговування будівель торгівлі та зобов’язання здійснити державну реєстрацію права власності.

Позивачка у справі фактично просить захистити свій приватний інтерес шляхом визнання протиправним такого рішення Міськради та зупинення використання земельної ділянки громадянкою ОСОБА_4, а саме заборонити використовувати збудований на цій ділянці торговий павільйон.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 цього Кодексу одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Семейные правоотношения в Украине и в Польше

Семейные правоотношения в Украине Реальная помощь в уголовном деле Доступно, корректно Харьков, Харьковская область. Семейные правоотношения для иностранцев в Польше. Алименты для бывшего супруга после развода. Тел. в Харькове +380679331668, +380668243914

Семейные правоотношения иностранцев в Польше

Добрый день! Хочу отметить интересную практику. Читайте интересный блог . Блог для иностранцев в Польше в аспекте семейного права.

На мой взгляд сейчас такая юридическая помощь нужна гражданам Украины. Для примера рекомендую прочитать статью расположенную ниже.

Семейные правоотношения в УкраинеАлименты для бывшего супруга после развода

В предыдущей статье нами упоминалось, что одним из видов алиментных

обязательств является выплата алиментов после развода на супруга

признанного виновным в распаде брака.

Согласно польского законодательства указанные алименты можно поделить на два вида:

Стандартные алиментные обязательства,

Расширенные алиментные обязательства (повышенные/особые).

Заявление на получение алиментов от супруга следует озвучить на судебном заседании в присутствие второго супруга.

Такое заявление так же можно подать после решения о разводе, но уже только в письменной форме. Заявление поданное в письменной форме передается судом второму супругу.

Алименты может получить тот из супругов, который является не основным виновником в распаде брака.

Это имеет место при наличии судебного решения без признания вины либо суд признал виновными обоих супругов.

В данном случае можно ходатайствовать о присуждение от бывшего супруга средств для покрытия жизненно важных потребностей.

В случае, когда суд признает данный вид алиментов, а супруг, обязанный выплачивать их, не признан виновным в распаде семьи, так как судебное

решение было принято без признания вины, обязательство выплачивать такие алименты прекращается по истечение 5 лет.

Продолжение указанного срока возможно только по решению суда при наличии обоснования.

При признании исключительной вины одного из супругов, судебный процесс о назначении алиментов не требует особых доказательств.

Для получения алиментов «невиновный» супруг не должен доказывать того, что он находится в недостатки.

В данном случае достаточно указать на разницу материального состояния до и после развода. Так же, не будет иметь места выше указанный пятилетний срок

выплат по алиментам. Но, нужно иметь в виду, что обязательство «виновного» супруга прекращается после заключения брака повторного брака получателем алиментов.

Стоит обратить внимание, что суд может отменить алименты, а так же уменьшить, в случае изменения материального положения одного либо обоих бывших супругов.

Не сообщили о судебном заседании

Не сообщили о судебном заседании Реальная помощь в уголовном деле. Доступно, корректно Харьков, Харьковская область. Составление и подача процессуальных документов по уголовному, гражданскому делу. Представительство интересов в суде по уголовному, гражданскому делу. Обжалование, оспаривание. +3806682439134,+380679331668

Не сообщили о судебном заседании — получите 1000 евро компенсации от государства Украина

Не сообщили о судебном заседании

Не сообщили о судебном заседании

В решении ЕСПЧ по делу «Лазаренко и другие против Украины» (CASE OF LAZARENKO AND OTHERS v. UKRAINE) было признано нарушение

государством норм Конвенции о защите прав человека и основных свобод. В делах шестерых заявителей суды первой инстанции приняли

Реальная помощь в уголовном деле Доступно, корректно Харьков, Харьковская область

решение пересчитать пенсии в связи с увеличением средней заработной платы в стране со времени их выхода на пенсию. Не сообщили о судебном заседании

В связи с этим представители управления Пенсионного фонда Украины обратились с апелляционными жалобами в Днепропетровский

административный апелляционный суд, который отменил постановления суда первой инстанции. Не сообщили о судебном заседании

С шести заявителей только пятый присутствовал на заседании апелляционного суда. Не сообщили о судебном заседании

Первая заявительница обжаловала постановление апелляционного суда в Высший административный суд Украины, который отказал в открытии

кассационного производства. Не сообщили о судебном заседании

В делах остальных пяти заявителей постановления апелляционного суда обжалованию не подлежали. Не сообщили о судебном заседании

Нарушение принципа равенства сторон в апелляционном производстве — Не сообщили о судебном заседании

В Европейский суд по правам человека заявители жаловались по пункту 1 статьи 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод в связи с

нарушением принципа равенства сторон в апелляционном производстве.

В частности, заявители утверждали, что их не было уведомлено об апелляционном производстве по их делам. Не сообщили о судебном заседании

Рассмотрев жалобы остальных заявителей, Европейский суд указал на то, что при отправке судебных документов необходимо использовать рекомендованную письменную корреспонденцию. Не сообщили о судебном заседании

Кроме того, лицо, которое отправляло документ, должно было вернуть доказательства отправки в суд и национальное законодательство прямо требовало сохранения этого доказательства в судебном деле. Не сообщили о судебном заседании

В связи с этим Европейский суд пришел к выводу, что заявители не были уведомлены об апелляционных производствах по их делам, вследствие чего

они были лишены возможности предоставить свои комментарии относительно представленных управлениями ПФУ апелляционных жалоб,

что привело к нарушению принципа равенства сторон. Не сообщили о судебном заседании

Соответственно было нарушение пункта 1 статьи 6 Конвенции. Не сообщили о судебном заседании

Таким образом, в течение трех месяцев государство должно оплатить каждому заявителю 1000 евро в качестве компенсации морального вреда. Не сообщили о судебном заседании

Незаконное проведение выемки — 1000 евро компенсации от государства Украина

Незаконное проведение выемки

Не сообщили о судебном заседании

В решении ЕСПЧ от 5 октября 2017 года по делу «Воскобойников против Украины» (CASE OF VOSKOBOYNIKOV v. UKRAINE)

было признано нарушение государством норм Конвенции о защите прав человека и основных свобод.

На время событий заявитель был генеральным директором совместного предприятия «В», офис которой располагался в помещении, принадлежавшем акционерному обществу«Ю».

Согласно договору аренды, подписанному в январе 1999 года, компания «В» имела право в обмен на определенные услуги пользоваться помещениями компании «Ю» до января 2020 года бесплатно.

В марте 2001 года в компании «Ю» сменился собственник, в результате чего новое руководство поставило под сомнение правомерность использования его помещений компанией «В».

Начиная с апреля 2001 года, компания «В», потеряв доступ к помещениям компании «Ю», обустроили свой временный офис в квартире заявителя.

В июне того же года компания «В» обратилась в суд с иском к компании «Ю» относительно несоблюдения последней условий договора аренды.

Встречный иск о признании договора незаключенным Незаконное проведение выемки

В свою очередь, компания «Ю» подала встречный иск о признании этого договора незаключенным. Национальные суды отклонили требования обеих

компаний, Верховный Суд Украины поддержал решения судов низших инстанций, придя к выводу, что оспариваемый договор нельзя

считать договором аренды из-за отсутствия в нем существенных требований.

В октябре 2001 года прокуратурой Приморского района г. Одессы было возбуждено уголовное дело по факту служебного подлога вышеупомянутого договора аренды без уточнения конкретных лиц.

8 октября 2001 года прокуратурой было вынесено постановление о проведении выемки пятнадцати документов, касающихся этого договора, в том числе оригинала договора.

Выемка одиннадцати из пятнадцати документов состоялась в квартире заявителя в его отсутствие, но в присутствии его жены.

После этого следователь назначил почерковедческую экспертизу с целью установления давности подписания договора.

7 ноября 2001 года Приморским районным судом г. Одессы было вынесено постановление о проведении обыска в квартире заявителя с целью изъятия образцов почерка для экспертизы.

Следователь прокуратуры вынес постановление о проведении выемки учредительных документов

На следующий день в присутствии заявителя состоялся обыск его квартиры. 24 декабря 2001 года следователь прокуратуры вынес постановление о

проведении выемки учредительных документов компании «В», которая состоялась в квартире заявителя в тот же день, а постановление было предоставлено заявителю 9 января 2002 года.

В мае 2002 года на собрании учредителей компании «В» было решено отстранить заявителя от исполнения обязанностей генерального директора в связи с возбуждением уголовного дела.

В августе 2002 года уголовное дело в отношении заявителя было закрыто, и с 1 сентября 2002 года он приступил к исполнению обязанностей генерального директора компании «В».

Заявитель обратился в суд с иском Незаконное проведение выемки

Заявитель обратился в суд с иском и в прокуратуру с требованием компенсации морального вреда, причиненного ее незаконными действиями.

Однако, суды первой и апелляционной инстанции не удовлетворили требования заявителя, а ВСУ поддержал эти решения.

В Европейский суд по правам человека заявитель жаловался на нарушение его прав, гарантированных статьей 8 в сочетании со статьей 13 Конвенции о

защите прав человека и основных свобод, считая, что были незаконно проведены обыски и выемки по адресу его проживания (а не по адресу размещения компании «В»).

Отсутствовало эффективное национальное средство правовой защиты — Незаконное проведение выемки

Заявитель указал, что следственные действия были вмешательством в его право на уважение частной жизни и корреспонденции, а также, что

у него отсутствовало эффективное национальное средство правовой защиты.

Однако, Европейский суд, исследовав материалы, отклонил жалобу заявителя по статье 8 Конвенции о незаконности обыска его квартиры как

необоснованную, указав на то, чтоцелью обыска было предотвращение преступления, и что такой обыск был

произведен на основании решения суда, как того требует национальное законодательство.

Жалобу по статье 8 Конвенции о выемке документов Европейский суд признал приемлемой.

Европейский суд пришел к выводу, что выемка документов была проведена «вне закона»

Учитывая обстоятельства дела, а именно то, что документы были изъяты во время обысков в квартире заявителя, которые проводились на основании

постановления следователя, прокурора, а также то, что не было исключительных оснований для проведения таких обысков без разрешения

суда, Европейский суд пришел к выводу, что выемка документов была проведена «вне закона». Поэтому суд констатировал нарушение статьи 8 Конвенции.

Жалобу по статье 13 в сочетании со статьей 8 Конвенции Европейский суд также признал приемлемой и пришел к выводу, что имело место нарушение.

В итоге, государство в течении 3 месяцев должно выплатить заявителю 1 тысячу евро моральной компенсации и 100 евро компенсации расходов.

6000 евро компенсации…..за то, что ее дом находился возле кладбища

6000 евро компенсации…..за то, что ее дом находился возле кладбища

6000 евро компенсации.....за то, что ее дом находился возле кладбища В решении ЕСПЧ по делу «Тонюк против Украины» (CASE OF TONYUK v. UKRAINE) было признано нарушение государством норм Конвенции о защите прав человека и основных свобод.

Реальная помощь в уголовном деле Доступно, корректно Харьков, Харьковская область

16 июля 1996 года решением исполнительного комитета Яремчанского городского совета местной церкви был передан земельный участок для устройства сельского кладбища рядом с домом заявительницы.

В связи с этим заявительница неоднократно обращалась в различные органы власти с жалобами на то, что расстояние между ее домом и кладбищем

составляла менее 300 метров, предусмотренных законом как санитарно-защитная зона.

14 сентября 2000 года санитарно-эпидемиологическая станция вынесла постановление о запрете эксплуатации этого кладбища.

Решением исполнительного комитета от 30 августа 2001 года было запрещено проведение захоронений на кладбище. Однако 25 июня 2002 года исполнительный комитет отменил это решение.

Начиная с 2002 года заявительница неоднократно обращалась в Яремчанский городской суд Ивано-Франковской области с исками о

незаконности размещения кладбища на участке вблизи ее дома, а также с требованием возмещения ей морального вреда за причиненные страдания.

Решениями от 16 января 2003 года и 18 марта 2004 года городской суд обязал исполнительный комитет запретить проведение захоронений на кладбище, а требование заявительницы о возмещении вреда отклонил.

Для выполнения указанных решений суда были открыты исполнительные производства

Для выполнения указанных решений суда были открыты исполнительные производства, однако в дальнейшем их закрыли.

Позже заявительница обратилась в городской совет с просьбой пересилить ее семью в другой дом, однако к тому времени у города не было

соответствующих средств. С 2011 года захоронения на территории кладбища прекратились.

В Европейский суд по правам человека заявитель жаловалась по статьям 6, 8 и 13 Конвенции о защите прав человека и основных свобод в связи с

неисполнением национальными органами власти судебных решений, которыми было запрещено проведение захоронений на кладбище возле ее дома.

Рассмотрев жалобу заявителя, Европейский суд пришел к выводу, что в этом деле было нарушение статьи 6 Конвенции в отношении невыполнения

решений национальных судов от 16 января 2003 года и 18 марта 2004 года, принятых в пользу заявительницы.

Европейский суд, среди прочего, указал, что периоды неисполнения решений национальных судов по этому делу длились 8 и 7 лет, что является значительным периодом времени.

Кроме этого, Европейский суд указал, что органами власти не было принято никаких официальных политических решений для предотвращения использования кладбища для будущих захоронений.

Таким образом, государство должно выплатить заявителю 6000 евро моральной компенсации.