Заборона переуступки кредитного боргу на користь фізосіб

Заборона переуступки кредитного боргу Реальна допомога у кримінальній цивільній справі у суді Харків Харківська обл Досудове слідство 0679331668 0668243914

Заборона переуступки кредитного боргу

Заборона переуступки кредитного боргу

Веровний суд — заборона переуступки кредитного боргу на користь фізосіб

Безумовно, Верховний суд України заборонив переоформляти іпотечні кредити

на людей.

Зокрема, Верховний суд при розгляді справи №465/646/11 виніс рішення, що

переуступка кредитного боргу на користь фізосіб не вкладається в рамки

чинного законодавства. Раніше Верховний суд України виніс

рішення про неможливість виселення з іпотечного житла за позовом

неволодіючого власника, що придбав майно з такими ризиками в

іпотекодержателя. Заборона переуступки кредитного боргу

«Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено перелік

осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних

правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа.

Цей перелік є вичерпним», — йдеться у рішенні Верховного суду.

Людина не може стати одержувачем прав на кредит на тій підставі, що не мав

права його надавати. Бо не є фінансовою установою. Заборона переуступки

кредитного боргу

«Відступлення права вимоги за кредитним договором на

користь фізичної особи суперечить положенням частини 3

статті 512 і статті 1054 Цивільного кодексу України», —

підкреслюється в постанові Великої палати Верховного суду.

Заборона переуступки кредитного боргу

Юристи прогнозують велику хвилю нових позовів через цю позицію.

Выбоины на дорогах

Верховный суд Украины встал на сторону водителей

Как передает Autonews.ua, владелец Renault Lodgy добился от Переяслав —

Хмельницкого горсовета выплаты 38,4 тысячи гривен за поврежденный

автомобиль.

Мужчине удалось убедить Верховный суд Украины в том, что из-за выбоин на

автодороге в его машине разбился диск, повредились ходовая и рулевая тяга.

По словам экспертов, автомобилисты могут бороться с плохим состоянием

дорог путем увеличения количества исков и выигранных дел по компенсации

ущерба.

— На автодорогах, отнесенных к категории международных путей или путей

межобластного сообщения, глубина выбоин не должна превышать четырех

сантиметров, — поясняет адвокат — Сразу после ДТП нужно вызвать дорожную

полицию и сотрудников коммунальной службы, провести видео- и

фотофиксацию.

Затем при наличии справки из полиции, иска, копии админпротокола и акта,

которые были составлены коммунальными службами, заключения о стоимости

ремонта и акта осмотра транспортного средства, копии об оплате ремонта и

заключении экспертов можно обращаться в суд.

Правда, вину дорожных служб доказать непросто, но вполне реально.

Верховний суд ускладнив виселення боржників з іпотечного житла

Верховний суд України виніс рішення про неможливість виселення з

іпотечного житлаза позовом неволодіючого власника, що придбав майно з

такими ризиками в іпотекодержателя.

Постановою Верховного суду (ВС) скасовані рішення нижчих судів про

задоволення позову товариства до двох фізособіб, які заклали квартиру в

забезпечення споживчого кредиту, щодо усунення перешкод в реалізації права

володіння, користування і розпорядження нерухомим майном.

ВС відмовив у виселенні боржників виходячи з огляду на усталену практику

Верховного суду України про неможливість виселення “в нікуди” з іпотечного

житла, придбаного за рахунок кредиту.

Верховний суд роз’яснив, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі

обмеження, спрямовані на захист прав громадян України, щодо виселення, які

пов’язані з виконанням зобов’язань за валютними кредитами, забезпеченими

іпотекою.

Вказана обставина зумовлено тим, що фізособа, яка отримала кредит в

іноземній валюті, не може впливати на здешевлення гривні, коливання

валютного курсу, саме держава має забезпечувати як дотримання прав всіх

суб’єктів, так і баланс прав, в тому числі і прав кредитодавця і позичальника в

кредитних правовідносинах.

Таким чином, суди в порушення закону не звернули уваги на те, що суспільство

– колишній іпотекодержатель при реалізації предмета іпотеки новому

іпотекодержателю повинен був виконати вимоги ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР, оскільки

на той час вона вже діяла в зміненій редакції, яка містила заборону виселення

боржника за кредитним договором без надання іншого жилого приміщення.

Тобто новий власник може частково відновити свої права шляхом звернення

про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав

свої зобов’язання про повне інформування потенційних покупців квартири про

її обтяження, або до банку про виконання останнім обов’язку щодо

забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням

та відшкодування збитків.

Іпотека — як будуть виселяти боржників Заборона переуступки кредитного боргу

Верховна Рада України прийняла документ, положення якого дуже важливі

для власників іпотечних кредитів.

Йдеться про новий Кодекс по процедурам банкрутства, який стосується

процедури банкрутства фізосіб, зокрема, встановлює особливий п’ятирічний

період реструктуризації іпотечних валютних кредитів і скасовує мораторій на

вилучення квартир у неплатників.

Співавтор кодексу, голова Комітету з питань економічної політики Верховної

Ради України Андрій Іванчук, повідомив, що тільки боржник, тільки фізична

особа за своєю власною волею зможе почати процедуру банкрутства.

Жоден кредитор не може і не буде мати права почати цю процедуру.

Виключно тільки боржник. Якщо він захоче очиститися від кредитної історії,

він матиме право цим інструментом скористатися.

Зокрема, в законі прописано, що позичальники валютної іпотеки отримають

пільгові умови погашення кредитів, якщо є власниками єдиного житла, а саме

– квартир не більше 60 кв. м або будинків не більше 120 кв. м.

Для них протягом 12 місяців буде застосовуватися пільгова ставка на рівні

індексу депозитів НБУ плюс 0,5% річних.

Також збільшено терміни погашення кредиту до десяти років.

Нагадаємо, що згаданий мораторій був введений у 2014 році.

Після цього більшість боржників по валютних кредитах просто зовсім

перестали платити.

В результаті загальна заборгованість за іпотечними кредитами постійно

зростає.

Тимчасове вилучення майна

Тимчасове вилучення майна Реальна допомога у кримінальній цивільній справі у суді Харків, Харківська область Досудове слідстіво Консультація 0679331668 0668243914

Стаття 167. Підстави тимчасового вилучення майна

Тимчасове вилучення майна

Тимчасове вилучення майна

1. Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення

підозрюваного можливості володіти, користуватися та

розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про

арешт майна або його повернення.

2. Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей,

документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати,

що вони:

1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи

знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або)

зберегли на собі його сліди;

2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального

правопорушення, фінансування та (або) матеріального

забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за

його вчинення;

3) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх

незаконним обігом;

4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення,

доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне

правопорушення.

1. Тимчасове вилучення майна — це захід забезпечення кримінального

провадження, який полягає у фактичному позбавленні підозрюваного

можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном

до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

2. Коментована стаття не встановлює вичерпний перелік майна, яке може бути

тимчасово вилучене, указуючи на майно у вигляді речей, документів, грошей

тощо.

3. Об’єктом тимчасового вилучення може бути майно у вигляді речей,

документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:

1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя

вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;

2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального

правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення

кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення;

3) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним

обігом;

4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від

них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.

4. Коментована стаття підкреслює обмеженість цього заходу забезпечення

кримінального провадження у часі, оскільки майно вилучається до вирішення

питання про арешт майна або його повернення.

Стаття 168. Порядок тимчасового вилучення майна

1. Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав

особу в порядку, передбаченому статтями 207,208 цього Кодексу.

Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов’язана

одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого,

прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй

тимчасово вилучене майно.

Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується

протоколом.

2. Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час

обшуку, огляду.

3. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час

затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно

після їх здійснення зобов’язана скласти відповідний протокол.

4. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова

особа зобов’язана забезпечити схоронність такого майна в порядку,

встановленому Кабінетом Міністрів України.

1. Коментована стаття закріплює два види тимчасового вилучення майна:

1) тимчасове вилучення майна у затриманої особи;

2) тимчасове вилучення майна під час обшуку, огляду.

2. Здійснити тимчасове вилучення майна у затриманої особи може кожен

суб’єкт, який законно затримав особу в порядку, передбаченому ст.ст. 207, 208

КПК. У випадках, передбачених ст. 207 КПК, кожен має право затримати без

ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім осіб, зазначених у ст. 482 КПК:

при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;

безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час

безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

Стаття 208 передбачає інший порядок затримання: уповноважена службова

особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у

вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі,

лише у випадках:

якщо цю особу застали під час учинення злочину або замаху на його вчинення;

якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі

потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці

події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Відповідно, тимчасове вилучення майна може здійснюватися кожним, хто

законно затримав особу у порядку ст. 207 КПК, та уповноваженою

службовою особою, яка здійснила затримання у порядку ст. 208 КПК.

3. Про тимчасове вилучення майна під час затримання слідчий, прокурор,

інша уповноважена службова особа зобов’язані скласти протокол (у цьому

випадку тимчасове вилучення майна може відображатися у протоколі

затримання або у протоколу обшуку затриманої особи).

4. Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов’язана передати

слідчому, прокурору, іншій уповноваженій службовій особі тимчасово

вилучене майно одночасно із доставленням затриманої особи.

Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом, який

підписується особою, яка передає ці документи, та слідчим або прокурором або

іншою уповноваженою службовою особою, до якої доставлено затриману

особу.

5. Тимчасове вилучення майна під час обшуку та огляду здійснюється

слідчим, прокурором, про що під час обшуку/огляду і тимчасового вилучення

майна або негайно після їх здійснення складається протокол (доцільно

іменувати його протокол обшуку та тимчасового вилучення майна»/»протокол

огляду та тимчасового вилучення майна»).

6. Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа

зобов’язана забезпечити його схоронність у порядку, встановленому Кабінетом

Міністрів України.

Стаття 169. Припинення тимчасового вилучення майна

1. Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:

1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним;

2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна;

3) у випадках, передбачених частиною п’ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу.

1. Тимчасове вилучення майна діє до вирішення питання або про арешт цього

майна (у порядку, передбаченому главою 17 КПК) або до його повернення.

2. Рішення про повернення майна може бути прийнято: прокурором шляхом

винесення постанови (у разі визнання ним безпідставності вилучення майна);

слідчим суддею у стадії досудового розслідування винесенням ухвали (у разі

відмови в задоволенні клопотання про арешт цього майна);

судом у судовому провадженні шляхом винесення ухвали (у разі відмови у

задоволенні клопотання про арешт цього майна).

3. Незважаючи на те, що ч. 1 ст. 167 КПК указує, що тимчасове вилучення

майна може бути застосовано щодо підозрюваного, у випадках, передбачених

ст. 333 КПК, цей захід може бути застосовано і щодо обвинуваченого.

Це можливо в ситуаціях, коли суд дає доручення органу досудового

розслідування провести обшук або огляд (крім огляду на місці), і при

проведенні цих дій тимчасово вилучається майно, щодо якого надалі

подається клопотання про арешт.

4. Крім того, тимчасово вилучене майно має бути повернено у випадку, коли

клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна не

подане у строк не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна (ч. б

ст. 171 КПК).

У цьому випадку рішення про повернення майна має приймати прокурор

(оскільки коментована стаття не вказує слідчого серед суб’єктів, що мають

повноваження щодо повернення тимчасово вилученого майна).

5. Частина 6 ст. 173 КПК передбачає, що ухвалу про арешт тимчасово

вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох

годин із дня надходження до суду клопотання, інакше таке майно повертається

особі, у якої його було вилучено.

У цьому випадку рішення про повернення майна має приймати слідчий суддя,

суд шляхом постановлення ухвали.

Наукова думка

У науковій літературі існує загальне визначення даного поняття, зокрема

обшуком є слідча (розшукова) дія, змістом якої є примусове обстеження

будівель та споруд, ділянок місцевості та інших сховищ, які знаходяться у

володінні осіб та окремих фізичних осіб, спрямоване на виявлення та фіксацію

відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, з метою

отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у

конкретному кримінальному провадженні шляхом відшукання і вилучення

матеріальних об’єктів (знарядь кримінального правопорушення, майна, яке

здобуте злочинним шляхом, живих людей і тварин, трупів людей і тварин, біологічних об’єктів, слідів різноманітного походження, документів, тощо).

Відповідно до ст.234 КПК України «Обшук проводиться на підставі ухвали

слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого

знаходиться (зареєстрований) орган досудового розслідування як юридична

особа.

Практичне застосування

Тимчасово вилучене під час обшуку майно має бути арештовано судом або

повернуто володільцю.

В іншому випадку це протиправна бездіяльність слідчого або прокурора

(Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у справі № 201/10426/17)

Поширеною є протиправна практика, коли слідчий просто так НЕ повертає

майно, яке має статус тимчасово вилученого.

Навіть якщо очевидно, що це майно не має значення для слідства і належить

стороннім особам.  

Ну не прийнято поки що так у прокурорсько-слідчих колах.

Хоча у статті 169 КПК України це не тільки дозволяє, а і зобов’язує.

Проте, тільки через скаргу, при цьому до суду слідчий як правило не

з’являється без пояснення причини.

Іноді дається відписка, що тривають слідчі дії та вивчаються документи, і

тимчасово вилучене майно «дуже» потрібно для їх правильного проведення та

результативності слідства.   

Подібні скарги задовольняється далеко не завжди, проте все ж таки тенденції

позитивні.

Завданням адвоката в такій ситуації довести, що майно або його частина

вилучена під час обшуку має процесуальний статус «тимчасово вилучене».

В цій справі ухвалою суду на підставі частини 2, ст. 168 КПК України було

надано дозвіл на вилучення, грошей, комп’ютерів, телефонів, документів, які

стосувалися земельних питань , тощо (за переліком) у домоволодіння фізичної

особи.

Окрім цього слідчим було вилучено у особи і інше майно, яка безпосередньо в

ухвалі суду зазначено не було.

Отже, скарга була подана на предмет повернення цього майна.

Відповідно до ст. 236 КПК України під час обшуку вилучається майно та

документи, які безпосередньо вказані в ухвалі суду про дозвіл на проведення

обшуку, предмети, які вилучені законом з обігу та будь-яке інше майно, яке  на

думку слідчого має відношення до справи та допоможе у розслідуванні.

Останнє, вважається «тимчасово вилученим». 

Проте, згідно частини 5, ст. 171 КПК України тимчасово  вилучене майно за

клопотанням слідчого або прокурора має бути у короткий проміжок часу або

арештовано судом або повернуто володільцю.

В цій справі цього зроблено не було, і адвокат успішно оскаржив таку

протиправну бездіяльність в суді.  

Суд також взяв до уваги, що від прокуратури була відписка і не подавалося

клопотання про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, окрім того

майно було вилучене за фактичним місцем проживання заявника.  

Оскарження рішень ОМС щодо зміни статусу земельної ділянки

Оскарження рішень Реальна допомога у кримінальній цивільній справі в суді Харків Харківська область Досудове слідство Адвокат 0679331668 0668243914

Оскарження рішень ОМС щодо зміни статусу земельної ділянки

Оскарження рішень ОМС щодо зміни статусу земельної ділянки

Оскарження рішень ОМС щодо зміни статусу земельної ділянки


Скасування рішення органу місцевого самоврядування про зміну статусу земельної ділянки (оскарження рішення сільської ради стосовно переведення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні селянського (фермерського) господарства, у землі запасу сільської ради).
Постанова від 5 червня 2018 року Справа № 217/1106/12 Провадження № 11-242апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/74809389
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими також і висновки судів першої та апеляційної інстанцій про незаконність Рішення і в частині переведення земельної ділянки, наданої ОСОБА_8 у довічне успадковуване володіння, з посиланням відповідача на підпункт 8 пункту «б» частинипершої статті 33 Закону № 280/97-ВР,оскільки відповідно до цієї норми до делегованих повноважень сільських рад у сфері регулювання земельних відносин належить лише підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Таким чином, зазначена норма не наділяє сільські ради правом на переведення земельних ділянок за межами населеного пункту у землі запасу сільської ради.

При цьому за приписами частини п’ятої статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) земельні ділянки державної власності за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання вилучаються на їх території саме районними державними адміністраціями.

Оскарження рішення органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки
Постанова від 18 квітня 2018 року Справа № 381/3752/16-а провадження № 11-276апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/73565759
Спір у цій справі виник між фізичною особою (ОСОБА_3.) та органом місцевого самоврядування (Міськрадою) як суб’єктом владних повноважень з приводу оскарження протиправного, на думку позивачки, рішення цього органу про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка перебуває у власності фізичної особи (ОСОБА_4.).

Відповідно до ст. 12 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, організація землеустрою, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності; додержанням земельного законодавства та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства.

Згідно з положенням ст. 20 ЗК України (у редакції, яка діяла на час видання оскаржуваного рішення відповідача) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, погодженого в порядку, встановленому ст. 1861 цього Кодексу, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зміну її цільового призначення.

Аналізуючи зазначені норми можна дійти висновку, що зміна цільового призначення земельної ділянки та подальша реєстрація права власності на неї здійснюється на підставі заяви власника цієї ділянки, а відповідний орган місцевого самоврядування за результатами розгляду такої заяви в місячний строк приймає відповідне рішення.

Ураховуючи наведене, оскаржуване рішення відповідача, по суті, є реалізацією волі власника на зміну цільового призначення належної йому на праві власності земельної ділянки.

Юрисдикційні питання оскарження рішень щодо зміни статусу земельної ділянки
Скасування рішення органу місцевого самоврядування про зміну статусу земельної ділянки (оскарження рішення сільської ради стосовно переведення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні селянського (фермерського) господарства, у землі запасу сільської ради).
Постанова від 5 червня 2018 року Справа № 217/1106/12 Провадження № 11-242апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/74809389
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Зі змісту позовних вимог та мотивів, з яких виходили суди, задовольняючи ці вимоги, вбачається, що предметом перевірки у цій справі є відповідність рішення органу місцевого самоврядування законодавчо визначеному обсягу його компетенції при здійсненні владних управлінських функцій. При цьому майнові питання, пов’язані з набуттям чи припиненням речових прав у правовідносинах за участю позивачів, Сільради та третьої особи є предметом розгляду в іншій вищезгаданій справі (№ 2-11/11).

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Скасування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення цільового призначення земельної ділянки (яка перебувала у користуванні юридичної особи) та надано дозвіл виконавчому комітету Міськради на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для створення зеленої зони (позивач вважає себе постійним користувачем спірної земельної ділянки, на відповідній ділянці розташовані об’єкти нерухомості, належні третім особам)
Постанова 29 травня 2018 року Справа № 495/5913/14-а Провадження № 11-298апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/74895540
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі — Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі — у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб’єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб’єкт владних повноважень, а предметом перегляду — його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Як установлено матеріалами справи, КП «Агропромтехніка» звернулося до адміністративного суду з позовом про скасування рішення Міськради, яким встановлено цільове призначення земельної ділянки та надано дозвіл виконавчому комітету Міськради на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для створення зеленої зони та спортивного майданчику загального користування.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю розпорядження органом місцевого самоврядування цією земельною ділянкою, оскільки КП «Агропромтехніка» вважає, що земельна ділянка, стосовно якої Міськрада прийняла рішення, перебуває в його постійному користуванні.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на спірній земельній ділянці розташовані об’єкти нерухомості, які раніше входили до складу цілісного майнового комплексу, однак в подальшому були відчужені КП «Агропромтехніка» фізичним та юридичним особам.

Отже, у цій справі існує невирішений спір про право на земельну ділянку, що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності (постійного користування) на земельну ділянку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Оскільки спірні правовідносини пов’язані із захистом порушеного права користування земельною ділянкою, враховуючи наявність у справі інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі й обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Оскарження рішення органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення земельної ділянки
Постанова від 18 квітня 2018 року Справа № 381/3752/16-а провадження № 11-276апп18
http://reyestr.court.gov.ua/Review/73565759
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.

Так, судами встановлено, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, набутої на підставі договору купівлі-продажу, щодо якої Міськрада прийняла оскаржуване рішення від 18 квітня 2014 року № 4/60-LII-VI про зміну цільового призначення земельної ділянки для обслуговування будівель торгівлі та зобов’язання здійснити державну реєстрацію права власності.

Позивачка у справі фактично просить захистити свій приватний інтерес шляхом визнання протиправним такого рішення Міськради та зупинення використання земельної ділянки громадянкою ОСОБА_4, а саме заборонити використовувати збудований на цій ділянці торговий павільйон.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 цього Кодексу одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.